Путін – не найстрашніша людина в російській верхівці – поет Орлуша

Російський поет АНДРІЙ ОРЛОВ (ОРЛУША) у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, з якими питаннями до нього найчастіше звертаються, в якій ситуації Кремль може вирішити відпустити українського режисера Олега Сенцова і чому особисто він не буде радіти смерті Володимира Путіна.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: Коли росіян лякають "війною" і "фашизмом", вони готові жити без зарплат і пенсій – поет Орлуша

- У вас часто в інтерв'ю запитують про тих, з ким ви перестали спілкуватися після відомих подій.

- Весь час запитують, а ще: "Чому ви досі не в тюрмі?" Ось це, напевно, найпопулярніше питання.

- Нам цікавіше інше. Чому, як вам здається, російські діячі в загальній масі своїй або підтримали політику цієї влади, чи промовчали?

- Знаєте, якщо єдине, що ви можете, – це з непідключеною гітарою на сцені в міні-спідниці без трусів співати пісні типу "Вона прийшла, а я пішов", тоді втрачати таку роботу складно. Тому що більше нічого іншого ви не вмієте, а за це ще й гроші отримуєте.

- Міхалков, Пригожин, покійний Табаков – не можна сказати, що вони нічого не вміють.

- Вони бігають по тій же сцені в трусах, тільки сцена інша і труси іншого кольору. І в їхньому випадку вони отримують ще й будівлі, і звання.

Коли помер Табаков, більшість людей казала, що він не міг не підтримати в якомусь там інтерв'ю антиукраїнському цей режим. Він думав, що воно гумористичне, але всі його зрозуміли неправильно, тобто правильно. У Москві тоді говорили: у нього два театри, йому потрібно годувати 500 людей, розумієте, так? Виправдання матеріальне. І тут скрізь позиція одна – їж що дають і не кусай руку, яка годує. Вони всі годуються від влади. Це я можу піти в магазин працювати вантажником, а який-небудь Меньшиков або Табаков – навряд чи. Ось зараз, припустимо, Машков став керівником театру "Табакерка", тому що театральною системою керує Міністерство культури. Бо тобі можуть давати мільйони доларів, але як тільки скажеш що-небудь не те, ти можеш, як Серебренніков, опинитися під домашнім арештом. Посадити можна будь-якого кінорежисера, будь-якого театрального керівника у відшкодування того, що ти взяв у держави один рубль. Ти краще дай звіт за це, тому що якщо ти скажеш що-небудь не те, то полетиш невідомо куди.

- В Україні активно стежать за артистами, які їздять на концерти в Росії.

- Вони стежать, але від цього українських артистів, які прижилися і присмокталися до цієї солодкої матки несмаку російської естради, менше не стало.

- А наскільки зараз поетична форма актуальна для самовираження? Серед молоді, наприклад, реп дуже популярний.

- Ніколи про це не думав. Але скажу, що краще писати погані вірші, ніж ходити комусь бити морду на вулиці. Я багато з цих текстів віршами не вважаю, хоча ось нещодавно я написав два тексти для фільму мого друга Віті Гінзбурга, який знімає за Пелевіним Empire V. Так от, там в сценарії і в тексті Пелевіна у двох вампірів поетична дуель. Одного з вампірів грає Oxxxymiron. Я писав йому реп-текст для фільму. Другого вампіра грає молодший син Олега Табакова, і йому я теж написав.

- І як вам такий досвід? Ви когось спеціально слухали?

- З нових – ні. Я слухаю хороший реп. Старий американський реп.

- А з російських виконавців?

- Я спробував, послухав, коли мало не головною подією зробили реп-батл. Не знаю: я спочатку подумав, що якщо це експромт, то так, цікаво, але якщо це заздалегідь написаний текст, тоді, з моєї точки зору, це дуже слабо. Текст, наповнений якимись натяками на ерзац-культуру. З моєї точки зору – це не поезія. Я розумію, що мені 60 і що, якщо б було 20, я б це слухав, але нехай мине ще 40 років – поезією це все одно не стане. Г*вно це в загалі, але комусь подобається. Ми танцювали під Boney M, припустимо, або Beatles. Треба сказати, що у Beatles тексти є дурніші, ніж у Oxxxymiron і Гнойного. Це не заважало їм писати хорошу музику і співати так, що їх вся планета заслуховувалася. А вже Boney M, припустимо, Bahama Mama, або група "Чингісхан" – яке це відношення має до поезії? Ніякого, але це не означає, що не була потрібна така музика. Визнаю, правда, молодь слухає не те, що мені подобається, а я слухав те, що не подобалося моїм батькам, і це зовсім не псувало наші відносини – завжди є навушники. Можна не давати кишенькових грошей або давати їх за читання, не знаю, Гумільова, для такої собі рівноваги.

- Вам сподобався досвід такої гри з формою – накласти вірші на музику? Думали про те, щоб, можливо, в майбутньому з таким жанром поекспериментувати і давати концерти вже в такому форматі?

- Знаєте, у мене були діджей-сети, де я ставив діджейську музику і читав свої вірші ритмічні. Але на рейві людям ви можете читати навіть хімічний довідник і таблиці Брадіса, таблицю множення, і, можливо, вийде дуже непогано.

Люди пишуть пісні і ще щось на мої тексти, я до піратства ставлюся добре, спеціальних дозволів не даю нікому, а піратствувати дозволяю всім, нікого не переслідую. Так що є десятки моїх текстів, накладених на музику, а деякі тексти накладені на музику десятки разів. Нехай піратствують, я за загальний доступ до всього, крім пропаганди насильства та війни.

- Ви пробували себе в жанрі казок та п'єс?

- Ні. Одного я написав для вечірки журналу "Російський піонер" пародію на "Горя від розуму" Грибоєдова, але це було для однієї вечірки, і я вважаю це скоріше дружній жартом. Більше я не пробував себе в цьому жанрі. Я заримувати можу навіть правила дорожнього руху України для здачі на іспиті. Було б це комусь потрібно. Маю на увазі, що рима – це просто форма подачі тексту, вона не якась мета.

- У радянський час був такий "Сказ про Федота Стрільця" Леоніда Філатова. Якщо б ви писали щось подібне зараз, кого б обрали головним героєм?

- Ну як Льоня Філатов це написав, я писати точно не буду, і герой там вже є. Це все одно що "Шекспір написав "Гамлета", а кого б ви вибрали головним персонажем?"

- Це до того, що кожному часу – свій герой?

- Мені "Федот Стрілець" стилістикою не дуже подобається, не дуже близький, можу навіть сказати – не подобається. В якості сатири і фіги в радянській кишені більш гостра і різка річ – це пісенька про королівського стрільця Висоцького: "колишній кращий, але опальний стрілок". Думаю, що оскільки вони грали в одному театрі, Філатов просто подовжив до 300 сторінок одну пісню Висоцького. Вийшло, на мій погляд, гірше.

- Ви нещодавно присвятили дуже пронизливий вірш Олегу Сенцову. Як вам здається, чому влада Росії не йде вже стільки часу на поступки в цьому питанні?

- Вона взагалі нікуди не йде і ніколи нікуди не піде. Якщо вони формально вважають свій суд судом, якщо вони формально вважають Сенцова терористом, якщо вони формально вважають його громадянином Росії, то у них формально немає підстав змінювати своє рішення. Голодування ніколи ні до чого не приводили, крім того, що багато людей дізнавалися про те, що людина голодує. Через голодування Ганді не звільняли індусів з в'язниць. Голодування членів Ірландської республіканської армії в 1981 році закінчилося смертю Бобі Сендса і ще 9 осіб у в'язниці, але воно не подіяло. За ідеєю у будь-якої держави є позиція: ми не розмовляємо з терористами, ми не йдемо на поступки з жалю. Тому, що з їх злочинної точки зору Сенцов – злочинець, а він подобається, наприклад, Чарлі Чапліну, Мерілін Монро або Дженіс Джоплін, так? Але це не може впливати на суд. І формально, з точки зору правосуддя, яким воно бачиться й існує в сьогоднішній Росії, вони мають рацію. Є право Сенцова привертати до себе увагу і вимагати звільнення українських політичних в'язнів, у той же час Росія вважає, що у неї немає українських політичних в'язнів. Те, що Сенцов – режисер, робить його образ більш привабливим. А уявіть собі, щоб він був би, наприклад, трактористом? Ніякий американський тракторист не сказав би на його захист ні слова. Ось знову повертаємося до роздутої значимості так званого мистецтва і людей так званого мистецтва. Я підтримую Сенцова, але не тому що він режисер, а тому що він невинно засуджена людина.

Звільнення Сенцова, по суті, може відбутися тільки в тому випадку, якщо він особисто проситиме про помилування. Помилування – це акт "доброї волі", і навряд чи хтось при здоровому глузді може очікувати цього від нинішнього керівництва Росії. Я б не чекав. Тому що вони можуть його відпустити, поміняти або вивезти просто, щоб позбавити світ і себе від Олега як дратівного фактора. Вони ніколи не виконають його вимог, це абсолютно точно.

Наприклад, Солженіцин ж не просився виїхати з Радянського Союзу, його просто посадили в літак, відвезли до Німеччини і просто висадили в аеропорту. Голова КДБ Андропов потім казав, що це було його особисте рішення, і воно завдало у результаті набагато меншої шкоди репутації СРСР, ніж суд і посадка Солженіцина в табори на довгі роки. Сьогоднішні саджателі, очевидно, менше дбають про репутаційні ризики. Хоча було ще так зване "помилування" Ходорковського без його особистого прохання – теж в літак і до чортів собачих, їдь і все. Причому зробили це незаконно, без документів, за якимось дзвінком, хвилина в хвилину. Тобто, якщо хтось у Кремлі раптом вирішить: набридло, що нас Меркель і Трамп, так і інші смикають з приводу "цього" з Криму, давай його відвеземо в Англію, то так і буде.

Пєсков вже звик відповідати, що Сенцов – "терорист і громадянин Росії", тому "ми обміняти його на військових не можемо, ми міняємо тільки громадян Росії, та й на тих нам наплювати". Тут з точки зору моралі від російського керівництва таких дій чекати не доводиться, принаймні після чотирьох останніх років спостереження за ним. А захочуть – повернуть Сенцову його описаний в суді український паспорт, звинуватять якого-небудь стрілочника в помилці й поміняють на якогось Вишинського.

Коли нещодавно мене запитали: "А якщо тебе за такі слова посадять?" Я відповів тоді і кажу зараз: сам піду, здамся, нехай мене посадять і випустять Сенцова. Чи піду я, як якась правозахисниця, цілувати руку Путіну, якщо мені скажуть, що завтра Олег вийде і його вимоги виконають? Я поцілую і чорту лисому дупу, розумієте? І не буду вважати це якимось злочином проти своєї совісті! Але ж поцілунок візьмуть, а слова не стримають. Ні, не чекайте від них доброти, це не ті люди.

- У цьому ж вірші ви передрікаєте Росії на довгі роки розплату за скоєне. Ви вважаєте, що розплата можлива?

- Я тут говорю не про фізичну розплату, не "око за око" і не про якісь подібні речі. Я кажу про те, що кожен має в собі це носити.

- Тягар?

- Ну так, ми всі опинилися співучасниками. Я написав, що це перепис населення. Ось основна ідея вірша.

- В такому разі розплата повинна бути і за скоєне на Донбасі?

- Але від кого ви її чекаєте? Що має статися, щоб була розплата? Міжнародній спільноті наплювати на Донбас, російській наплювати. Уряду та МЗС наплювати на всі резолюції ООН, їм наплювати на санкції. Тобто "розплата" – яка? Що вони раптом ні з того, ні з сього прийдуть до Гааги, скажуть: "Судіть нас, ми винні"? Та ні, їм простіше закрити кордон залізною завісою, скасувати інтернет і сказати, що на вас йдуть швейцарські або голландські, українські фашисти, вибудувати стіну і народ послати на смертний бій для того, щоб захистити себе. Вони збудували систему, яка практично нерушима. Цього не буде.

- Внутрішнім протестом цю систему можна якось переламати?

- Ні. Якщо і вийдуть на протест, то тільки через підвищення пенсійного віку, середньої зарплати та ще чогось. Цього не буде. Це будуть ті ж люди, які абсолютно спокійно ставляться до голодування Сенцова і до війни на Донбасі.

- А що особисто вас може вивести на протест?

- Протест та знесення цілком уряду не призведе до зміни курсу Росії в бік європейського стилю. Демократичного, я маю на увазі.

- Звучить якось зовсім невтішно: самі не зможуть, народ не підштовхне.

- А що втішатися, якщо там ж*па повна! Ну як можна втішатися? Я не романтик, добре знаю ситуацію тут, в Росії. Відставка Путіна не дасть рівним рахунком ні-чо-го.

- А чого ви чекаєте від Путіна в його новій каденції? До чого він може привести ситуацію в Росії?

- Ну, погіршувати завжди можна, вони над цим дуже плідно працюють.

- Піти ще максимально далі від правового поля?

- Так якщо його немає, як від нього йти? Якщо я стою на шматку асфальту, а поруч ваш город. Я не можу піти від вашого городу далі, тому що я на ньому не стою. Росія не в правовому полі. І тому чекати можна чого завгодно. Можна чекати, наприклад, штурму адміністрацій міст пенсіонерами, а можна чекати розстрілу демонстрацій. Закони ж не просто так ухвалюють.

Національна гвардія створена для вирішення питань всередині країни. Сьогодні я прочитав, що судять людину, студента з Калінінграда, який закохався в викладачку, а вона його послала на фіг і при всіх осміяла. Він відкрив десь в соцмережах групу "Ненавиджу жінок", та його зараз судять за екстремізм, збудження ненависті до групи за статевою ознакою (жінки).

Ось, уявіть, посадити у в'язницю дівчину, яку вагітною кинув матрос, а вона каже: "Мужики – козли!" І це збудження ненависті до соціальної групи за статевою ознакою. За це в Росії сьогодні судять цього хлопчика в Калінінграді. Причому він ще аутист з синдромом соціальної неадаптивності. Тобто людина, у якої проблеми з соціалізацією. Якщо це можна назвати екстремізмом, то тут можна просто замкнути всіх в одну хвилину. Соціальна група "поліція", соціальна група "політики", тобто фраза "так палайте ви все вогнем!" – це практично вже сенцовська стаття.

- Нещодавно письменник Володимир Сорокін в інтерв'ю назвав ситуацію в Росії замороженою. Ви погодитеся з ним? І коли можлива відлига в такому випадку?

- Справа в тому, що льодовиковий період може тривати дуже багато років. Це китайці думають тисячоліттями, а тут, в Росії чи Україні, точно ніхто не може спланувати навіть на десять років вперед. Ми думаємо: от, поганий піде, післязавтра прийде чесний – і стане добре; прийде розумний – і ми в Європі; прийде злодюга – стане погано, прийде дурний – і ми знову там, де були. Ви можете спланувати собі життя на 20 років вперед навіть у нинішній Україні? Тільки гість з майбутнього може сказати, що у нас буде за три роки.

На Олімпіаді в Сочі, в Російському домі, святкувався в присутності всіх прем'єрів День збірної України. Там були і наші, і ваші уряди. Я вже тоді "наших" "нашими" називав з напругою. Так, знаєте, за звичкою, не вболіваючи за футбол, коли грає Київ, багато хто скаже "наші", хоча можуть там жодної людини не знати. Це все було, коли до "ввічливих чоловічків" в Криму залишалося два тижні. Вони обнімалися, цілувалися і разом співали пісні.

А далі вийшло так, наче продавщиця відвернулася, а хлопчик поцупив морозиво. Тобто плани такі у них могли бути умоглядні. Вони можуть сидіти і думати: "А що ми будемо робити з Фінляндією? А що якщо нам захопити Монголію? А що якщо тяпнути Прибалтику? А якщо НАТО піде?" Розумієте, це як гра в шахи. Плани у них могли бути. Але інша справа, що до Криму у них вони були якимись теоретичними, мрійливими і фантазійними. Так що, якщо брати інтерв'ю Сорокіна, я б сказав, що в Росії стан не просто заморожений, а відморожений. Але вони, ці керуючі мерзотники, обросли такою вже шкурою непробивною з відсталості, паплюження і крадіжок, що витримають будь-який холод.

- Поставлю жартівливе запитання. У вас є вірш-заготовка на випадок, якщо Путін помре?

- Припустимо, що, як будь-який смертний, вмирає нинішній президент Росії. У мене якоїсь радості і тріумфу не буде, тому що я знаю на 90%, що на зміну йому прийде хто-небудь ще гірше. Він не найбільш потенційно страшна людина, яка є зараз у верхівці. А як насправді буде – час покаже. Давайте дочекаємося того дня, коли багато хто весело заспіває "Ла-ла-ла-ла", а для мене цей день буде таким же, як і всі інші.

Я працював в газеті "Московський комсомолець", коли по черзі вмирали Брежнєв, Андропов і Черненко, і це не викликало у людей рівно ніяких емоцій. Просто людей зганяли кудись, вони звично сумували в робочий час, журналісти звично писали траурну хрінь. Влада в Росії настільки віддалена від людей, що для людей правителі – це не люди, а дракони з казки. До речі, у в'єтнамській казці про дракона хлопчик, який вбиває дракона, потім стає за кілька місяців або днів сам драконом. Це Шварц її переписав російською мовою. Так що при цій події ні смутку, ні радості я не відчую, чого і іншим раджу. А з приводу того, що потрібно зробити при нинішній системі пропаганди в Росії, щоб змінити громадську свідомість, то потрібно п'ять разів на тиждень у передачі Соловйова читати по п'ять казок про злого Путіна і розповісти переписану знову історію, або українську версію. І люди забудуть те, у що вчора щиро вірили. Немає нормального суспільства, отже, немає нормальної суспільної свідомості. Тому що ні щирої підтримки, ні щирої ненависті немає, є реакція на страхи і страшилки, в які люди повірили. Зі Сталіним цей фінт спрацював, спрацює свого часу і з нинішніми. Кумири і вожді за одну ніч перетворюються створеними ними ж механізмами пропаганди на людожерів і серійних вбивць.

Країна, яка живе за системою тотальної віри у все, що звучить з екрану, продовжить жити за цією системою. Ми думали, що Орвелл був фантастом, а він виявився хорошим провидцем і провісником. Я думаю, що його книга "1984" могла б бути настільною у Суркова і Путіна, щоб все зробити, як там, тільки у ще більш дивні й дикі способи. Адже здавалося фантастикою, що за тобою дивиться через телевізор або камеру Великий брат...