В Україні розпочинає роботу Центр протидії дезінформації, створення якого днями анонсував президент Володимир Зеленський. Під час виступу на форумі "Україна 30. Культура. Медіа. Туризм" він заявив, що презентував цю ініціативу в Організації об’єднаних націй (ООН). За словами Зеленського, у майбутньому центр має стати "міжнародним хабом у боротьбі з пропагандою та фейками в усьому світі". Адже саме Україна, мовляв, зараз перебуває на передовій боротьби з дезінформацією. Але наскільки широко розуміє дезінформацію нинішня влада?
Одним із ключових наративів в інформаційній складовій російської гібридної агресії в Україні є антиєвропейська, антиліберальна, антизахідна риторика. Вона постійно змінює форми та вдосконалює методи розповсюдження пропагандистської інформації, але зводиться до кількох базових сенсів. По-перше, протиставлення ліберально-демократичним цінностям цінностей "русского мира"; по-друге, формування негативного образу України як "залежної від Заходу країни", "відсутності суверенності" тощо; по-третє, формування позитивного ставлення українців до агресивної політики РФ, підтримці ними вигідної для Росії політики.
Для політики часів незалежної України системна дезінформація не є явищем кількох останніх років, її фіксували декілька десятиліть тому. Наприклад, одну з гучних дезінформаційних кампаній викрили українські журналісти у 2003-2004 роках. Тоді ЗМІ оприлюднили вказівки — так звані "темники" — від тогочасного глави Адміністрації президента Кучми Віктора Медведчука, у яких він дає рекомендації редакції підконтрольних йому ЗМІ створити негативний інформаційний фон перед візитом Джоржда Сороса в Україну. Розповсюдження фейкової інформації про Сороса, а також пов’язування його імені зі спонсоруванням опозиції в особі Віктора Ющенка, сприяння революцій та "меркантильні" наміри щодо країн, де відбувається діяльність його фондів — усі ці наративи стали стрижневими тезами "антиліберальної" пропаганди в Україні та й досі використовуються.
Аналіз основних меседжів дезінформаційної кампанії, яка розгорталася в Україні у 2003-2004 роках, та порівняння із сучасними прикладами антизахідних інформаційних кампаній, дозволяє дійти висновку, що сутність антиліберальної риторики залишається незмінною протягом майже двох десятків років. Цю тезу підтверджує дослідження ГО "Інтерньюз-Україна" та "UkraineWorld", у якому було зібрано та проаналізовано 5 найпопулярніших антизахідних наративів в українському інформаційному просторі за підсумками першого півріччя 2020 року. Зокрема, найбільш популярним був наратив, сформований таким чином: "Джордж Сорос має численних слуг в Україні, так званих "соросят". Відповідна теза була зафіксована у 79 811 повідомленнях у всіх медіа та соцмережах (708 джерел). Наступним за популярністю в антизахідній риториці був меседж "Україна перебуває під зовнішнім управлінням". Цей посил, який уже давно можуть чути українці, був зафіксований у 12 678 повідомленнях (484 джерел). На третьому місці в антизахідній риториці знаходиться теза — "українську землю розпродадуть". У першому півріччі 2020 року цей наратив зустрічався в 6 110 повідомленнях (484 джерел). Далі йде проста, але емоційна "думка" про те, що "МВФ поневолив Україну". Її можна було побачити у 2 460 повідомленнях у понад 300 ресурсів. На п’ятому місці — "США курує медіа, активістів і політиків України", дослідники зафіксували цей меседж у 1 751 повідомленні на 142 ресурсах.
Тож, результати дослідження 2020 року та порівняння їх з основними тезами "антисоровської" кампанії у 2003-2004 роках не тільки підтверджують незмінність таких наративів, але і вказують на їх ідентичність із позиціями російської державної пропаганди. Це є черговим свідченням використання антизахідної риторики як елементу гібридної агресії РФ проти України.
Також варто звернути увагу на ще одну особливість дезінформаційних кампаній в Україні, яка вказує на її приналежність до російської державної пропаганди. Мова йде про цілковиту синхронізованість між пропагандистськими повідомленнями в російських державних ЗМІ та напрямками антизахідної або проросійської інформаційної кампанії в Україні. Зокрема, результати щомісячного моніторингу ГО "Детектор медіа" українських ЗМІ на предмет проникнення російської державної пропаганди дозволяють стверджувати, що між повідомленнями в російських державних ЗМІ та українських медіа, що ретранслюють їх, проходить 1-3 дні.
Синхронізація повідомлень, тотожність їх тем дозволяє забезпечити ефект спільного інформаційного простору та спільного порядку денного РФ та України. Причому, пропагандистський характер таких кампаній сприяє формуванню позитивного образу РФ серед українців, а також формує в них підтримку вигідного РФ політичного порядку денного в Україні.
Моніторинг проникнення наративів російських дезінформаційних кампаній в Україні засвідчує широке використання популярних соціальних мереж, а також інших онлайн-майданчиків. Так, найбільш популярними майданчиками для розповсюдження антизахідних меседжів є Facebook та YouTube. Згідно з моніторингом, на них протягом перших півроку 2020 було зафіксовано 304,5 тисячі (у Facebook) та 380,5 тисячі (у YouTube) повідомлень, які містять маркери антизахідної риторики російської пропаганди. Для поширення російської пропаганди також використовуються такі соціальні мережі як "Вконтакте" та "Twitter", на яких було зафіксовано 67,7 тисячі та 29,9 тисяч антизахідних повідомлень відповідно. Отже, лише за перше півріччя 2020-го в найбільш популярних серед українців соціальних мережах була опубліковано майже 800 тисяч повідомлень (або більш ніж 2,4 тисячі на добу), що містять антизахідні меседжі російської державної пропаганди.
Здійснення впливу на політичний порядок денний та, як кінцева та бажана мета, вплив на прийняття державних рішень — є головними цілями проведення антизахідної інформаційної кампанії РФ в Україні. Цю тезу підтверджує моніторинг наративів антизахідної пропаганди в Україні. Зокрема, помітною є кореляція між розгортанням тих чи інших антиліберальних меседжів з актуальним політичним порядком денним в Україні. Зокрема, спалах "антисоросівської" риторики був зафіксований у січні-березні 2020 року, якраз у період кризи та подальшої відставки уряду Олексія Гончарука. Також антиліберальна пропаганда активніше включалася в періоди розгляду у Верховній Раді закону щодо обігу земель сільськогосподарського призначення — тоді основними тезами антизахідної риторики були "скупка іноземним капіталом української землі" тощо. Також російська пропаганда в Україні створювала негативний фон переговорам українського уряду з МВФ про укладання нової програми співпраці, тоді російська пропаганда більше говорила про "зовнішній контроль" над Україною, "слабкість влади" тощо.
Найсвіжішим прикладом роботи пропагандистської машини є дискредитація вакцинації, якій уже активно протидіють США та Ізраїль. Наразі в центрі уваги пропагандистів підрив довіри до вакцинації препаратами Moderna і Pfizer. Як відповідь, наприклад, Міністерство охорони здоров’я Ізраїлю відкрило командний центр із моніторингу фейкових новин про вакцини в Інтернеті. Для України це завдання не менш актуальне з огляду на широку дискредитацію вакцини Covishield, якою наразі вакцинують українців.
Протидія інформаційній війні та дезінформації вимагає скоординованих зусиль усіх державних органів, парламенту і громадянського суспільства, і залучення не тільки ресурсів нашої держави, але й наших міжнародних партнерів. Країни НАТО вже мають подібні центри й певний досвід. Ніхто у світі не піддавався настільки масованій зовнішній пропаганді всіма сучасними методами, як Україна. Саме тому ініціатива президента Володимира Зеленського щодо створення Центру протидії дезінформації є важливою і своєчасною для захисту суверенітету нашої держави. Дуже важливо залучити до цієї роботи фактчекінгові організації, суспільних діячів та організації, які розвивають медіаграмотність людей, а також бізнес-структури, які мають досвід знешкодження кібер-загроз, протистояння бот-мережам.
Тож, націленість антиліберальної кампанії в межах російської державної пропаганди на досягнення конкретного результату у вигляді формування вигідної РФ суспільної думки в Україні, а також здійснення інформаційного тиску задля впливу на ухвалення державних рішень, зумовлюють необхідність із боку РФ постійно розширювати свою присутність в українському медіа-просторі.
Інформаційна війна вже зарекомендувала себе як ефективний інструмент російської гібридної агресії проти України, тому рішення влади системно протидіяти дезінформації виглядає логічним та правильним. Водночас, новоствореному Центру протидії дезінформації та владі загалом варто розуміти, що антизахідні, антиліберальні, проросійські меседжі вже багато десятиліть невпинно продукуються та наповнюють інформаційний простір України в такій кількості та в такий системний спосіб, що одних гасел про протидію та кількох клерків буде недостатньо, щоби зупинити цю "фейкометну" машину. Відповідь має бути симетрична й системна, й окрім простих рішень, на кшталт закриття "медіа-помийок", має включати широку державну програму суттєвого підвищення рівня медіаграмотності населення, що очевидно неможливо досягнути за лічені місяці, а потребує багаторічної системної роботи із суспільством. Необхідно не просто створити ще одну державну структуру, але й об’єднати всі можливості як нашого суспільства, так і міжнародних партнерів. Ми маємо позбавити Росію та інших деструктивних гравців інструментів для маніпуляції свідомістю людей.
