Через широкомасштабні бойові дії Україну залишили понад 6 мільйонів людей. Це здебільшого жінки з дітьми, які вже встигли набути в країнах Заходу статусу біженців або скористалися механізмом тимчасового захисту. І якщо дорослим у Європі потрібна робота, то дітям потрібна освіта. Визнаючи політику взаємодопомоги та солідарності з Україною, школи у європейських містах максимально спростили правила прийому наших дітей. І зараз сотні тисяч українських школярів та їхніх батьків отримали можливість порівняти вітчизняну та європейську моделі загальної середньої освіти. На чию користь виявилося таке порівняння і які плюси та мінуси має освіта по-європейськи - дізнавався "Апостроф".
Одразу варто було б зазначити, що єдиної системи шкільної освіти на Заході, звісно, немає. Від країни до країни, від міста до міста і навіть від школи до школи, правила навчання можуть відрізнятися. Тим не менш, загальний принцип середньої освіти, в центрі якого учень та розвиток його соціальних навичок, застосовується у всіх школах.
Домашні завдання
Ще до масового результату українців на Захід ми всі чули про те, що в європейських школах немає такого обсягу домашніх завдань як у наших. Тепер батьки українських учнів переконалися у цьому на власному досвіді.
Наприклад, українка Олена Синчук, яка віддала своїх доньок 8 та 12 років до однієї зі шкіл Швеції, розповідає "Апострофу", що домашні завдання тут мінімальні.
"Тоді як в українській школі, навпаки, їх дуже багато. Але й те, й те не дуже добре. Має бути баланс, - розповідає Синчук. – Коли я розмовляла з учителем на рахунок домашнього завдання, вона спочатку щиро не зрозуміла, що я від неї хочу. Коли я пояснила, що таке домашнє завдання – вона була шокована і сказала навіщо стільки займатися вдома? Коли ж у дитини вільний час? Адже дитина зненавидить школу".
Анастасія Шкала із сином емігрувала до канадської провінції Острів Принца Едуарда ще до широкомасштабної війни.
"Домашньої роботи в нашому розумінні немає, - розповідає "Апострофу" Анастасія. – Як пояснили: не у всіх дітей є вдома однакові можливості та відповідні умови для навчання. Тому максимум заданого – це п'ять прикладів з математики, решту все роблять під час навчального дня. Звичайно, під час онлайн навчання на карантині було все по-іншому, тоді були і проекти, і різні завдання у спеціальній шкільній програмі. До речі, ноутбуки теж можна було брати додому з класу - у кожного там є свій робочий".
Киянка Оксана Тарасенко до 24 лютого водила свою доньку 9-ти класницю у звичайну школу столиці. З березня її дочка відвідує гімназію у Берліні.
"Немає такої величезної кількості домашніх завдань. У молодших класах взагалі практично нічого не задають. У старших класах це можуть бути якісь проекти, які вони можуть робити разом кілька днів чи тиждень. Але такого як в Україні немає, коли ти приходиш і робиш кілька домашніх завдань з кожного предмета: математика – п'ять номерів, вивчити вірш, підготуватися до тесту з біології…” – каже “Апострофу” Тарасенко.
Шкільна форма
Шкільна форма в українських школах завжди була темою суперечки між вчителями та батьками. Школи повсюдно вимагали дотримання від дітей "ділового стилю", а батьки та юристи доводили, що форма не передбачена жодними нормативними документами.
У школах на Заході (крім, звісно, деяких приватних освітніх закладів зі своїми правилами) зовнішній вигляд - не головне.
"Викладачів не цікавить як виглядає дитина: чи пофарбоване у неї волосся, ходить вона у джинсах чи шортах. Зовнішній вигляд не має жодного значення. В українській школі залишається багато зауважень щодо косметики на дівчатках, дрес-коди. Тут немає такого ні в кого в голові. Діти одягаються як хочуть і виглядають як хочуть", - додає Тарасенко, розповідаючи про ситуацію у Берліні.
Активність
Як розповіли "Апострофу" опитані батьки, у школах їхніх дітей більшість навчального часу відводиться різним активностям.
"Велика увага приділяється творчості та спорту: постійно якісь концерти, виступи, навчання грі на окулеле та флейті (можна і потрібно брати інструмент додому репетирувати), змагання та естафети, всі зміни на свіжому повітрі (грають у футбол, ігри з м'ячем). Останній місяць навчання - червень - суцільні розваги, навчання як такого немає. Це і поїздки в кіно, і в парки, і аквапарки, і барбекю у дворі школи, і концерти, перегляди мультиків, ігри у дворі", - ділиться канадським досвідом Анастасія Шкала.
"З настанням тепла дітей досить часто водять у походи і досить далеко, як за нашими мірками, - розповідає Синчук про Швецію. - Вчителі розповідають про ліси та тварини, вчать дітей жити поряд з дикою природою і не шкодити їй. Я була на лінійці у молодшої дочки, і вона дуже відрізняється від нашої, діти просто збираються в парку, сидять на покривалах і карематах, по черзі класами виходять на сцену демонструвати підготовлені виступи. Все дуже спокійно. Директор запросто може заспівати під гітару шкільну пісню своєї молодості, і всі батьки йому підспівають".
"Дуже багато екскурсій містом. Наприклад, діти відвідували пасіку або людину, яка займається розведенням черепах. Організовували спортивні змагання для всіх дітей школи", - розповідає "Апострофу" переселенка з Василькова Ганна Рибалкіна, яка водить свою доньку у 2 клас школи в Німеччині.
Побори
Напевно, скільки існуватиме школа, стільки обговорюватиметься вічна тема фінансової повинності батьків в українських школах. Батьки розділені на два табори. В одному ті, хто зовсім не проти здати на штори та шпалери, адже "це для наших дітей". А в іншому таборі знаходяться ті, хто вже скидався на освіту за рахунок своїх податків і вдруге платити не хоче. А як із цим справи за кордоном?
За словами батьків, здають гроші на школярів і в Європі, але не в такому форматі, як в Україні.
"Це більше як виняток у Німеччині, - додає Рибалкіна. - На одну екскурсію потрібно було здати 10 євро за дорогу до сусіднього міста. Вдруге 5 євро на солодкий стіл".
"На початку року здали 45 доларів на канцелярію, її потім видають у школі всім і більше нічого не треба купувати, на штори не здають, - зазначає Анастасія Шкала, описуючи ситуацію в Канаді. - Батьків ніхто нікуди не кличе: ні мити класи, ні ремонтувати школи, ні здавати гроші на заходи, ні прикрашати зали… Вся комунікація через класного керівника, оголошення – через сторінку у ФБ… У нас був випуск із молодшої школи… Ніхто не здавав на подарунки вчителю, школі, не збирав гроші на святкування у ресторані з лімузином, немає дрес-коду. Школа запросила на урочисту частину, після чого – всі вільні”.
Ставлення до дітей
За словами всіх батьків, з якими поспілкувався "Апостроф", західна система шкільної освіти дуже відрізняється від української в плані відносини між вчителями та дітьми.
"Відчувається якесь більш людське ставлення до дитини з боку викладачів. В Україні не скрізь, але часто, особливо з боку вчителів старшого віку, практикується ставлення "я начальник - ти дурень". Так, є в нашій берлінській гімназії суворіші вчителі, але дитина не скаржилася на жодного викладача. Про приниження з боку вчителя навіть мови бути не може", - запевняє Оксана Тарасенко.
"Можна запитувати, перепитувати, просити пояснити стільки разів, скільки потрібно, виходити без руки в туалет, - додає Анастасія Шкала, розповідаючи про Канаду. - У класі всього 20 дітей, повний інтернаціонал: сирійці, британці, ямайці, в'єтнамці, афганці, українців у школі двоє. Усім іммігрантам, хто потребує допомоги з вивченням англійської, виділяється безкоштовний вчитель на додаткові заняття. Можна користуватися google-перекладачем.У школі панує атмосфера дружелюбності та підтримки. Перші слова сина про новий клас: "Діти всі такі добрі, підбадьорюють мене, за кожну дрібницю хвалять, вчителька не підвищує голос, грає з нами у футбол". Буллінг, фізичне та психологічне насильство та дискримінація за будь-якою ознакою заборонені. Будь-яка скарга розглядається, за дітьми у дворі стежать стаффи. Зрозуміло, що бувають різні ситуації, але їх намагаються вирішити".
"Дітей поважають, говорять з ними як із дорослими і дають можливість бути відповідальними. Наприклад, мені потрібна була довідка зі школи, я прийшла до секретаря, а вона сказала, що завтра передасть довідку з дитиною. Тобто ніхто не хвилюється, що дитина втратить або не донесе документ додому", - зазначає Ганна Рибалкіна.
Загалом, дітей із ранніх років вчать бути більш самостійними. Але цей процес, у деяких країнах, має і зворотний бік медалі.
"Вчитель за дітей не несе відповідальності. Дітей приводять до воріт школи, вони сам там грають і чекають на дзвінок, коли можна буде зайти до школи. Після уроків усі діти виходять у шкільний двір і чекають, поки їх заберуть. Тобто хто завгодно може прийти і забрати дитину. З уроку на урок діти ходять класами як старшокласники. Є класний керівник, але вона займається організаційними питаннями і за дітьми нагляду немає. Коли бувають конфлікти у дітей, вчителі рідко втручаються та захищають потерпілу дитину", - резюмує Ганна Рибалкіна.
Якість освіти
За великим рахунком перебування українських дітей у школах на Заході можна охарактеризувати як більш комфортне.
"На мій погляд, тут діти отримують менше стресу від відвідування школи порівняно з Україною", - вважає Оксана Тарасенко.
Але як співвідноситься комфортний шкільний побут із якістю освіти, адже на пострадянському просторі все ще тримається стереотип про те, що після закінчення школи наша дитина має набагато більше знань, ніж європеєць.
За словами батьків, частково такий стереотип не позбавлений сенсу.
"На даний момент весь курс математики за 6 клас у шведській школі моя старша дочка вже пройшла в українській школі ще у 4-5 класах", - зазначає Олена Синчук.
Але! Яка користь мати вагомий багаж знань без умінь їх застосовувати? Адже саме на цих скілах концентрується система шкільної освіти на Заході.
"У підручнику багато завдань із використанням шведських крон. Тобто дітей навчають економічному мисленню з ранніх років", - додає Синчук.
"Навчання спрямоване на розвиток комунікації між дітьми та творчість, уміння знайти та структурувати потрібну інформацію. Надалі діти починають отримувати більш поглиблені знання, у старшій школі вони вже обирають додаткові предмети, які їм більше стануть у нагоді або більше цікавлять. Можна випуститися після 12 класу вже з професією і йти працювати. Є уроки сексуального виховання. Розповідають все конкретно, не на метеликах-тичинках. Зокрема і про сексуальні меншини. До речі, у школі в Канаді дитина може вибирати, до якого гендера вона себе відносить", - резюмує Анастасія Шкала.
"У німецькій школі більше практичності, - додає Оксана Тарасенко. - Наприклад, діти вивчають якийсь період в історії, і вони дивляться відео про цей період, документальні чи навіть художні фільми, а потім обговорюють їх. Діти дуже багато дивляться на уроках фільмів про проблеми підлітків, наприклад, про наркотики, тобто піднімаються питання, які важливі для підлітків, і ніхто не заплющує на це очі".
Окрема тема якості освіти – вивчення іноземних мов.
"Скільки років навчають англійську в українській школі, і хто в результаті вільно нею володіє? Ніхто з тих, хто не бере додаткові курси у репетитора. У європейських країнах діти засвоюють матеріал таким чином, що потім можуть вільно розмовляти вдома двома іноземними мовами. Я розмовляла про це з вчителями зі Швеції і мені пояснили, що так відбувається тому, що дитину постійно стимулюють розмовляти англійською, вести діалоги, думати. Тоді як у нас просте зубріння правил", - зазначає Олена Синчук.
Що далі
Звичайно, школи на Заході все ж таки не рай на землі – скрізь є нюанси.
"Наприклад, у Німеччині є таке поняття як шкільна повинність. Щоб дитина не пішла до школи хоча б один день, потрібна дуже вагома причина, інакше великий штраф. Навіть лікарі не призначать прийом дитині на шкільний час. Тому хворі діти в школі – норма. Якщо у дитини кашель і температура, то це ще не привід, щоб не піти до школи", - каже Ганна Рибалкіна.
Проте, в європейських школах все ж таки достатньо позитивних практик, нових для українців. Тому цілком очевидно, що після закінчення війни, повернувшись до рідних шкіл Києва, Херсона, Харкова, Чернігова, батьки поставлять перед українською системою шкільної освіти питання: а як зробити так, щоб і в нас було як у Європі? Справді, як? І чи готові, в принципі, українські школи до таких майбутніх викликів? Про це у наступному матеріалі "Апострофа".