В Україні завершилися основна та додаткова сесії тестування для учнів, які планували вступ на бакалаврат. Четвертий рік поспіль замість ЗНО вони складали національний мультипредметний тест (НМТ). А вже 6 серпня абітурієнти дізналися, чи отримали рекомендацію на навчання на бюджеті або контракті.
Цього року Міністерство освіти і науки вперше застосувало нову систему зарахування абітурієнтів, покликану прискорити процес. Крім того, МОН продовжило експеримент з фінансової підтримки студентів на контракті. Більш детально про новації відомства, а також про підсумки вступної кампанії на бакалаврат «Апостроф» розпитав у заступника міністра освіти і науки Михайла Винницького.
– Завершені основна й додаткова сесії НМТ. Як би ви охарактеризували результати - що змінилося порівняно з минулим роком? Що вас здивувало?
– Цього року на НМТ зареєструвалися 317 тисяч осіб, у минулому році - 312 тисяч, в цьому році писало 284 тисячі, минулого року – 283 тисячі. 2024 року 20 тисяч осіб складали іспит за кордоном, і цього року їх було 20 тисяч. Я до того, що насправді історія про НМТ - це історія стабільності. Цього року у нас є 12%, які не склали математики - фактично цифра аналогічна минулорічній. Але майже половина із всіх 200-бальників, тобто тих, хто склав хоча б один предмет на 200 балів, а їх було 3068, - з них 1163 – це 200-бальники з математики. Так що майже половина тих, які отримали 200-балів хоча б з одного предмета НМТ, отримали їх з математики. По математиці є дуже-дуже серйозний розрив - люди або її дуже погано знають, або просто на рівні 200 балів. І це не є типове явище для інших предметів.
– А які результати з історії України? Знають українські школярі нашу історію?
– З історією інша ситуація. Мало таких, що не склали, і так само мало 200-бальників. Наші вступники загалом знають історію дуже непогано. 200-бальників цього року з історії України - 243 з 3068. Дуже непогано складала історію закордонна аудиторія, що цікаво. Приблизно 19% із тих, що складали за кордоном, склали на 150 або більше балів. Це непогано. А найкраще складала історію Львівська область. Це майже 30%, які мали понад 150 балів. На другому місці місто Київ - 26%, на третьому - Тернопіль - 22%. По 20% мали Волинь, Івано-Франківськ, Рівне, Хмельницький.
– Ігор Лікарчук, ексдиректор Українського центру оцінювання якості освіти критикує нинішню систему результатів НМТ на основі таблиці відповідності як таку, що розмиває конкуренцію, бо різниця між учнем, який виконав 90% завдань, та тим, хто впорався на 70%, складає лише кілька десятків балів. Як би ви прокоментували це?
– По-перше, треба розуміти, що НМТ не можна порівнювати із ЗНО на рівні технічному, як хотів би це робити пан Лікарчук. Тому що коли ми мали ЗНО, ми писали дві години один предмет і в нас було набагато більше тестових завдань, було набагато більше можливостей перевірити дійсно знання по кожному предмету. Національний мультипредметний тест є мультипредметним. Через те, що в нас є безпекова ситуація та, яка є, ми мусимо проводити національний мультипредметний тест. Я вам скажу, що всі фахівці в Міністерстві освіти, в Українському центрі оцінювання якості освіти, хотіли би відійти від НМТ. Ми вважаємо, що правильно, коли вступник має дві години на один предмет і один предмет у день. Але це неможливо зараз зробити.
Уявляєте собі, що ми збираємо 285 тисяч вступників в один день в країні. І це, вибачте, було б, як поставити великий надпис москалям: "Давайте бомбіть нас зараз". Тому НМТ є вимушеною мірою, яка пов'язана з тим, що нам потрібно малими групами збирати впродовж місяця в безпечному середовищі наших вступників. Чи це призводить до певних неточностей? Мабуть, так. Певно воно призводить до ситуації, коли ті, які мають 170 балів і більше, які вже є топові по кожному предмету, там ціна їхньої помилки є більшою, ніж, можливо, мала б бути. Тут дуже класна є, якщо хочете, спортивна аналогія: усі закінчують марафон, але різниця між першим, другим, третім місцем може бути доля секунди і там ціна помилки величезна.
Так, очевидним є те, що система - далеко не ідеальна, але на сьогоднішній день в умовах повномасштабного вторгнення кращої немає.
– Кількість тих, хто складав НМТ, приблизно така ж сама, як і в минулому році. А як змінилась кількість охочих вступати на бакалаврат?
– Кількість вступників на бакалаврат фактично в межах тієї самої похибки, про яку ви говорите, там 2-3% плюс-мінус. Насправді міфи про те, що відбувається якийсь масовий виїзд за кордон, залишилися міфами. Тут маю уточнити. Це не означає, що немає мам, які вивозять своїх дітей за кордон. Ми цього не спростовуємо.
Але ми хочемо звернути увагу, що кількість дітей, які виїжджають, наприклад в 16-17 років, сьогодні майже рівна тій, що приїжджають, маючи 18-19 років. Ми бачимо чітку тенденцію: виїжджають неповнолітні, живуть в ЄС, наприклад, рік-два і повертаються вже повнолітніми. І тому кількість вступників насправді не зменшується. Вже два роки цифра є приблизно однаковою. Точну кількість вступників будемо знати з 1 вересня коли будуть остаточні накази про зарахування. Але по кількості людей, які брали участь у конкурсі, по рекомендаціях ми бачимо, що вступна кампанія-2025 і вступна кампанія-2024 мало чим розрізняються.
– Вперше МОН впроваджував систему адресного розміщення під час вступу на бакалаврат. В чому суть і що дало це нововведення?
– Суть в тому, щоб зробити весь вступ в один день – прийняти за пріоритетами всіх вступників на контракт, на бюджет, у приватні заклади та державні. Попередньо ці категорії були розрізнені. Отже, зараз ми зробили таким чином, що в тебе є 15 пріоритетів, хоча таких людей, які заповнювали 15 пріоритетів, надзвичайно мало. Людина ставить пріоритетну форму – бюджет чи контракт, заклад вищої освіти, програму і тоді проходить алгоритм: перший пріоритет – вступив/не вступив. Якщо не вступив, алгоритм розглядає заявку другого пріоритету, якщо не вступив, третього. І в результаті, що ми маємо? 85% із тих, які вступали на бюджет, вступили за першим пріоритетом. Це дуже класно. 86% із всіх, хто вступав, контрактники, бюджетники, вступили за першим, другим або третім пріоритетом.
– Що це дало абітурієнтам на практиці? Це спрощує процес вступу, так?
– Це дає чітке визначення станом на три дні після закриття кабінетів, куди ти вступив. Чітко зрозуміло, бо одночасно вся країна має свої рекомендації. Можуть бути питання до тих, які не вступили, можливо, не подали правильних рекомендацій, пріоритетів, може бути по-різному. Для тих людей ще є шанс довступити впродовж серпня. Але насправді, 95-96% наших вступників на сьогоднішній момент отримали рекомендацію, отримали бюджетні кошти або можливість отримати грант, або розуміють, що в них немає можливості отримати грант і йдуть на контракт. Всі чітко все розуміють. Це дуже важливо ще з одної загальнодержавної причини. У серпні минулого року, коли було не дуже ясно, вступив - не вступив, маєш багато рекомендацій, приймаєш рішення… у той момент деякі західні університети (та й наші також), дуже активно полювати за нашими кращими випускниками. В результаті дехто відмовлявся від бюджетного місця, місця державного замовлення залишалися незаповнені, місяць серпень щороку проходив під знаком невизначеності. На сьогоднішній момент є визначення: ти вступив і все. Всім від цього легше, прозоріше.
– Ще одне нововведення відомства – грантова підтримка тих, хто вступив на контракт. Чи буде вона продовжуватись, адже відповідний законопроєкт так і не проголосований парламентом?
– Експеримент був прийнятий на два роки, вже другий рік впроваджується. Він передбачає виплату гранту на повний термін навчання. Але для того, щоб гранти виплачувати вступникам 2026-го року вступу, буде потрібно прийняти закон. Насправді дуже добре, що ми цю ініціативу впровадили через експеримент. Було маса технічних речей, які треба було відпрацювати за останні два роки.
Гранти - це нова форма фінансування вищої освіти. В нас дотепер було тільки дві форми: бюджет і контракт. Якщо ти не попав на бюджет, все ти платиш за все сам. І була така проблема: якщо ти контрактник, але пільговик, наприклад, ти дитина ветерана, дитина загиблого, ти сирота, ти людина з обмеженими можливостями, тебе можуть перевести на бюджетне місце. І це фактично означало, що ця чорно-біла система ставала сірою, бо люди, які мали право на пільги, дуже часто попадали на бюджетні місця поза конкурсом і витискали тих людей, які мали вищі бали.
Отже, що ми зараз пропонується в нашому законопроєкті? Ми запропонували чотири форми фінансування вищої освіти. Перша форма – це так звані національні стипендії. Вони доступні для всіх спеціальностей, але для топових випускників шкіл. Умовно якщо ти маєш 190 балів, тобі держава за все платить – тільки вчися в Україні, будь ласка, не виїжджай за кордон.
Друга – це державне замовлення, яке залишається без змін на етапі вступу і впродовж навчання. Це те, що в народі назвали “вчитись на бюджеті”. Але в законопроєкті передбачено, що якщо держава тебе замовляє як фахівця, і оплачує повну вартість твого навчання, то ти маєш певні обов'язки перед державою. Конкретно - маєш піти на робоче місце, яке тобі держава запропонує.
Третій варіант – це те, що ми зараз відпрацювали, це так звані державні гранти. Державні гранти - це коли ти на підставі своїх балів отримуєш певну суму грошей від держави, яка може покривати всю вартість навчання або частину. Конкретний відсоток залежить від того, яку ціну ставить ЗВО. І на підставі своїх балів НМТ тобі надаються певні кошти. Вони безповоротні і не передбачають зобовʼязань брати участь у програмі першого робочого місця.
Заступник міністра освіта і науки Михайло Винницький / фото: пресслужба МОН
Цього року для тих, які мали 150 балів із двох предметів або більше, передбачено грант в сумі 17 тисяч гривень. Це грант першого рівня. Якщо ти маєш 170 балів або більше з двох предметів, ти отримаєш 25 тисяч - грант другого рівня. Це суми на рік. Передбачається, що гранти виплачуватимуться впродовж всього терміну навчання.
Тут важливо розуміти, що гранти - це дуже гнучкий інструмент. Ми бачимо, що є деякі спеціальності, на які, м'яко кажучи, переповнений ринок праці. І ми би дуже не хотіли, щоб держава ще й сплачувала великі суми за те, щоб, наприклад, велика кількість студентів вчилися на менеджменті, або на праві, або на маркетингу, тому що ринок праці там сильно переповнений. Відповідно, для тих спеціальностей немає гранту першого рівня, а є тільки грант другого рівня, бо ти мусиш мати 170 балів або більше, щоб отримати від держави кошти. На ці спеціальності також мало бюджетних місць. Є спеціальності, які ми точно хочемо підтримати: фізика, механічна інженерія, хімічна інженерія, всі ті спеціальності, де, чесно кажучи, вам кожен студент скаже: "А там важко вчитися". От це ті спеціальності, де нам точно треба фахівці. Там є велика кількість бюджетних місць, а ще крім того, ми сказали, що якщо ти отримав не 150, а тільки 140 балів із двох предметів, ми все одно дамо тобі грант. І, до речі, ще й той грант ми помножимо, тому що ми дуже хочемо, щоб ти прийшов саме на ті спеціальності.
У законопроєкті запропоновано ще так звані спеціальні гранти. Ми пропонуємо забирати із системи конкурсу за бюджетні кошти студентів з пільгами, оплачувати їх навчання з інших бюджетів. Наприклад, Міністерство ветеранів спільно з МОН цього року запустило спеціальну програму грантів дітям ветеранів. Отже, якщо ти – дитина ветерана, ти маєш оплачену освіту, тому що держава вважає, що вона має певні обов'язки супроти тебе, незалежно від твоїх балів. Але кошти на це навчання йдуть не з освітнього бюджету, що дуже важливо, а з ветеранського бюджету. І людина знає, що вона отримує ті кошти, тому що батько чи мама воюють.
– Тобто щоб зберігати справедливий паритет між тими, хто добре вчаться і пільговиками…
– От власне, що дуже важливо, що ці дві сфери мають бути виведені як окремі. Якщо ти йдеш на державний грант, або ти йдеш на державне замовлення, або ти маєш національну стипендію, це означає, що ти показав класні результати в школі, це означає, що ти показуєш класні результати в навчанні. Є інша категорія людей, щодо яких держава має обов'язки. Знову ж таки повторю, це люди з особливими потребами, але вони йдуть за спеціальними грантами, з окремих бюджетів.
– А що показала вступна компанія, чи допомогли гранти заохотити вступати на ті спеціальності, які є пріоритетними для держави?
– Ми порахували попередньо, скільки у нас тих людей, які мають рекомендацію на контракт, мають бали, достатні для того, щоби отримати грант першого чи другого рівня. І ми вийшли на суму майже 31 000. Це дуже попередня цифра. Але минулого року ми видали 13,5 тисяч грантів. і цього року буде як мінімум у два рази більше. Це створює ситуацію, якщо у нас цього року вступає 110 тисяч контрактників, з них 30 тисяч отримує грант, плюс ще 65 тисяч отримують державне замовлення, ми вже маємо більше половини наших вступників, які отримують фінансову підтримку від держави в якійсь формі.
Це надзвичайно важливо, тому що ціни на навчання у всіх закладах вищої освіти будуть збільшуватися. Це непопулярно, але це факт. Тому що ми маємо платити нашим викладачам більше, тому що ми маємо мати хороші університети, які є конкурентні, ми маємо більше вкладати в наукові дослідження. Це все потребує більше грошей і вони не візьмуться нізвідки.
Давати прямі дотації університетам неприйнятно, але ми можемо переходити на концепцію так званого співфінансування. Отже, ціна контракту збільшується, але це збільшення компенсує держава тим, хто має нормальні бали.
Стосовно вашого попереднього питання щодо справедливості і пільговиків. У нас є так звані квоти за вступом. І із тих, які отримали бюджетні місця, 4060 вступників отримали таке місце за квотою 1. Це або діти-сироти, або ті, які мають особливі потреби в навчанні. Далі ще є квота 2 - це вступники з тимчасово окупованих територій. І там маємо 4960 вступників. Ця цифра тішить. Ми витягуємо дітей з тимчасово окупованих територій на територію, яка вільна, і тут вони мають отримують право на безкоштовне навчання.
Але мене лякає, що ми загалом цього року маємо 13,5% вступників на бюджет, які отримали це місце поза конкурсом. Це означає, що деякі з тих, які могли за балами претендувати, не отримали місце через те, що його забрали особи, які вступили за квотою. Зараз у нас ще буде так зване “переведення” на бюджетні місця і кількість тих, які вчаться за рахунок бюджету і отримали це місце поза конкурсом може зрости до 20%. Минулого року ця цифра сягнула майже 25% і це вже дуже погано. Саме тому, нам чим швидше треба приймати законопроєкт 10399, який передбачає систему спеціальних грантів для пільгових категорій.
– Чи є дані, скільки талановитих випускників все-таки вирішили вступати в закордонні університети?
– У нас немає технічної можливості слідкувати за тим, хто вступає за кордоном. Але на сьогоднішній момент я можу сказати, що з тих, хто отримав 200 балів з нашому НМТ, а це 2414 осіб – 2401 отримав рекомендацію для вступу в український заклад вищої освіти. Лідер по привабленню до себе 200-бальників - Київський національний університет імені Шевченка. Масового виїзду найталановитіших за кордон немає. Це насправді дуже надихає.
– Чи використовується освіта для уникнення від мобілізації? Яка динаміка?
– Ми розуміємо, що цей феномен стосується в основному не бакалаврату, а швидше магістерки і аспірантури. За останній рік ми впровадили деякі такі трошки радикальні дії, де, – наприклад, в аспірантуру приймаються виключно за державним замовленням, за достатньо жорсткими вступними загальнодержавними іспитами.
– Це допомогло?
– Однозначно. Якщо у 24-му році було десь 85-90 тисяч бажаючих вступити в аспірантуру, цього року ця цифра 11,5 тисяч на 5,5 тисяч місць. Тепер в аспірантурі ми маємо тільки державне замовлення, контрактне навчання в аспірантурі на денній формі заборонено, ми приймаємо тільки на бюджет. І це насправді правильно, тому що якщо це справжні аспіранти, а 5,5 тисяч мотивованих – це реально класна цифра, це означає, що ці люди будуть відтворювати наші наукові школи, проводити дослідження, розвивати інновації, це наші майбутні викладачі. Отже ті, які хочуть дійсно бути науковцями, для них є місця, причому зі стипендіями, можливо, не такими, як хотілося, високими. Але є.
– Чи використовують освітяни відрядження за кордон, щоб уникнути мобілізації? Студенти – академічну мобільність?
– За останніх два роки за листом Міністерства освіти, в тому числі за моїм підписом, було надано понад 4,5 тисяч дозволів нашим науково-педагогічним працівникам, викладачам їздити на різного роду конференції, підвищення кваліфікації, різні обміни і т.д. за кордон. На сьогоднішній день ми маємо аж вісім випадків осіб, які не повернулися. Я думаю, що ми розуміємо, що вісім із 4,5 тисяч – це, м'яко кажучи, непогано. Згадані вісім осіб звільнені зі своїх університетів, а їхні справи передані до правоохоронних органів. Але я насправді дуже пишаюся тим, що ми забезпечили можливості для наших викладачів розвиватися, і вони розвиваються, і їздять, і повертаються, і ці знання поширюють і в своїх аудиторіях, і в лабораторіях, і в університетах загалом.
Стосовно студентів, як ви знаєте, академічна мобільність на сьогоднішній день дозволена не через листи міністерства, а через міжуніверситетські домовленості. Наші університети входять у великі європейські консорціуми, які забезпечують академічну мобільність через програму Еразмус+. Остання цифра, яка в мене була щодо студентів, це 89% із тих, які поїхали на мобільність впродовж 24-го року, повернулися вчасно. Але це інформація, яку ми збираємо від закладів вищої освіти – не верифікована.
– Хотілось би ще кілька запитань про укрупнення вищих навчальних закладів. Які основні проблеми ви би виділили?
– Поясню, може вам вперше. Потреба в модернізації мережі закладів вищої освіти викликана в першу чергу демографічними показниками. Про це вже багато написано і сказано. У нас майже на половину менше студентів в системі зараз ніж 15 років, а мережа залишилася такою, як і тоді. Намагаємося використати момент укрупнення для інвестування в університети. Про це також вже багато писали. Це про $1,5 млн на наукове обладнання в кожному ЗВО, який проходить реорганізацію.
Але про що ми не кажемо публічно? Про те, що модернізація мережі – це про модернізацію управління. І це не завжди робиться в контексті укрупнення але завжди бачимо шалений спротив. От візьмемо свіжий прилад: тут в Києві, Київський національний університет технології і дизайну. Цей заклад не приєднується до нікого, не укрупнюється. Але там є ректор, який на посаді понад 15 років. До речі, треба сказати, що він ще до Незалежності України, був секретарем одного з райкомів компартії. Але він так чи інакше якось відсудив, що нібито він не підпадає під люстрацію.
Я не дуже розумію, як це сталося, але це сталося до мене. Нещодавно закінчився його контракт. Відповідно до законодавства, ми оголосили вибори і на період, коли мають бути вибори ректора, ми обрали виконуючого обов'язки. Призначили в.о. особу, з якою я попередньо не був знайомий але яка працювала професором цього університету 8 років і там про неї були дуже позитивні відгуки. Я їздив на зустріч з ректоратом її представити. бачив позитивне сприйняття присутніх.
Що сталося сьогодні? Колишній ректор закрив на ключ свій кабінет, намагається винести комп'ютери, всі документи. Поліція приїздила, відбувається такі собі маски-шоу. Ректор тримається зубами за посаду, залякує колектив. Очевидно на це є якась причина, з якою мають ще розібратися правоохоронці.
Чому я наводжу цей приклад? Тому що дуже часто, коли йдеться про проблеми укрупнення - а мене критикують найчастіше саме за нібито непрозорість дій МОН щодо реорганізацій університетів – ми насправді повинні говорити про проблему ректорів, які на посадах вже десятиліттями, які не хочуть відходити від своїх посад. Ми як міністерство зацікавлені в оновленні закладів вищої освіти, оновленні управлінського складу, це мають бути живі організми. Приєднання одного закладу до іншого це один з інструментів такого оновлення.
Коли в університеті, вибачте, тхне нафталіном, і ректор тримається щосили за свою посаду, то це очевидно проблема. 90% проблем, які були за останніх два роки з модернізацією мережі, – це проблеми не з укрупненням як таким, а проблеми ректорів, які просто не можуть відійти. Фактично у всіх випадках після реорганізації спливає причина їх страху – махінації з землею в аграрних закладах, незаконно виплачені захмарні премії адміністрації університету, накопичені сотні днів відпусток, які мають бути компенсовані, підроблені документи щодо кількості бюджетних студентів і відповідно, нецільове використання коштів, продаж дипломів через липові спец ради. Все це випливає на світло. І тому ректори бояться.
Зауважте, коли ми об'єднуємо два заклади, студенти не втрачають місця, викладачі далі викладають, допоміжний персонал залишається. Що зникає? Замість двох ректорів стає один. Замість 10 проректорів стає п'ять, тому що адміністрація укрупнюється. Хто не зацікавлений в тому, щоб відбувалося укрупнення? Ті ректори, у яких термін на посадах завершується, а особливо ті, у яких є що приховувати.
– А звільнені ректори, проректори, куди вони, як правило, далі влаштовуються?
– Укрупнення минулого року відбулося в 12 закладах, це вся географія України. Це Львів, Харків, Київ, Одеса, Кривий Ріг. У більшості випадків, де це було мирно і погоджено, ми бачимо, що ректор попередній може стати проректором, радником, професором. Якщо він це робить цивілізовано і у нього немає шлейфу надужиття, то цю людину поважають у своєму середовищі, тому що велика частина колективу тепер вже об'єднаного університету пам'ятає його діяльність.
У випадках, коли це відбувається не мирно, на жаль, ці речі переходять в суди, відбуваються розколи в колективах, розбираються правоохоронні органи. Ніде немає такого, щоби укрупнення, яке пройшло через спротив попереднього ректора, не вплинуло погано на якість університету, на жаль.
– Укрупнення яких закладів вищої освіти можна очікувати найближчим часом?
– Я думаю, що ми будемо бачити ще декілька обʼєднань, можливо, восени, але життя покаже. Я на сьогоднішній день не хотів би озвучувати, про які саме заклади йде мова. Чому ми навчилися – що ці речі треба робити з дуже-дуже уважною підготовкою і колективів, і керівників. Адже амбіції керівництва, на жаль, дуже часто зашкалюють, особливо тих, які вже на посадах дуже-дуже давно і фактично приватизували ці заклади собі.
– До чого ми рухаємося? Скільки ВНЗ має залишитися?
– Зважаючи на демографію, ми бачимо приблизно 100 державних закладів в Україні. Зараз ми маємо 151. Тут немає причин спішити. І це дуже часто відбувається за певним таким, еволюційним процесом. Наприклад, хочу звернути увагу, що лише цього року 48 закладів з нашої країни подолали цифру надання понад 1000 рекомендацій на вступ. Це сукупно на бюджет і контракт. Чому це важлива цифра? Тому що якщо один заклад вищої освіти повинен мати, як у Європі, не менше 5000 студентів, це означає, що потрібен вступ десь 1000 студентів щороку. Якщо є такий потік бакалаврів, то разом з магістрами і аспірантами виходить п'яти тисячний контингент. А лише 48 закладів отримали понад 1000 студентів цього року. Це означає, що так чи інакше ті, які отримали менше, вони з часом потраплять у зону ризику. І еволюційним способом ми будемо бачити певну тенденцію до укрупнення.
– А очікуєте закриття приватних вишів?
– Приватні заклади мають своїх засновників. Це не справа міністерства. Але ми вже бачимо, що скорочення їх кількості відбувається, що вони закривають ліцензії. Більше десятка вийшли з ринку за останній рік. Приватні заклади у нас дуже сильно розрізнені. В нас є або такі, які є топові, або такі, які взагалі ледь виживають і з часом так чи інакше будуть виходити з ринку.
