В Україні великі призові за медалі, а на проведення Олімпіади просто немає грошей - міністр спорту

В гостях у "Апострофа" побував міністр молоді і спорту України ІГОР ЖДАНОВ. В інтерв'ю нашому виданню пан міністр затронув багато питань, пов'язаних з проблемами і розвитком спорту в Україні.

Про Олімпіаду

- Пропоную розпочати інтерв’ю з наймасштабнішої події в спорті, яка очікується, а саме Олімпіади-2020 в Токіо. 2019 рік дуже важливий для кваліфікації на Олімпіаду. Як на разі відбувається підготовка?

- Підготовка до наступної Олімпіади розпочинається після закінчення попередньої. В цьому питанні ситуація дещо схожа з виборами. Ми, фактично, розпочали її у 2016 році, одразу після закінчення змагань в Ріо-де-Жанейро. Було створено робочу групу, розроблено концепцію підготовки, визначено пріоритетні види спорту. Відповідно, в ці види спорту, перш за все, і будуть вкладатися необхідні ресурси та кошти платників податків.

Якщо говорити конкретно про цей рік, то ви абсолютно праві - він є ключовим у підготовці.

Зараз я проводжу зустрічі з кожною федерацією, головними й державними тренерами збірних команд, які претендують на результативний виступ і медалі у Токіо. Окрім того, планую зустрічі й безпосередньо зі спортсменами збірних.

- Про які федерації йде мова в першу чергу?

- Насправді, пріоритетних індивідуальних літніх видів спорту першої категорії у нас 19. Передусім, проводжу зустрічі саме з цими федераціями, а також з низкою командних ігрових видів спорту. Відверто обговорюємо, що повинен зробити міністр та Міністерство, щоб забезпечити якісні умови підготовки до Олімпіади. Переважно це закупівля додаткового обладнання та інвентарю, планування додаткових навчально-тренувальних зборів тощо.

- То чекаємо, як мінімум, на 19 медалей?

- Не знаю, тут дуже важко прогнозувати. От, наприклад, у Федерації легкої атлетики є успіхи, Юлія Левченко - срібна призерка попереднього чемпіонату з легкої атлетики, який проходив у Лондоні. Підростає прекрасна зміна - Михайло Кохан, Ярослава Магучіх, Валерія Іваненко, які взяли золоті медалі на Юнацьких Олімпійських іграх в Аргентині. В боксі теж можемо розраховувати на медалі, тому й цей вид спорту є пріоритетним. В дзюдо, боротьбі, гімнастиці, як спортивній, так і художній, також є вагомі досягнення. Сучасне п’ятиборство, фехтування, веслування, стрільба…

Тим більше, я не всіх назвав, так що нехай спортсмени і їх тренери на мене не ображаються. Олімпійські ігри - дуже специфічний вид змагань, там іноді "вистрілюють" спортсмени, про яких ніколи не говорили. А з іншого боку, часто бувають випадки, коли "пролітають" безумовні фаворити змагань.

- А чи планується підняття призових спортсменам, які покажуть гарні результати?

- Поки так все й залишиться: за золото - 125 тисяч доларів, за срібло – 80, за бронзу – 55. Відповідні винагороди плануються і паралімпійцям. Ми разом з Валерієм Сушкевичем "пробили" постанову, відповідно до якої зрівняли ці винагороди.

Якщо проаналізувати і порівняти з іншими країнами, то це великі призові. Наприклад, в розвинутих державах вони можуть складати 10-15 тисяч доларів, а можуть взагалі бути відсутніми. Але там діє інша система, за якої спортсмени укладають комерційні контракти на рекламу, спонсорство, тому отримують не менші, а то й більші суми коштів. У нас, на жаль, такий ринок ще не склався. Є тренери, спортсмени, лікарі, допоміжний персонал, але дуже поодинокі випадки, коли є персональні менеджери, які займаються рекламою, спортивним маркетингом. Це вже більше проглядається у професійних видах спорту, наприклад, боксі, великому тенісі, або футболі.

Нажаль, якщо серед боксерів ти любитель, то навряд чи з тобою укладуть якийсь серйозний контракт, а от коли ти переходиш в професійну лігу, то можеш претендувати на певні контракти.

Мало подібними речами займаються й наші федерації, хоча ми їх постійно підштовхуємо, проводимо семінари, щоб вони навчались працювати зі спонсорами, рекламодавцями, журналістами, соціальними мережами тощо.

- І для державного бюджету це було би вигідніше.

- Моя політика як міністра спрямована на те, щоб будь-який вид спорту фінансувався комбіновано - частина від рекламодавців або від спонсорів, а решта від держави. У держави ніколи не вистачить грошей на все. Це аксіома. Тому, я завжди закликаю президентів Федерацій працювати над знаходженням додаткових грошей. Так, важко це робити, коли економіка на спаді, але коли вона починає зростати, стає набагато легше знайти спонсорів.

Така ж ситуація, до речі, й зі ЗМІ - далеко не всі вони прибуткові, тому їм також доводиться знаходити спонсорів і при цьому говорити, що вони є політично незаангажованими.

Про досягнення на посаді міністра

- Ви є міністром спорту з грудня 2014 року. Яку б оцінку могли собі поставити і якими результатами можете пишатися?

- Оцінки самому собі ставити - абсолютно необ'єктивна і невдячна справа. Нехай оцінки виставляють громадяни України, журналісти, експерти - це їх повне право.

- Тим не менш, якими результатами можете пишатись?

- Це не лише мої досягнення. Я вдячний і президенту НОК України Сергію Бубці, президенту СКУ Іллі Шевляку, голові НКСІУ Валерію Сушкевичу, всім президентам федерацій за непросту, але плідну спільну роботу задля розвитку спорту і фізичної культури.

В Уряді і Арсенія Яценюка, і Володимира Гройсмана потужно підтримували мене у вирішенні питань розвитку спорту і молодіжної політики. Загалом, я завжди можу розраховувати на підтримку Президента Петра Порошенка. Вдалося налагодити нормальні робочі стосунки із народними депутатами, профільним комітетом на чолі з Артуром Палатним, Бюджетним комітетом на чолі з Андрієм Павелком.

Я думаю, що зараз у владі сформувалось потужне спортивне лобі, завдяки якому вдається просувати необхідні для спортивної громади рішення.

А тепер – про окремі досягнення.

Коли в грудні 2014 року я прийшов на посаду міністра, то наш бюджет після секвестру складав 800 млн. гривень. Зараз бюджет складає 3 млрд. 600 млн. гривень. Тобто за ці роки він виріс у чотири рази. Частина коштів йде не лише на забезпечення спортсменів навчально-тренувальними зборами, а й на чемпіонати. Це дуже важливо, бо в 2014 році з цим теж були проблеми. Зараз ситуація інша. Фактично в усіх пріоритетних олімпійських видах тренери штатних збірних команд мають можливість так планувати й реалізовувати програму тренувань, щоб якісно підготувати спортсменів до міжнародних змагань. Якщо необхідно, то Мінмолодьспорту фінансує й закордонні навчально-тренувальні збори, які проводяться на кращих спортивних базах Європи та світу.

Другий напрямок, який для мене є стратегічно важливим - розвиток спортивної інфраструктури. Після Олімпіади 2014 року ми зробили висновок: на результати, які були показані на цій Олімпіаді, вплинув критичний стан спортивної інфраструктури. Потенціал, який був закладений ще з часів Радянського Союзу, себе остаточно вичерпав. Спортивна інфраструктура постійно руйнувалась, не оновлювалась. Так, були якісь точкові вливання, але не більше того. Тому те, що зараз 10% коштів з Фонду регіонального розвитку (в минулому році це становило 600 млн. гривень, а в цьому буде 900 млн.) йдуть виключно на спортивні інфраструктурні проекти, є дуже важливим. Це практичний результат змін до Бюджетного кодексу, які далися дуже нелегко, але ми це зробили в інтересах розвитку українського спорту.

Також є спеціальні програми, які ми зробили за досвідом Польщі, а саме субвенція регіональним бюджетам на розвиток палаців спорту. Ця програма вперше була започаткована у минулому році за ініціативи Федерації баскетболу України. Суть полягала в тому, щоб в палаці спорту можна було проводити змагання або займатись різними ігровими видами спорту. На це у 2018 році було виділено 150 млн. - 50% дає держава, 50% область або місто, в якому будується цей Палац спорту. Конкурс виграв, і будь ласка, будуй.

В цьому році за цією програмою буде виділено вже 200 млн. Наприклад, в Рівному якраз будується такий спорткомплекс, будівельники, як то кажуть, вийшли з фундаменту. Також додали ще дві програми по 200 млн., на будівництво басейнів та багатофункціональних спортивних майданчиків.

- А скільки всього треба коштів, щоб такі майданчики були в кожній області?

- Дуже важко порахувати. Майданчики за розмірами невеликі, тому їх можна ставити і в районних центрах, селах. Це невеликий стадіон, де можна грати в баскетбол, волейбол, або займатись легкою атлетикою, і все це на повітрі. Минулого року їздили у Волинську область і там за кошти Княгининівської ОТГ побудували такий спортивний майданчик, хоча голова ОТГ боялася, що люди не підтримають таке рішення. Але зараз усі підтримують - це вже центр суспільного життя, куди ходить і молодь, і пенсіонери.

Такими є перші, але помітні кроки для розвитку спортивної інфраструктури. Спочатку робимо точково, а потім можна говорити й про системні зрушення.

- Нещодавно ви інспектували Олімпійську базу України «Конча-Заспа», в яку уже було проінвестовано чимало коштів. Який наступний етап розвитку цієї бази?

- Протягом двох останніх років у розвиток бази було проінвестовано близько 30 млн. гривень. Ми відкрили новий зал важкої атлетики, замінили світло й систему вентиляції в залі гімнастики, закупили нові тренажери, сучасне медичне обладнання для реабілітації, відкрили медичний центр, закупили ванни для підводного масажу, меблі й телевізори у номери готелю для спортсменів, нове обладнання на кухню, де 40 років нічого не мінялося.

Втім, склалася не дуже приємна ситуація з орендодавцем, який виграв конкурс на організацію харчування. Ми з ним розірвали відносини, оскільки були скарги від спортсменів на якість їжі.

- А що ще є там для фізичної реабілітації спортсменів?

- Є сауна, в якій проведено капітальний ремонт, є підводні душі-масажі, душ Шарко, є спеціальні лазерні апарати, які дозволяють інтенсивніше відновлюватися, а це важливо при певних спортивних травмах.

- А подібні комплекси є ще десь?

- Такий спеціалізований комплекс один на цілу країну. Є інші бази, але вони значно скромніші.

А от якщо говорити про перспективу, то ми хочемо там побудувати ще один великий готель, ще один багатофункціональний зал для занять і басейн. Ця програма досить об’ємна за фінансовими ресурсами і її неможливо виконати за один рік. Але, безумовно, треба приймати рішення для того, щоб "Конча-Заспа" розвивалася далі.

Новий готель і багатофункціональний зал коштуватимуть приблизно 300 млн грн. і близько 500 млн - басейн, в якому також буде передбачено заняття водним поло. На даний момент ми домовляємося і просимо Київраду приєднати до "Конча-Заспи" ще декілька гектарів землі, щоб дати можливість базі розвиватись.

- На розвиток цієї бази, я так розумію, будуть залучатись і спонсорські кошти?

- Поки що мова не йде про спонсорські кошти. Тільки державні, тобто кошти платників податків. Дехто говорить, що це дуже великі кошти, мовляв, у інших країнах такого немає і не планується. Але, наприклад, у Польщі є приблизно така ж база, як "Конча-Заспа", зі своїм басейном, трохи більша за розмірами. Такі ж бази є і в Білорусі, Японії. Вони також фінансуються виключно за кошти платників податків. Звичайно, коли заїжджають спортсмени, то за них платять - це не безкоштовно. Вони орендують зали, оплачують харчування. Тобто є встановлені прайси - за що і скільки треба платити.

Про розподіл коштів між видами спорту

- В серпні набрав чинності наказ Міністерства про розподіл коштів між олімпійськими видами спорту. Відтепер кошти розподілятимуться за критеріями ефективності. Я читала, що ви вважаєте за досягнення прийняття такого наказу. Чому саме ви так вважаєте, і чи не значить це те, що будуть розвиватись одні й ті ж види спорту?

- Кошти експериментально за формулою розподіляються ще з 2015 року. У 2018 році ми зареєстрували наказ у Міністерстві юстиції, в якому легалізували механізм автоматичного розподілу. Це, безумовно, принципова реформа, оскільки раніше кошти розподілялись досить суб’єктивно. Зараз же найбільше отримують ті види спорту, які показують найкращі результати. Отримав медаль на чемпіонаті Європи, чемпіонаті світу, Олімпійських іграх - отримуєш більше коштів. Не отримав - йде менша сума.

Можливий і той підхід, про який ви говорите - рівномірний розподіл коштів на всіх. Але я вважаю, що оскільки коштів завжди на всіх не вистачає, то розмазувати тонким шаром масло по хлібу не варто. Краще концентруватися на тих напрямках, які можуть принести прорив.

Не хочу нікого ображати, але я не бачу за доцільне фінансувати Федерацію збирачів грибів чи ще когось, краще віддати кошти, наприклад, фехтуванню чи іншому виду спорту, який відомий, приносить медалі і завдяки якому гімн України звучить за кордоном.

- Ще рік тому, ви казали, що біатлон є нашою надією на зимових Олімпійських іграх. Втім, останні змагання показують трохи іншу ситуацію. В чому на разі є проблема?

- Зрозуміло, що в 2018 році на Олімпіаді ми розраховували на те, що біатлон принесе медалі, хотілося б золоті, звичайно. Та сталося так, що команда, на жаль, не показала результату, хоча у 2017 році ми були срібними призерами чемпіонату світу в естафеті.

Тренерський склад проаналізував, що відбулося у Пхьончхані. Зараз хотілося б кращих результатів, але це післяолімпійський рік. У нас непогана зміна – Катерина Бех завоювала дві золоті медалі на юніорському чемпіонаті світу, Юлія Журавок – "срібло" чемпіонату Європи. Тобто йде процес оновлення, буде природня конкуренція досвіду і молодості. Ми разом з Федерацією біатлону підготуємо оптимальний склад команди до Олімпіади 2022 року.

Про антидопінгову політику

- Нещодавно ви повернулися зі Страсбургу, де брали участь у засіданні Спеціального Європейського комітету з питань Всесвітнього антидопінгового агентства (САНАМА). Скажіть, будь ласка, наскільки проблема допінгу є актуальною для України та чи готові ми виконувати ті вимоги, які висуває ВАДА в цьому напрямку?

- Ця проблема вразила весь спортивний рух. Я особисто захищаю чистих спортсменів, тих, хто не п'є всі ці пігулки, не вживає стимуляторів. Адже коли чиста людина змагається з людиною, яка вживає хімію, то зрозуміло, що остання перемагає. Це все не чесно по відношенню до конкурента, глядачів. Тому з цим ганебним явищем потрібно боротися.

ВАДА встановила певні критерії, виконувати які дійсно не так просто. Моя політика спрямована на виконання всіх їхніх вимог, і ми це намагаємося робити.

Що стосується питання Страсбургу, то я вже говорив про те, що ми підтримали єдину кандидатуру від Європи на посаду президента ВАДА – пана Вітольда Баньку, міністра спорту і туризму Республіки Польща. Він змагатиметься із кандидатами від інших континентів, але у нього непогані шанси. Про це ми дізнаємося в травні 2019 року, коли буде проведена рада засновників ВАДА в Монреалі, яка вже остаточно визначить переможця.

- У себе на Фейсбуці, коментуючи голосування, ви зазначили, що вашому польському колезі вдалося достатньо ефективно реалізувати цей напрямок у Польщі. Чи є щось, чому ми можемо навчитись?

- Він реалізовує ті вимоги, які висувала ВАДА. Вони уніфіковані, але йому вдалося це зробити. Наприклад, одне із завдань яке стоїть перед нами - роз'єднати лабораторію і обладнання з діяльністю Національного антидопінгового центру. Зараз, на жаль, ми пересилаємо всі проби у Варшаву, де й роблять тестування, тому, що у нас немає ВАДА-акредитованої лабораторії.

- А її складно відкрити?

- Так, досить складно, дуже високі вимоги.

- Це брак фінансування чи відсутність спеціалістів?

- Це не лише фінансування, його ми б могли знайти і закупити відповідну апаратуру. Це питання довіри, яке виникає до окремих країн, і виконання всіх критеріїв ВАДА.

Про кадрові питання

- Давайте ще трохи торкнемося кадрових питань. В кінці року група функціонерів, тренерів та спортсменів з греко-римської і вільної боротьби, звернулася з критикою ваших рішень до Президента, Прем'єр Міністра України – прокоментуйте, будь-ласка, цю ситуацію. З того, що ми знаємо, то тренерів цих збірних було звільнено і призначено інших. Команди не задоволені цим рішенням.

- Там більше не команди не задоволені, а тренери, яких звільнили.

- Як саме відбувалась процедура? Чому вами була ліквідована комісія?

- Це не зовсім правда. Є кілька аспектів - політичних, правових і фактичних. Якщо говорити про правові аспекти, то є стаття 35 Закону "Про фізичну культуру та спорт", в якій чітко прописано те, що Міністерство призначає головних і старших тренерів національних збірних. На допомогу такій роботі міністра, який безпосередньо несе відповідальність за всі кадрові рішення, була створена комісія, рішення якої, зрозуміло, мають рекомендаційний характер. Ще в цій статті чітко вказано те, що призначення йде за поданням федерацій, які розвивають відповідний вид спорту. З приводу правових обставин все зрозуміло, а от що стосується фактичних, то там був конфлікт і дуже затяжний.

- Кого з ким конфлікт?

- Декілька груп впливу - тренерів і спортсменів у самій Асоціації спортивної боротьби – роками не могли знайти між собою спільну мову. Також у минулому році виникало питання по одному із головних тренерів збірної. Тоді я переговорив з Артуром Петровичем Дзигасовим, хоча значна частина асоціації була категорично проти його призначення, та попросив знайти спільну мову з тренерами і спортсменами. Йому я дав рік.

За рік змінилося керівництво асоціації, і вони не подали Дзигасова на продовження контракту, а подали іншу кандидатуру. Враховуючи, що між міністерством і Асоціацією спортивної боротьби заключений договір про те, що саме асоціація розвиває цей вид спорту в Україні, а також норми закону, я прийняв рішення: має бути підписано контракт з іншою командою тренерів, яких визначила профільна асоціація. Комісію ніхто не ліквідовував, проте змінився її склад. Зараз якраз триває його узгодження з Національним Олімпійським комітетом.

- А наскільки асоціація в курсі внутрішньої ситуації у збірній?

- Асоціація це і є збірна. Це, як правило, тренери, які безпосередньо працюють з цими спортсменами.

- З того, що ми знаємо, то самі спортсмени не задоволені цим рішенням, вони хотіли щоб залишився Дзигасов.

- Як не задоволені? До мене протягом минулого року приходила велика кількість спортсменів, які просили звільнити Дзигасова. Коли вже звільнили, то прийшли інші спортсмени з вимогою залишити його на роботі. Слідом прибігли ще інші й кажуть, що все правильно зробили і прийняли вірне рішення.

Там правду знайти дуже важко, адже завжди одна частина підтримує одних, друга - інших. А відповідальність переносять на міністра, який приймає рішення і у будь-якому разі буде поганим, бо є дві сторони конфлікту

- Рішення міністра має бути авторитетним.

- Я орієнтуюся на офіційну норму закону, як міністр, і на те, що Асоціація спортивної боротьби мені рекомендувала. Будуть рекомендувати інших, буду приймати відповідні рішення.

- А чому власне постало питання зміни тренера? Сезон може був і не фантастичний, але результативний.

- Так, було "срібло", хоча ми розраховували на "золото". Прийшов тренер хлопця, який отримав "бронзу", і каже: "Ви тільки не лишайте Дзигасова, бо ми завоювали цю медаль всупереч йому".

Не хочу образити Артура Петровича, я його дуже поважаю, але в цій ситуації міністр став заручником боротьби декількох груп впливу в Асоціації спортивної боротьби.

- Якщо відійти від персоналій, то як в принципі уникнути подібних ситуацій? Ви на цьому конкретному прикладі зробили для себе висновки?

- Нам потрібно таким чином проводити реформу, щоб міністр не впливав на кадрові призначення старших і головних тренерів. Якщо ми беремо і далі ту позицію, що міністр - політик, то він не знає, як тренувати. Його головне завдання - забезпечити гідні умови для тренувань спортсменів, їхніх поїздок і так далі. Ось у чому його політика. Також міністр має вкладати кошти платників податків в пріоритетні види спорту, приймати відповідні рішення, які розвиватимуть спортивну інфраструктуру, створювати умови, щоб спортсмени не думали, де грошей взяти. Саме такі речі, на мою думку, мені частково вдалося зробити, разом із народними депутатами і НОКом.

Зараз головний тренер штатної збірної України отримує приблизно 2 тисячі доларів - хтось 60 тисяч гривень, хтось 40, в залежності від кваліфікації. Провідний спортсмен, який у нас на ставці, отримує приблизно тисячу доларів не зважаючи на те, що він може бути ще десь на півставки.

- Завершуючи розмову про ситуацію з борцями, як вона вплине на підготовку до Олімпіади?

- Мої опоненти кажуть, що вплине, і я з ними повністю згоден. Але в який бік, позитивний чи негативний, поки що не зрозуміло. Це покаже тільки ліцензійний відбір та результати на Олімпіаді. Хоча вже за нового тренерського складу збірної наші греко-римляни привезли чотири медалі з Гран-прі Угорщини, завоювавши третє командне місце. При цьому дві нагороди завоювали ті борці, які вперше були запрошені до команди. Почин є, а далі побачимо.

Хочу ще додати: я ніколи не відмовляюсь від відповідальності, і буду її нести за рішення, прийняті мною разом з асоціацією, яка порекомендувала мені цих спеціалістів.

Про розвиток дитячого спорту й додаткове фінансування

- В питаннях розвитку спорту дуже важливим є також підтримка дитячого спорту. Наразі Міністерство не повністю керує цим напрямком, в основному це лягає на місцеві бюджети. Тим не менш, як ви бачите в цілому програму розвитку дитячо-юнацького спорту?

- Прямих рішень щодо ліквідації або створення дитячо-юнацьких спортивних шкіл міністр не має, але за ним залишається керівництво спортивною галуззю. Тому ми здійснюємо методичне керівництво, приймаємо відповідні положення, надаємо категорії ДЮСШ, не дозволяємо ліквідовувати школи. Наприклад, в моїй рідній Вінниці було дві школи - з них зробили одну, а зайві посади керівників просто скоротили. Такий підхід має право на життя. Наша умова одна – має бути збережений тренерський склад, а вихованці ДЮСШ після об’єднання шкіл повинні й далі безперешкодно займатися своїми улюбленими видами спорту.

Кожного разу, коли відвідую регіони, звертаю особливу увагу начальників профільних управлінь обласних адміністрацій, голів та заступників ОДА на проблеми функціонування ДЮСШ. Треба переходити від політики виживання до політики розвитку: робити ремонти, закупати обладнання, повезти дітей на змагання, форму їм купити, а не тримати гроші на депозитах, як вони це робили раніше. Потім скаржаться, що немає на ДЮСШ грошей. Ще частіше виходить так: краще ми побудуємо дорогу, ніж дамо кошти на спортшколу. А гроші на місцях є, було би тільки бажання інвестувати їх в здоров’я, активний та корисний спосіб життя дітей та молоді своєї громади.

- У країнах-лідерах за олімпійськими медалями - США, Велика Британія, Китай – на дитячий та юнацький спорт витрачають більше коштів, ніж на професійний спорт, і у цих країнах спорт є соціальним ліфтом для дітей з малозабезпечених сімей. Чому так не може бути в Україні?

- Чому ви вважаєте, що у нас спорт не є ліфтом? Багато є прикладів. У нас Еліна Світоліна хіба у багатій родині народилася?

- Але у неї батько - тренер.

- Так, але вона спершу займалася у звичайній ДЮСШ.

- Скільки у нас тих, хто займається в цих школах, і скільки з них стають професійними спортсменами?

- Приблизно 500 тисяч дітей займається в ДЮСШ, яких близько 1300 по всій країні. До речі, кількість штатних одиниць нашої збірної на даний момент складає понад 2000 чоловік, і це тільки у олімпійських видах спорту.

Система ДЮСШ дуже важлива, бо вона виконує подвійну функцію. Перша – це соціальна, школи "забирають" наших дітей з вулиці. Зрозуміло, що не всі стають чемпіонами, але вони туди ходять і займаються. Друга функція – це відбір резерву до спорту вищих досягнень. Так робиться у багатьох країнах.

- Але питання в тому, чому немає розвитку шкільних та університетських ліг, як наприклад, це діє в Штатах?

- Давайте Штати не будемо приводити в приклад, бо це дуже специфічна країна зі своїми особливостями, які не мають аналогів у світі. Я вам скажу, що президентська республіка спрацювала тільки в Штатах, у інших країнах вона перетворювалася на президентські республіки з диктаторським режимом. Тому давайте не будемо говорити про Штати, давайте поговоримо про європейські країни, чи про нашу.

У нас досить активно працює Спортивна студентська спілка, Українська федерація учнівського спорту, проводиться багато заходів. Наприкінці минулого року під егідою Міносвіти вперше відбулися Cool Games. Ми разом з міністром Лілією Гриневич відкривали фінал цих Всеукраїнських змагань для школярів 9-17 років, мета яких - популяризувати уроки фізкультури серед учнів, зробити їх цікавими. Сподіваюся, ці ігри стануть традиційними, і ми будемо їх і надалі підтримувати.

Але зрозуміло, що у нас не так, як в Штатах. Ось до мене звернулась одна молода людина і каже: "Я, напевно, поїду в Штати навчатись, і буду вибивати там спортивну стипендію". Я ж і запитую, що і як, а ця людина займається хокеєм. Вона каже, що там подруга є, яка в минулому році отримала таку стипендію і змогла поступити до університету, і "я так намагатимуся робити".

У нас немає спортивних стипендій, у нас трошки інший підхід. Та дуже добре, коли у вузах і університетах є спортсмени, які їх прославляють. Цікавий приклад у Черкасах. Там є Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля, колишнє пожежне училище. Мене ректор зустрічає з купою ідей. Так, зараз немає серйозних команд в університетах, вони були і трошки притихли. Думаю, що зараз піде серйозний розвиток економіки і вони будуть підніматися.

- Відповідаючи на попереднє питання, ви звернули увагу на європейський досвід. От у Великій Британії дуже цікава ситуація з фінансуванням тому, що в компетенції Міністра ще й туризм і лотереї. Чи є ідея об'єднувати напрямки розумною і чи доцільно було б так зробити в Україні?

- В Британії взагалі специфічна ситуація - старші міністри, молодші міністри. Я б звернув увагу трошки на інше, а саме на слово "лотереї". Оце абсолютно правильно, і я неодноразово заявляв про те, щоб була лотерея, а частина виручених коштів з цього йшла на розвиток спорту. Наприклад, спеціальний фонд, з якого 25 % від прибутку лотерейної діяльності виділяється на спорт. Для того, щоб мене не вважали людиною, яка притримується вузьковідомчих підходів - і на культуру, будь-ласка. Це нормальна річ, треба підтримувати все, що спрямовано на інвестиції в майбутнє наших дітей.

- А що заважає, чому ініціатива не підтримується?

- Ще у 2015 році цей законопроект був поданий до Уряду. Але ще ні разу не виносився на розгляд Верховною Радою.

- А ви як міністр маєте якісь важелі впливу, щоб прискорити це рішення?

- Я можу говорити з комітетами, з нардепами. Начебто всі "за", та поки зрушень ніяких немає. Ніхто не проти, щоб з лотереї йшли гроші на спорт чи культуру, але поки що не складається цей процес.

Про міжнародні змагання

- Перейдемо до теми міжнародних змагань. Зокрема про участь українських спортсменів у змаганнях в Росії. Знаю, що ви категорично проти подібних виступів. Втім, є приклад виступу Олександра Усика у Москві, після чого Кабінет Міністрів виявив бажання нагородити його званням "Герой України". Тут є якісь подвійні стандарти, ви так не вважаєте?

- Я представляю "Народний фронт", ми на фракції це питання обговорювали, радились із іншими народними депутатами коаліції, всередині Уряду. І було прийнято рішення про неучасть спортсменів у зв'язку з прийняттям відповідного закону, в якому Росія визнана країною-агресором. Я вважаю це правильним рішенням. Однак це політичний крок, який оцінюється по-різному.

Я розумію, як важко спортсменам, бо частина ліцензій на Олімпіаду буде розігруватися саме в Москві. Спочатку було взагалі жорстке рішення, яке забороняло спортсменам їздити туди, а потім, після консультацій з Міжнародним олімпійським комітетом, було прийнято рішення про те, що ми не фінансуємо поїздки спортсменів національної збірної до РФ з державного бюджету. Тобто їм ніхто не забороняє. Вони можуть їхати туди, але за власні кошти і під свою особисту відповідальність.

- І призові вони не отримають?

- Ні, адже ці турніри не внесені до єдиного календаря спортивних змагань. Вони про це прекрасно знають, але до цієї ситуації ставляться по-різному.

- Ви раніше повідомляли, що у 2023-24 роках є ймовірність того, що у Києві буде проведено чемпіонат світу з веслування на байдарках та каное. Чи дійсно це можливо і чи є у вас якась нова інформація?

- Ми уже залучили та провели у воюючій країні декілька чемпіонатів європейського та світового рівня. Наприклад, у 2017 році ми провели чемпіонат Європи з боксу у Харкові, і чемпіонат Європи зі стрибків у воду в Києві. У 2018 році провели чемпіонат світу серед юніорів зі стрибків у воду. Також провели два чемпіонати світу з хокею серед дорослих в дивізіоні 1А та серед юніорів 1B, у 2017 та 2018 роках. У 2017 році вперше на Львівщині пройшов етап Кубка світу з лижних перегонів та біатлону серед паралімпійців. А 2018 року в Києві відбувся чемпіонат Європи з пляжного волейболу серед спортсменів з вадами слуху. І це не повний перелік міжнародних змагань. Загалом, мені дуже подобається, як ми все це організовуємо – на досить високому рівні.

Є попередня домовленість щодо проведення у 2020 році командного чемпіонату Європи з веслування на човнах "Дракон" - це неолімпійський вид спорту, але дуже цікавий і популярний зараз за кордоном, та й у нас він набирає серйозних обертів.

Думаю, що у цьому році ми також успішно проведемо чемпіонат Європи з багатоборства у легкій атлетиці в Луцьку та чемпіонат Європи зі стрибків у воду.

Якщо говорити про неолімпійські види спорту, то в 2017 році ми провели етап Кубку світу з мотокросу у Чернівцях, а у 2018 році - юнацький чемпіонат Європи з Го.

- Були колись ще плани або, скоріше, мрії провести зимову Олімпіаду в Україні. Наскільки це взагалі реально?

- Знаєте, я вважаю, що це питання не на часі. Все впирається в гроші, десятки мільярдів інвестицій, яких Україна зараз просто не має. Це будівництво відповідної інфраструктури з нуля. Є ідеї, але поки нічого конкретного – це питання віддаленої перспективи. Але я впевнений в одному – Україна була є і буде великою спортивною державою, з якою рахуватимуться на міжнародній спортивні арені. Нам є ким і чим пишатися в спорті вищих досягнень.