Минулої ночі весь світ із завмиранням серця вдивлявся в екрани комп'ютерів, планшетів і телефонів – вперше в новітній історії ми всі спостерігали спробу військового перевороту в прямому ефірі. Причому відбувався цей переворот, або, вірніше сказати, з урахуванням провалу - заколот військових, - в Туреччині, країні з давніми традиціями насильницького повалення урядів людьми в погонах. Адже за задумом батька-засновника Турецької республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, саме армія покликана оберігати світський характер і демократичні цінності країни. Які причини і можливі наслідки невдалого перевороту в Туреччині, "Апострофу" розповів експерт з близькосхідної політики Міжнародного центру перспективних досліджень Євген Духович.
Twitter, Facebook, Periscop – завдяки сучасним технологіям всі ми стали практично учасниками подій. І почасти саме цей ефект присутності зумовив відсутність міжнародної підтримки. Тому що ніхто з пристойних світових лідерів ніколи не підтримає танки на вулицях, котрі вийшли скинути демократично обраного президента. Нехай навіть він самодур і ісламіст.
Військові змовники, які намагалися вночі захопити владу в країні, навіть встигли оголосити по двом телеканалам, що Ердоган і уряд були позбавлені влади, перекрити мости через Босфор і атакувати за допомогою двох вертольотів будівлю парламенту в Анкарі. У результаті всіх цих подій близько 100 людей загинули і близько 1000 (за іншими оцінками - більше) отримали поранення. "Безкровний заколот" на користь збереження світського ладу перетворився у вуличні бої військових з поліцією. Загинули цивільні особи, і десь в 3 години ночі стався перелом. Люди вийшли на вулиці, оточили танки і розмахуючи національними прапорами запропонували військовим забиратися. Не встигнувши толком початися, все було скінчено.
Хоча, треба визнати, підстави виступити у військових були. Починаючи з моменту свого приходу до влади в 2003 році, Ердоган послідовно намагався обмежити владу військових, проводив арешти серед генералітету під надуманими приводами змов, звинувачуючи їх у співпраці то з Іраном, то з курдами, а останнім часом стало популярно клеймо "співчуває ІД". У середовищі військових невдоволення було постійним, і дійшло до того, що просування по службі до звання генерала автоматично означало потрапляння "на олівець" турецьких спецслужб з клеймом "потенційно неблагонадійний".
Дрейф Ердогана від помірного демократичного ісламізму до авторитарного президента з замашками "Сонця Нації" - не по душі багатьом в Туреччині, в тому числі і впливовому прошарку турецьких інтелектуалів, чиїм ідеологічним і духовним лідером з деякими застереженнями (зважаючи на його релігійність) можна назвати Фетхуллу Гюлена – політичного біженця, проповідника і просвітителя, який проживає в США. Однак Гюлен у своїй ранковій заяві чітко сказав, що він за мирну зміну влади, нехай навіть нинішній уряд не заслуговує добрих слів від свого народу. І тут якраз треба сказати два слова про народ.
Справа в тому, що, незважаючи на "закручування гайок" у сфері цивільних свобод, підтримка Ердогана, особливо за межами великих міст типу Анкари і Стамбула, справді велика. Певні паралелі з Путіним, скажімо так, напрошуються. На минулих виборах у листопаді партія Ердогана отримала 46%, і це були саме голоси глибинки і вихідців з сільської Туреччини, які проживають у містах – релігійних людей, котрі в принципі не схильних бунтувати і не особливо переживають з приводу арештів якихось там стамбульських журналістів, котрі "розгойдують човен".
Громадянська війна з курдами на південному сході Туреччини, "Туреччина в кільці ворогів", сирійські біженці, що хлинули через кордон - все це згуртувало населення навколо Ердогана, і, треба визнати, він цим уміло скористався. Закликавши вночі своїх прихильників вийти на мирний вуличний протест, він фактично перетворив бунтівників з "визволителів" на "загарбників", які, до того ж, не змогли утриматися від кровопролиття. Ну і бомбардування з вертольоту будівлі парламенту очок військовим не додали.
Що далі? А далі - суди, довічні терміни, подальше посилення президентської влади. Деякі мої турецькі друзі прямо кажуть, що більше від цієї ситуації виграв сам Ердоган, який дискредитував свого, по суті, головного опонента – армію.
В одному я певен – Ататюрку все це точно не сподобалося б.
