Цього тижня Володимир Зеленський на продовження попередньої поїздки до Брюсселю відвідав з офіційними візитами Париж і Берлін. Не дивлячись на те, що його передвиборча кампанія базувалася на обіцянках кардинальних змін і врегулювання конфлікту на Донбасі, поки що президенту не вдається окреслити навіть у загальних рисах свої мирні плани та нові зовнішньополітичні ініціативи. Більш того, заяви під час перших закордонних поїздок Зеленського виявилися напрочуд схожими на заяви його попередника: та ж риторика, що і у Петра Порошенка, лише менш переконливо зі значно гіршою англійською. Чому Зеленський обрав стратегію повторення зовнішньої політики Порошенка, і які можуть бути результати такого рішення – розмірковує аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень АНАСТАСІЯ ГАЛУШКА.
"Ні обіцянок, ні пробачень". Нічого взагалі?..
Під час своєї передвиборчої кампанії новообраний президент Володимир Зеленський обіцяв водночас і дуже багато, і дуже мало. Так, його програма зовнішньої політики зосереджувалася на трьох тезах:
- мир в Україні, прямі переговори з Володимиром Путіним, без поступок, усі території необхідно повернути;
- підтримка європейських партнерів і підписантів Будапештського меморандуму;
- постійний рух до ЄС та НАТО.
Обіцянкам Зеленського не вистачало ні чіткості, ні конкретики, ні стратегії чи тактики їх виконання. Кожному, хто має хоч найменший досвід в міжнародній політиці, було зрозуміло, що дані цілі є пустою риторикою, про серйозність обговорення якої можна буде говорити хіба що після оприлюднення детального бачення того, що і як планує робити Зеленський у зовнішній політиці.
Зеленський і його команда ж залишалися мовчазними щодо їхніх конкретних планів у сфері зовнішньої політики. Під час передвиборчої кампанії Зеленський рідко спілкувався з пресою, а його оточення посилалося на програму або ж продовжувало обходитись загальними фразами без жодних деталей. Складалося враження, що навіть у день виборів ніхто, у тому числі і сам Зеленський, так і не знав і не розумів - якою ж має бути зовнішня політика нового президента.
Така "політика мовчання" сприяла посиленню невпевненості щодо того, що чекати від нового українського лідера. Свідченням цього є, наприклад, відомий лист керівників ЄС Дональда Туска та Жан-Клода Юнкера до президента Зеленського, з якого можна зробити чіткий висновок, що ЄС нервує з приводу зовнішньополітичних планів Зеленського. У кулуарах дипломати і європейських, і інших держав не приховували з кожним днем все більшого роздратування від "політики мовчання" і вимагали чіткої відповіді на принаймні головні питання: як новий український президент бачить врегулювання конфлікту з Росією, чи планує він виконувати "Мінськ-2", якщо так – то яким чином, якщо ні – то яка альтернатива?
Перші закордонні візити Зеленського продемонстрували: у нього просто немає власної зовнішньої політики, за її відсутності він вирішив не ризикувати і просто піти шляхом свого попередника. Він обрав і команду, і риторику Петра Порошенка. Порошенко 2.0 у виконанні Зеленського виглядав менш переконливо зі значно гіршою англійською. Але, попри це, його візити та риторика порадували західних лідерів – змін у зовнішній політиці не передбачається. Чи радітимуть від цього українці, залишається великим запитанням.
НАТО – старі пісні про головне
Заяви для преси та сигнали за результатами зустрічей нового президента України та Генерального секретаря НАТО Столтенберга не містили нічого нового. Зеленський запевнив, що Україна продовжить працювати над внутрішніми реформами, особливо з питань безпеки та розвідки, які є необхідними для більш тісної співпраці з НАТО. Але як би рішуче не звучали його заяви, брак нових ідей і конкретних пропозицій були очевидними. Україна хоче вступити в НАТО, офіційно така можливість закріплена у Бухарестському саміті, але у практичному плані, поки триває конфлікт із Росією, переважна більшість країн-членів не підтримають вступ нашої країни в ЄС. Для Росії ж прагнення України до НАТО є основним подразником для здійснення агресивної політики, включно з підтримкою озброєних угрупувань на Донбасі. Виходить замкнуте коло, і складається враження, що як його розірвати - ні старий, ні новий президенти України не знають і тому повторюють зручні, але малоефективні наративи про російську навалу.
У своїх промовах Зеленський чітко повторив стандартну формулу про Росію-агресора і закликав Захід продовжувати чинити тиск на Путіна. Схожість з риторикою Порошенка помітна неозброєним оком, хоча у деяких моментах Зеленський від неї все ж відхилявся. Наприклад, коли пропонує відновити перемовини з Росією. Правда, Зеленський наголошує, що Україна має стати "сильнішою в економічному, політичному та воєнному сенсі" до початку такого діалогу. Коли саме це трапиться – не відомо, як і те, чи трапиться в умовах де-факто війни взагалі.
Задачею Зеленського зараз є презентація конкретного плану розвитку Україна у найближчі 5 років у цілому і зовнішньополітичні завдання у цьому зв’язку, зокрема. Потрібне реалістичне бачення того, чого можна досягти у відносинах з Росією і як Україні варто поводитися зі проблемами Криму та Донбасу. Повторення риторики Порошенка лише змусить Україну залишатися в глухому куті. Чи витримає Україна ще 5 років такого глухого кута – велике запитання.
Поки що замість такого конкретного плану звучать хаотичні ідеї на зразок "інформаційного референдуму" щодо членства в НАТО. Це дешевий та легкий спосіб перекладання відповідальності. Референдуми – як демонструє катастрофа з Brexit – не є надійними порадниками у відповідь на питання "що робити".
Але "стиль Порошенка" для президента Зеленського не є вже таким негативним рішенням: "риторика Порошенка" приноситиме і "результати Порошенка". За результатами візиту в НАТО підтвердили бажання провести спільне воєнне навчання в Чорному морі з українською армією в липні, Київ отримає 40 мільйонів євро на розвиток оборонних спроможностей. Навряд чи ця сума що-небудь кардинально вирішить в комплексі українських безпекових проблем - українські олігархи купують квартири в Лондоні за значно більші суми. Але краще навіть з такими скромними результатами ніж взагалі без будь-яких.
У своїх промовах Зеленський чітко повторив стандартну формулу про Росію-агресора і закликав Захід продовжувати чинити тиск на Путіна
ЄС та Україна: історія (одностороннього) кохання
Європейські чиновники вже включили Володимира Зеленського у перелік друзів на заміну Петру Порошенку, і "перезмінка" пройшла достатньо безболісно для обох сторін. Зеленський повторив тези усіх своїх попередників з часів Леоніда Кучми про європейський вибір, європейці запевнили, що без України немає Європи, на цьому і роз’їхались.
Євроінтеграція має залишатися основним пріоритетом української зовнішньої політики, але з угодою про асоціацію, яка не передбачає навіть створення передумов для надання статусу кандидата Україні, подача заявки на вступ неможлива не лише, як каже попередник Зеленського, через п’ять років, але навіть і через десять. За цих умов повторення гасел без конкретних здобутків, відчутних для громадян, швидко призведе до розчарування українських виборців і все більшої підтримки ними альтернативних гасел.
У Брюсселі Зеленський мав можливість, посилаючись на діючу Угоду про асоціацію, створити більш конкретний й інтенсивний план співпраці, але він такою можливістю не скористався. Насамперед, Україна повинна заохочувати ЄС інвестувати в національні фонди, програми та проекти. Остаточна ціль створення більш тісної співпраці й отримання чотирьох свобод (товарів, послуг, капіталу й робочої сили) була б першим фундаментальним й доступним кроком, якого не можна домогтися без постійного й інтенсивного діалогу. Інакше, ми ризикуємо стагнацією сил і мотивації.
По-друге, настав час для ЄС відновити свою участь у процесі мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Україна повинна посилити кооперацію з ЄС та заохотити імпорт експертних знань у сфері миробудівництва та реконструкції Донбасу, необхідно залучити якомога більше фінансування ЄС для відновлення і модернізації інфраструктури на контрольованій території регіону, що стало би найкращим аргументом для тих, хто живе з іншого боку контактної лінії. Але поки що ми не бачимо таких домовленостей з ЄС.
Хоча треба віддати належне – у сучасному ЄС роль столиць ключових держав-членів значно важливіша, ніж Брюсселю. Тому зустрічі Володимира Зеленського з Еммануелем Макроном та Ангелою Меркель були багатообіцяючими. Такі візити заслуговують на заохочення, але перші відгуки про їх результати лише повторюють висновок про те, що Зеленський вирішив "грати Порошенка" у зовнішній політиці – з імовірно такими ж результатами, як і у випадку попередника. Слідкуючи за його виступами і заявами, складалося враження, що Зеленський скопіював тези Порошенка, вважаючи, що у новому виконанні їх можна видати за інноваційні. За цих умов можна не сумніватися, що зустріч дипломатичних радників "нормандської четвірки", якщо вона відбудеться, матиме такі ж результати, як і усі попередні.
Порошенко та Зеленський – однакова риторика, інший історичний контекст
Подобається це чи ні, але Зеленський та Порошенко розпочали своє президентство зі схожої риторики, і обох їх було обрано як умовно "президента миру". Обох було обрано приголомшливою більшістю, хоча Порошенко й набрав свою ще в першому турі, а Зеленський – у другому. Обидва раніше не були пов’язані з політичними партіями й створили свої партії після виборів. Обидва мали та мають справу з розлюченим та розчарованим електоратом. Прихильники Порошенка у 2014 були обурені кровопролиттям на Сході та неадекватною адміністрацією Януковича. Прихильники Зеленського ж у 2019 році обурені невиконаними обіцянками Порошенка й продовженням війни на Донбасі.
Спільні моменти на цьому не закінчуються. Перший іноземний візит Порошенка відбувся 26 та 27 червня 2014 року. Він поїхав до Страсбургу, що у Франції, де звернувся до Парламентської асамблеї Ради Європи, а потім приїхав до Брюсселя, де взяв участь у церемонії підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Як вже згадувалося, пріоритети Порошенка на той час були такими ж, як тепер Зеленського: ЄС і НАТО. Не дивно, Порошенка радісно й тепло підтримали у Вашингтоні та Брюсселі, які прагнули побачити повернення стабільності до східних кордонів Європи. Враховуючи дружній прийом Зеленського у Брюсселі й той факт, що він отримав запрошення від адміністрації Трампа приїхати з візитом до американського президента, можна з легкістю сказати, що Зеленський зараз (досі) перебуває на тій же хвилі популярності.
Але що ж змінилося? Контекст
У 2014 році на завершення Майдану країну охопив хаос, Крим було щойно анексовано; конфлікт на Донбасі перетворювався на бійню. Порошенко став і центром стабілізації внутрішньополітичної ситуації, каналом комунікації із зовнішнім світом фактором створення альянсів, через які сподівався утримати російський вплив.
У 2019 році конфлікт вже тліє п’ятий рік. І Україна, і Захід від нього втомилися. Зовнішньополітична риторика Порошенка вже відверто дратує і українців, і партнерів нашої країни, а цинізм ситуації, коли в одній і тій ж країні щодня вбивають солдат на Донбасі, але за декілька сотень кілометрів у столиці живуть, ніби цього всього не існує, є просто нестерпним. Захоплення українських моряків, яких без забезпечення і підтримки із незрозумілою метою відправили у пастку ворога у листопаді, стало апогеєм, демонстрацією того, яку страшну ціну мають платити українці за тупикову стратегію Порошенка щодо врегулювання конфлікту.
Але президент Володимир Зеленський – недосвідчений політик, який пишається тим, що має молоду, мотивовану та "некорумповану" команду. Він не несе відповідальність за помилки минулого і може дати новий старт країні у цілому і зовнішній політиці зокрема. Але вже минуло два місяці після виборів -і новообраний президент до цього часу так і не привніс абсолютно нічого нового! Риторика (і команда) Порошенка не може дати Зеленському іншого результату ніж той, який мав Порошенко. Його нинішня стратегія працюватиме недовго, бо, на відміну від свого попередника, у Зеленського немає 5 років на підтримку однакової риторики. Його надвисока популярність безсумнівно страждає з кожним днем, коли він не конкретизує свої політичні плани. Враховуючи складність й неоднозначність зовнішньої політики, Зеленському потрібно розібратися, як вести свій міжнародний дискурс – і робити це потрібно негайно.
Замість висновку
На міжнародному рівні, Україна дуже довго була пасивним гравцем, який реагує на виклики, а не формує сам порядок денний. Якщо Зеленський прагне розробити сильну зовнішню політику, його партнерство з ЄС, НАТО, США і, власне, самою РФ, має встановити новий порядок денний, новий тон українсько-російського дискурсу. Замість того щоб бути суб’єктом російської агресії, Україні потрібно змінити баланс сил, перейняти на себе роль гравця, щоденно ініціювати нові ідеї і плани, а не безкінечно просити Захід про санкції.
Зеленський повинен зрозуміти, що не треба, як кажуть британці, "бити мертвого коня" - він все рівно більше вже не допоможе тягти візка. Повторення тих самих слів означає повторення тих самих помилок, але за нинішніх умов може наштовхнути Україну на ще більшу небезпеку, ніж була 5 років тому. Якщо Володимир Зеленський не продумає і презентує новий мирний план для врегулювання конфлікту на Донбасі, повернення Криму і визначення модальностей для мирного співіснування з Росією – або, якщо це неможливо, не запропонує іншої зрозумілої та дієвої зовнішньополітичної позиції, то його очікуватиме та сама доля, що й Петра Порошенка. Президентство Зеленського лише розпочалося, але часу для цього залишилося вже дуже мало.
