НАТО потребує більш продуманої стратегії для протидії Росії в акваторії Чорного моря, а це неможливо без врахування позиції Туреччини, яка розвиває самостійну політику і співпрацює з Росією. І лише в разі об’єднаної позиції всіх членів НАТО щодо підтримки України та Грузії у їх боротьбі з російською агресією Туреччина не зможе самостійно суперечити політиці західного альянсу. Про це в інтерв'ю "Апострофу" розповів колишній командувач військами США в Європі, генерал-лейтенант БЕН ГОДЖЕС.
- Минулого року навколо НАТО лунало багато "поганих новин". Зокрема, розкол між Альянсом і Туреччиною, заяви про "смерть мозку НАТО" і напруження у відносинах союзників по різні боки Атлантичного океану. Як ви оціните характер цих проблем? Наскільки серйозні виклики постали перед НАТО в 2019 році?
- Я вважаю, що більшість нинішніх проблем НАТО мають тимчасовий характер і не перешкодою для Альянсу.
По-перше, НАТО демонструвало можливість адаптуватися до постійних змін безпекового середовища протягом всіх 70 років своєї історії. Альянс зростав, не дивлячись на численні виклики. Окремі з яких, як вихід Франції з військових структур блоку, були значно серйознішими, ніж сьогоденні проблеми з Туреччиною.
По-друге, більшість тривожних повідомлень прозвучали перед Лондонською зустріччю лідерів НАТО у 2019 році. Зокрема, президент Макрон заявляв про "смерть мозку НАТО" у відповідь на рішення президента США Дональда Тампа вивести війська із Сирії без консультацій з союзниками. А турецький лідер Ердоган заявляв про наміри блокувати плани оборони Балтії.
Втім, після дводенної зустрічі Ердоган все ж відмовився від блокування плану оборони НАТО, як і Макрон знайшов точки порозуміння із Трампом. І тут НАТО знову продемонструвало, що є дуже ефективним посередником у вирішенні проблем. Організація створює майданчик, який надає лідерам країн, що поділяють спільні цінності,можливість дискутувати.
І по-третє, не дивлячись на те, що президент США періодично видає меседжі, які збивають з толку, розгортання військ США та залучений бюджет демонструють дуже сильну підтримку як від адміністрації президента, так і від Конгресу щодо союзницьких обов’язків. За останні три роки кількість американських військ в Європі значно зросла. Оборонні витрати США в Європі теж дуже зросли.
Ось три головні причини мого оптимізму. Втім, це не означає, що у Альянсу немає проблем. Існує необхідність у постійній роботі. Зокрема, я переконаний, що Німеччині пора брати на себе значно більшу роль в Альянсі.
- Як ви оціните перспективи розвитку відносин НАТО та Росії? Чи залишатиметься Кремль головним суперником Альянсу в найближчому майбутньому?
- Всі хотіли б мати нормальні відносини з Росією, з Китаєм та іншими країнами. Після завершення Холодної війни ми всі були сповнені надій, і я пам’ятаю, як російські війська стояли з нами пліч-о-пліч в Боснії у 1995 і 1996 роках. Тоді складалося враження, що є всі умови до порозуміння з Росією.
Але Кремль своїми діями, зокрема вторгненнями до Грузії та України, анексією Криму та агресивними діями в Чорному морі, підтримкою режиму Асада, що труїв хімічною зброєю власний народ, змінив безпекове середовище. Саме поведінка кремлівської Росії стала причиною повороту у відносинах з Альянсом. Американці на той час вже 6 років як забрали всі свої танки з Європи, і їх довелося в терміновому порядку повертати в 2014 році.
Мені не настільки важливо, чи є Росія головним суперником для НАТО. Важливо те, що Кремль розуміє тільки силу, а тому мир, стабільність і безпека в Європі, і зокрема, в Чорному морі, можливі тільки якщо ми триматимемося разом. Звісно, між НАТО та Кремлем існує певний діалог, але Росія буде використовувати навіть найменші розходження всередині Альянсу в своїх інтересах.
Те, що робить Росія — це розхитує західні демократії. Вона продемонструвала нульову зацікавленість у тому, щоб припинити вбивати українських солдат чи поважати український суверенітет. Саме тому також є важливим, щоб Трамп, Меркель та Макрон продемонстрували монолітну підтримку президента Зеленського. Адже, як виявилося з нещодавніх заяв Путіна, Росія продовжує заперечувати наявність своїх військових та техніки в Україні, що просто нечувано, але є гарною демонстрацією того, з ким ми маємо справу.
- Через агресивні дії Росії Україна відчуває особливу вразливість в басейні Чорного моря. Як ви оцінюєте ефективність політики НАТО щодо стримування РФ в цьому регіоні?
- НАТО потребує значно кращої стратегії щодо Чорного моря. Три натівські члени в регіоні - Туреччина, Румунія та Болгарія - підтримують український суверенітет, але цього недостатньо для ефективної протидії Росії. Альянс працює в регіоні, і не тільки у військовій, але і в дипломатичній та економічній сферах.
Втім, за умовами міжнародних конвенцій, тільки дуже обмежена кількість натівських кораблів може перебувати в акваторії Чорного моря. Тому доводиться розробляти альтернативні механізми стримування Росії і приділяти більше уваги союзникам НАТО, особливо Туреччині. Адже вона є тою точкою, де перетинаються європейський, чорноморський та близькосхідний напрями стратегії НАТО. Альянсу доводиться брати це до уваги і враховувати турецькі інтереси.
І абсолютно фальшиві претензії Росії на Крим і південь України є неприйнятними, адже до Катерини II там Росії і близько не було. Особливо в світлі того, що Росія використовує силу з метою зміни суверенних міжнародно визнаних кордонів.
- А чи не стане турецько-російська співпраця перешкодою на шляху до вибудови ефективної безпекової стратегії НАТО в чорноморському регіоні?
- Саме через такі погляди НАТО має розробляти чорноморську стратегію з урахуванням турецьких переживань. Але, за умови коли увесь Альянс підтримуватиме своїх союзників та партнерів в чорноморському регіоні, Туреччина не зможе самостійно вирішувати, кому бути в Чорному морі, а кому — ні. Туреччина має залишатися частиною всіх цих процесів, але Альянс повинен надіслати їй саме такий чіткий меседж.
Звісно, США зберігають двосторонні стосунки з кожною з країн Чорноморського регіону. І через ці канали також повинна транслюватися допомога та підтримка. Те, що Туреччина веде справи з Росією, на мою думку, є жахливим вибором, який позбавляє Туреччину в участі у програмі F-35. Сусідам та союзникам Туреччини важко зрозуміти її мотиви та стратегію.
- Яка роль та місце саме американської підтримки у зміцненні безпеки чорноморських країн, зокрема України?
- У продовженні військової підтримки України є дуже сильна підтримка як з боку Конгресу, так і адміністрації Трампа. А тому вона триватиме. Але ця підтримка важлива не лише з матеріальної точки зору, але й з психологічної — щоб громадяни та солдати України відчували, що Захід — з ними. Особисто я б хотів бачити більше зусиль в цьому напрямі. Зокрема, ми всі очікуємо поставок обладнання та озброєнь, що допоможуть зміцнити оборону українських берегів Чорного моря. В той же ж час, Україні слід уважніше придивитися до своїх власних зусиль в цьому напрямку. Зокрема, придивитися до російського бізнесу та агентурної мережі в Одесі.
- Наскільки ймовірною є пряма збройна агресія Кремля проти України саме на чорноморському напрямку? Якою має бути політика Заходу, щоб не допустити цього сценарію?
- Росія, судячи з усього, задоволена ситуацією, що склалася. Вони незаконно анексували Крим і перетворили його на військову базу для власних оборудок в Сирії та Лівії. На Донбасі вони створили такий собі випробувальний полігон для нових зразків зброї та набуття військами бойового досвіду. І Кремль демонструє нульові наміри припинити це.
Тому допоки Захід не розпочне поводитися з росіянами, як належить, вони продовжуватимуть робити все те, чим займаються зараз. В той же ж час, Росія не прагне чогось більшого, вона виконує свої стратегічні цілі і отримує важливий реальний досвід. Заходу слід згуртуватися і посилити тиск на РФ, але, боюся, деякі країни будуть виступати проти таких дій в силу своїх бізнесових інтересів в Росії.
