У четвер, 7 липня, прем'єр Великої Британії Борис Джонсон оголосив про свою відставку, чому передувала безпрецедентна кількість відмов чиновників продовжувати працювати в його Кабінеті. Про подробиці падіння улюбленця українців та його можливих наступників читайте в матеріалі "Апострофа".
Політичний "шторм" для очільника уряду
Британський прем'єр опинився на межі звільнення з посади ще місяць тому. Його збиралися відправити у відставку через скандал із приводу вечірок на Даунінг-стріт під час пандемії коронавірусу, які проходили з порушенням обмежень. Але 6 червня Борису Джонсону вдалося заручитися підтримкою парламенту під час голосування щодо вотуму недовіри. Більшість депутатів проголосували за Джонсона і прем'єр отримав імунітет на рік. Здавалося, ситуація вирівнялася і очільник британського уряду працюватиме далі.
Однак тиждень тому у Великій Британії розгорівся секс-скандал: заступник головного організатора правлячої Консервативної партії у Палаті громад Кріс Пінчер влаштував вечірку в елітному клубі для консерваторів "Карлтон". Після неї його звинуватили у сексуальних домаганнях до двох колег. До того ж, чиновник уже фігурував у подібній історії.
У Джонсона стверджували, що прем'єр не знав про інцидент і тому підтримав повторне призначення Пінчера, але пізніше прем'єр визнав, що це була неправдива інформація. Саме це викликало хвилю обурення у суспільстві, а багато політиків та відомих людей виступили із закликом до відставки прем'єра.
За останні дні свої посади в уряді Великобританії залишили десятки чиновників, серед яких виявились і найближчі соратники Бориса Джонсона. Зокрема, 5 липня у відставку пішли міністр фінансів Ріші Сунак та міністр охорони здоров'я Саджид Джавід, супроводжуючи своє рішення критикою на адресу лідера Консервативної партії. Сунак фактично був другою людиною в уряді, а Джавід зіграв важливу роль під час пандемії COVID, тому після їх заяви почалися масові уходи.
Буквально одразу стало відомо про звільнення з посад міністра юстиції, глав міністерств з розвитку технологій, пенсійного забезпечення, міністра МВС, міністра науки. Нарешті, 6 липня Борис Джонсон сам звільнив міністра житлового будівництва Майкла Гоува, який був його найближчим союзником у Консервативній партії, що можна було вважати "останнім дзвіночком".
Наразі прем'єр-міністр збирається виконувати свої повноваження до партійної конференції консеваторів, яка відбудеться в жовтні 2022 року, де оберуть нового лідера правлячої політсили.
Експерт-міжнародник Єгор Брайлян звертає увагу на те, що вперше за 30 років після славнозвісної Маргарет Тетчер Джонсон повернув Україну і східноєвропейський порядок денний у Велику Британію. Це відбулося навіть попри те, що росіяни протягом тривалого часу були донорами Консервативної партії, а російські олігархи мали тісні звязки з Борисом Джонсоном та іншими консервативними політиками.
"Нагадаю, в липні 2020 року було затверджено парламентський звіт розвідки про вплив Росії на внутрішню політику Британії. Тут є цікавий момент: в своїй політиці щодо Росії Джонсон не був до кінця послідовним, робив певні половинчасті кроки, можна згадати ситуацію з газетою Independent та її власником, російським олігархом Лєбєдєвим та його сином, якого консерватори зробили пером. Але переосмислення позиції щодо Росії мало вирішальну роль, саме тому заяви Джонсона про російський вплив на внутрішню політику Британії є важливими. Джонсон все ж таки перейшов певну межу, після якої британські еліти почали сприймати росіян як ворогів Британії, чого ще донедавна не було", - каже експерт "Апострофу".
Але основна проблема Джонсона полягає в тому, що люди, з якими він йшов на вибори у 2019 - Пріті Пател і Майкл Доул, Ріші Сунак і Саді Джавід - розчарувались у ньому.
"Раніше Джонсон був незаперечним лідером у важливих питаннях - "Brexit", підтримці України тощо. Зрештою, самі британці дуже підтримують Україну. Водночас для британців Джонсон з внутрішньополітичної точки зору є шкідливим, бо більше піарився, ніж реально вирішував проблеми. Тобто, соціально-економічні негаразди в Британії після Brexit є визначальними для політичного майбутнього Джонсона", - додає Брайлян.
З ним погоджується співдиректор програм зовнішньої політики та безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков. На його думку, на відставку Джонсона найбільшою мірою впливає внутрішня ситуація в Британії: проблемні моменти навколо деяких членів уряду та незадоволення ситуацією в суспільстві, як наслідок - масові відставки в уряді, проте на підтримці України ці процеси практично не відобразяться.
"Не можна говорити що з відставкою Джонсона політика Британії щодо України буде якоюсь іншою чи суттєво зміниться. Певна корекція буде, але мейнстрімний напрям підтримки України залишатиметься. Очевидно, виникне певна пауза після відставки, але вона буде досить швидко подолана", - відзначає Пашков.
Заміна "Джонсонюку"
Однозначно можна стверджувати зараз те, що українцям не варто робити "всепропальщину" з відходу Джонсона. Єгор Брайлян радить звернути увагу на Тобіаса Елвуда, голови комітету Палати громад з оборони: він виступає проти Джонсона. Але він так само приїздив до України і виступає за нас. Є й інші відповідні приклади.
"Варто згадати про останній пакет військової допомоги Україні, який оголосили від Уельсу та Шотландії - 100 млн фунтів. Це свідчить про те, що навіть якщо лейбористи переберуть владу, регіони Британії не можуть не звертати увагу на Україну. Це говорить і про те, що Джонсон увесь час робив з України "історію успіху", і робив би це й надалі, якби залишався лідером консерваторів. Схоже, що загалом британська влада після Іраку та Афганістану прийняла рішення, що Україна має стати історією успіху, адже якщо вона програє, минулорічна катастрофа в Афганістані здасться якимись казочками", — каже експерт.
Трохи додає мінору Михайло Пашков, який нагадує, що Джонсон ще певний час виконуватиме свої обов'язки, тому принаймні до осені ситуація залишатиметься такою, як і була.
"Для нас відставка Джонсона це таки мінус, бо у нього склались особливо довірливі, дружні та відверті стосунки з Володимиром Зеленським. У нинішніх умовах це важливо. Він позиціонував себе як активний союзник України, який допомагає нам в різних сферах", - каже експерт.
Доказом таких теплих стосунків став дзвінок Володимира Зеленського Джонсону, який щиро заявив йому, що всі українці сумом сприйняли новину.
"Не лише я, а й усе українське суспільство, яке вам дуже симпатизує. Весь мій Офіс та всі українці вдячні вам за допомогу. Ми не сумніваємося, що підтримка Великої Британії збережеться, але ваше особисте лідерство й харизма робили її особливою", – заявив британському прем'єру Зеленський.
У свою чергу, британський прем'єр пообіцяв Зеленському, що британська підтримка України, як фінансова так і військова, не згасне з його відходом.
Хто ж прийде на зміну Джонсону? Серед можливих наступників можна назвати міністра оборони Бена Волеса, голову МЗС Великобританії Ліз Трасс та голову комітету з питань оборони Палати громад Тобіаса Елвуда, вважає Єгор Брайлян.
Найбільшим "яструбом" серед них можна назвати саме Трасс: це така собі "копія Тетчер". Вона регулярно і чітко заявляє про важливість України та необхідність її підтримки. Водночас призначення Бена Волеса стало би своєрідним компромісом: прибрали Джонсона, але поставили людину, яка активно займатиметься міжнародними питаннями саме з силової позиції. Явного фаворита серед усіх названих кандидатів, однак, поки що нема.
"Консерватори однозначно зменшили вплив. Після осінніх виборів буде коаліція, як за часів лейбористів Блера та Брауна: тепер у консерваторів може бути коаліція з ліберальними демократами, навіть з "зеленими". Для нас же важливо працювати як з урядом та парламентом, так і з регіональним політиками з того ж Уельсу та Шотландії. Хто б не переміг на виборах, і яким би не було прізвище прем'єра, для України важливо зберігати ту підтримку Британії, яка наразі є", - резюмував Брайлян.