На 91 році життя на Кубі ввечері 25 листопада помер лідер Кубинської революції і багаторічний глава держави Фідель Кастро. Про смерть знаменитого революціонера повідомив нинішній керівник Куби, рідний брат покійного Рауль Кастро, який взяв на себе ці функції десять років тому через хворобу Фіделя. Аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Євгеній Ярошенко поділився з "Апострофом" думкою про те, чому на Кубі і не тільки так любили Фіделя Кастро і що чекає країну після його смерті.
Фідель Кастро, безумовно, став однією з найвідоміших постатей в історії Куби. Можливо, в цьому плані він поступається лише Хосе Марті, борцю на незалежність Куби кінця XIX століття. Хоча Фіделя Кастро багато хто сприймає як комуністичного лідера, спочатку він аж ніяк не був комуністом. Він об'єднав кубинців, які жили під жорстким режимом Фульхенсіо Батісти, і прийшов до влади, спираючись виключно на власні сили. Опинившись біля керма країни, Кастро в першу чергу звернувся за допомогою до США. Але ті йому відмовили, оскільки кубинський революційний уряд націоналізував велику частку власності, яка належала американському капіталу, що процвітав на Кубі.
Кастро почав шукати інші шляхи підтримки. І в умовах погіршення відносин Куби і США – блокади, спроб повалення режиму – відгукнувся Микита Хрущов, який запропонував істотну допомогу, якщо Куба стане на шлях побудови соціалістичного суспільства. З тих пір і по сьогоднішній день Куба являє собою державу з однопартійною системою, де досі панує комуністична ідеологія. Хоча в останні роки вона трохи еволюціонує.
Початок 1990-х – мабуть, час найважчих випробувань для Куби, бо розвалився Радянський Союз, головний донор кубинської економіки. Це призвело до катастрофічного падіння рівня життя та економіки. Наслідки Куба відчуває досі. І навіть те, що на початку 2000-х з'явився новий партнер в особі Венесуели, не змогло компенсувати ці втрати. Тим не менш кубинський режим залишився незмінним, тривала декларована будова комунізму. Куба не пішла шляхом Центральної Європи, де відбулися революції, які призвели до зміни режимів, ні Китаю - з курсом на модернізацію та об'єднання елементів планової та ринкової економіки.
Думаю, після смерті Фіделя Кастро ймовірність, що Куба піде китайським шляхом, істотно зросла. Вже можна відзначити часткову лібералізацію економічного життя на Кубі, після того як брат Фіделя Рауль Кастро в 2008 замінив його у владі. І багато хто вважає, що Рауль більш ліберальний, але він не хотів більш активно впроваджувати реформи, оскільки боявся гніву старшого брата. Тому після смерті Фіделя, можливо, вже не буде особистості, яка могла б критикувати кубинський уряд за "надмірну відкритість". Ймовірно, смерть Фіделя і стане моментом, який буде відокремлювати минуле Куби від її майбутнього, буде лінією розділу.
Крім того, зараз Венесуела гниє зсередини через падіння цін на нафту. Тому смерть Фіделя підштовхне і інші країни Латинської Америки з "лівими" режимами змінюватися зсередини.
Багато хто в світі захоплювалися Фіделем Кастро, навіть незважаючи на різницю в ідеологіях. Пояснити це можна тим, що Кастро – харизматичний лідер, а не маріонетка, і він користується значною підтримкою свого народу. А якщо лідер спирається на всенародну підтримку, до нього і відносяться відповідно на міжнародній арені. А будь-які ембарго, санкції проти Куби призводили лише до того, що підтримка лідера всередині країни зростала.
Кастро поставив Кубу на шлях побудови соціалізму, коли СРСР і соціалістичний табір ще могли запропонувати якусь альтернативу капіталізму, коли було відносне благополуччя. Кастро вірив, що разом з іншими країнами табору можна звільнити народи від "колоніального панування", домогтися соціальної справедливості. Але не прорахував слабкості, які були всередині СРСР і блоку. І в результаті Куба стала жертвою геополітичних розломів. Кажуть, що Кастро був романтиком і дійсно вірив в комунізм. Тому Куба і підтримувала "лівих" повстанців в Колумбії, Болівії, брала участь у війні в Анголі, тобто в часи Холодної війни навіть була лідером руху неприєднання. І, звичайно, в таких умовах Кастро переоцінив свої сили.
На піку радянсько-кубинської дружби Фідель Кастро в 1963 році відвідав СРСР і побував в тому числі в Києві, де його дуже тепло зустріли. Серед істориків і києвознавців існує думка, що його так зустрічали не тому, що любили ліву ідеологію, марксизм, а оскільки в Києві дуже довгий час були популярні радикальні та революційні настрої. А Фідель Кастро був втіленням бунтарства.
