У Туркменістані 12 лютого проходять президентські вибори, перші з моменту внесення змін до конституції, згідно з якими терміни президентських повноважень збільшені з п'яти до семи років, а також знято вікове обмеження в 70 років для обрання президентом країни. Для президента країни Гурбангули Бердимухамедова - це вже треті вибори. Шанси Бердимухамедова безтурботно знову сісти в президентське крісло, оцінили експерти приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor.
Вибори ніколи не були конкурентними в цій центрально-азійській країні, і президент Гурбангули Бердимухаммедов, вже можна сказати, гарантовано виграє президентську гонку. Таку думку висловили аналітики Stratfor, звіт яких є в розпорядженні "Апострофа".
Зрештою, він отримав 89% голосів підтримки в 2007 році (принаймні офіційно) і 97% - в 2012 році. Зрозуміло, що Туркменістан не звик до політичної спадкоємності, і немає підстав думати, що щось може змінитися.
Туркменістан з населенням у 5,2 млн чоловік залишається однією з найбільш внутрішньо згуртованих країн в Центральній Азії. Тут є невеликі опозиційні групи, але і ті де-факто надають підтримку уряду. Однак, на думку експертів, ці фактори не є головними в забезпеченні стабільності Туркменістану.
Так історично склалося, що туркменська економіка підживлюється, в першу чергу, за рахунок природного газу, зазначають в Stratfor. Туркменістан володіє приблизно 32 трильйонами кубометрів природного газу, він - на шостому місці в світі за величиною запасів. Невеликий внутрішній попит, дозволяє експортувати більшу частину того, що видобувається. До 2010 року Росія була найбільшим ринком Туркменістану, на неї припадало близько 90% експорту природного газу, який РФ перепродувала в країни Європи. Іран імпортував решту - 10%. Потім Росія стала знижувати обсяги газу, що купується і Туркменістан в терміновому порядку змушений був шукати нового великого споживача. Таким експортером став Китай. До 2015 року Туркменістан повністю компенсував поставками газу в Китай втрату російського ринку.
Як єдиний споживач-монополіст туркменського газу, Китай домігся лише в 2016 році зниження ціни на газ з $ 160 до $ 100 за тисячу кубометрів. В результаті вимушених поступок Туркменістан збільшив обсяги експорту та втратив близько 30% прибутку. Втрати на цьому напрямку не вдається компенсувати, якщо зибльшіті експорт до Ірану, оскільки зараз стоїть питання про повне припинення поставок газу в цю країну через заборгованисть, що складає $ 1,8 млрд.
Аналітики зазначають, що спроби уряду диверсифікувати експортні ринки за рахунок будівництва нових магістралей поки не дали жодних результатів. Наприклад, роботи по газопроводу Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія, відкриття якого було заплановано на кінець 2015 року, зараз припинені, а введення в експлуатацію проекту перенесли на 2020 рік.
Інший потенційний проект - це Транскаспійський трубопровід, по якому туркменський газ через Каспійське море буде транспортуватися до Азербайджану і, можливо, потім в Європу. Але прибережні держави Каспійського моря - Росія і Іран блокують цей проект, отже, на думку експертів, перспективи газопроводу є також невизначеними.
Туркменістан поки не має можливостей для збільшення прибутку від експорту або виходу на нові ринки збуту природного газу. Це, йдеться в звіті, є тривожним сигналом, оскільки експорт енергії забезпечує 80% державних доходів і 35% ВВП. Падіння світових цін на енергоносії відразу позначилося на економіці країни: девальвація національної валюти, туркменського маната, в 2015 році склала 20%. У країні зростає безробіття і бракує основних товарів.
Крім того, існують зовнишні загрози для Туркменістану, особливо уздовж кордону з Афганістаном. Там постійно зростає кількість бойовиків, пов'язаних з "Ісламською державою" та іншими групами на півночі Афганістану.
Аналітики резюмують, що ці ризики змусили Бердимухамедова посилити свою владу. У минулому році зміни до Конституції Туркменістану збільшили термін президентських повноважень з п'яти до семи років і зняли граничний вік в 70 років для обрання президентом країни. Звичайно, туркменський лідер навряд чи зіткнеться з реальною політичною проблемою у найближчі роки, але в стратегічній перспективі є ризик виникнення нестабільності.