Європейський Союз поки що так і не зміг затвердити шостий пакет санкцій проти росії. Каменем спотикання стало нафтове ембарго. Раніше кілька країн висловилися проти заборони на нафтовий імпорт із рф, пояснивши це своєю великою залежністю від російських енергоносіїв. Єврокомісія пообіцяла цим країнам відстрочку із запровадженням нафтового ембарго, і вони свої претензії зняли. Усі, крім однієї, – Угорщини. Про те, хто винен у ситуації, що склалася, і що потрібно робити, щоб вийти з глухого кута, "Апострофу" розповів президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" МИХАЙЛО ГОНЧАР.
Перше, про що слід сказати, це те, що в Європейському Союзі є "Троянський кінь", ім'я якого Віктор Орбан (прем'єр-міністр Угорщини). Безумовно, Орбан не один такий, але він, як то кажуть, на передових позиціях.
Був добрий привід із цим явищем покінчити, але йому, навпаки, дали можливість розгулятися. До нього приїхала сама голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн, почала його вмовляти, а він просто збільшив обсяг своїх претензій. Якщо до цього Сійярто (глава МЗС Угорщини Петер Сійярто – "Апостроф") казав, що їм потрібно 700-750 мільйонів євро для того, щоб відмовитись від російської нафти, то тепер заговорили про 18 мільярдів. Ну і, власне, на догоду кремлю, фактично заблокували прийняття рішення по шостому пакету.
Орбан діє, керуючись правилом: "вимагай більше, щоб отримати своє". За політику, несумісну із принципами ЄС, - корупцію, порушення принципу верховенства права, йому заблокували виділення десь 8 мільярдів євро із фондів Європейського Союзу. Ось він і висунув таку вимогу. Орбан розуміє, що 18 мільярдів євро йому не дадуть - та й 8 мільярдів він теж не отримає, але щось вдасться відбити.
При цьому в самій Європейській Комісії має місце тенденція підмінити енергетичне ембарго як нафтове, так і газове, безумовно, залишивши це питання в порядку денному, прискореним досягненням цілей щодо переходу до "чистої" енергії. Мовляв, найкращий спосіб відмовитись від російських енергоресурсів – це збільшити частку "чистої" енергії в енергобалансі ЄС. Фундаментально це правильно, але такий підхід потребує часу, що вимірюється не місяцями, а роками. Але у нас – і, насправді, у них, у Європі, теж, хоча не всі так вважають, – йде війна, яка, власне кажучи, живиться тими грошима, які путін отримує насамперед із європейського ринку.
Такі дві причини того, що сталося. Ще більше вони проявляться під час підготовки сьомого пакета, у якому, як очікується, розглядатиметься газове ембарго.
Що буде далі? Очевидно, що компроміс буде знайдено. Але питання в іншому – якою буде якість ембарго? Якщо підуть назустріч побажанням Орбана, дадуть йому, наприклад, 1 мільярд євро та відстрочку на чотири роки, то що це буде? Єврокомісія, зрозуміло, відрапортує про велике досягнення, але, по суті, над європейцями будуть насміхатися.
Вже було логістичне ембарго (з шостого пакету санкцій на вимогу Греції та Мальти виключили заборону на морські перевезення російської нафти – "Апостроф").
Проте я не виключаю, що на тлі більш агресивної поведінки росії найближчим часом постане питання необхідності більш жорстких дій – аж до блокування чорноморських проток. Найкращим варіантом буде не відловлювати вже заповнені нафтоналивні танкери, а не пропускати ті, що йдуть під завантаження.
Але, гадаю, Євросоюз ніколи до цього не прийде, тому таке рішення може бути ухвалене на рівні США та Великої Британії.
Також, я думаю, що американці докладуть зусиль, щоб пояснити європейцям, що варто по-іншому діяти, і того ж Орбана потрібно ставити на місце.
При цьому в самому Євросоюзі вже лунають пропозиції щодо прийняття рішень – щоб коли є згода всіх, але хтось один проти, то принцип консенсусу треба обмежити. Тому я не виключаю, що на тлі пристрастей навколо нафтового ембарго ЄС перегляне свій підхід до застосування принципу консенсусу.
