Днями канцлер Німеччини Олаф Шольц після зустрічі із Джо Байденом заявив, що мирні перемовини з рф можуть початися лише після того, як путін виведе війська з України. Як змінюється позиція Німеччини щодо війни в Україні, яку роль в цьому процесі відіграли США, та від чого залежить подальша підтримка нашої країни – в етері Апостроф TV пояснив кандидат політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин Національного авіаційного університету (НАУ) МАКСИМ ЯЛІ.
Насправді для нас це абсолютно позитивні сигнали. Особливо враховуючи ті ж заяви Шольца рік тому і навіть пізніше, коли дуже багато часу знадобилося пану Шольцу, щоб зрозуміти, що нам необхідно постачати важке озброєння, і відмовлятися від російської нафти. Тобто тут уже позиція одностайна. Судячи з цих заяв, це навіть краще, аніж заяви Джо Байдена – принаймні певні американські медіа пишуть, що немає стратегії щодо підтримки України, що робити з росією, немає довгострокової стратегії.
Позиція Шольца свідчить про одностайну підтримку України і те, що підтримка буде проводитися й надалі. Скажімо так, час вагань і умовлянь України сісти за стіл перемовин з путіним, піти на компроміси всупереч українських національних інтересів минув. Я повністю задоволений цими сигналами.
Читайте: Байден дав чіткий сигнал оточенню Путіна, війна може закінчитись миттєво - Андрій Піонтковський
Звичайно, всі рішення ухвалювалися під тиском. Але Олаф Шольц вже місяці два як зрозумів, що якщо він і надалі зволікатиме - це буде негативно відбиватися і на німецькій економіці. Там же певні лінії напруги виникли між США та Німеччиною. Сполучені Штати роблять певні послаблення і преференції для німецьких компаній, які на тлі зростання цін на енергоносії у другій половині минулого року почали переводити своє виробництво до США. Там були спеціальні пакети з протидії інфляції, і саме це спричинило негативну реакцію Німеччини, тому що німецька економіка і так стала неконкурентоспроможною на тлі величезних цін на електроенергію та газ. Далі завдяки США ситуація виправилася і ціни на газ значно впали, десь з грудня, особливо в січні, вони вже вдвічі зменшилися. А зараз далі падають.
Тут інтерес в чому? Німеччина зрозуміла, що якщо вони будуть слідувати політиці США - я її називаю "політикою нарізання салямі" поступова, без проривів, із наданням нам такої кількості зброї, скільки достатньо для втримання позицій, щоб запобігти краху - то цього недостатньо для того, щоб швидко деокупувати всі території, зробити перелом у війні. Його і досі немає. Для США – досить цинічно це виглядає, але так і є – чим довше конфлікт буде тривати, тим більше американська економіка, зокрема, буде отримувати зисків, тому що вона таким чином перезапускається, як це було і під час Другої світової війни. ВПК отримує більше замовлень, більше видатків, зарплат, робочих місць. Багато є плюсів, як переозброєння інших держав, контракти від країн НАТО.
Тобто в принципі Німеччина набагато більше зацікавлена в тому, щоб ця війна закінчилася раніше. Звичайно, вони вже перетнули межу, вони розуміють, що війна має завершитися прийнятними для України результатами. Але вони не можуть розглядати стратегію на роки, вони не зацікавлені в цьому, тому що вони страждають. Сполучені Штати можуть собі це дозволити. Вибори в США, звичайно, впливають. Саме тому цієї допомоги, яку нам надали в грудні, коли президент Зеленський приїжджав до США, навіть за твердженнями представників адміністрації Байдена, вистачить до кінця літа.
Тобто нам надають зараз зброю, і Німеччина саме протягом останніх декількох місяців почала давати більше зброї, щоб цей контрнаступ був ефективним, і ми максимально звільнили свої територій. А потім, принаймні на сьогодні як я це бачу, з'явиться певне вікно можливостей домовитися, коли обидві сторони вичерпають свої ресурси. Але останнє слово має залишитися за ЗСУ, ми маємо деокупувати максимальну кількість територій.
Чи буде достатньо цієї військової допомоги, для того, щоб деокупувати всі території – велике питання. І саме в контексті виборів з'явиться це вікно можливостей. До того моменту ми маємо продемонструвати результати.
Що буде потім – велике питання і залежить уже від успіхів ЗСУ. Якщо ми їх продемонструємо, тоді ця підтримка буде продовжуватися. Якщо ми аналізуємо громадську думку і в Німеччині, і в США, то влітку минулого року, коли був застій і певна патова ситуація, підтримка України зменшилася. Коли був наш контрнаступ – вдалий контрнаступ – ця підтримка відповідно зростала. Це давало аргументи західним політикам продовжувати надавати нам допомогу, нарощувати її, тому що зараз ми отримуємо набагато більше, аніж минулого року. Але якщо не буде серйозних успіхів, втома певна також спостерігається - і соцопитування це підтверджують як у США, так і у Німеччині.
Війна і Китай
Поки що американська сторона стверджує, що перемовини (між Китаєм та рф щодо надання зброї) ідуть. Днями вийшла стаття, що китайська сторона дуже незадоволена тим фактом, що ця дискусія перейшла в публічну площину і звинувачують російську сторону, що про ці перемовини стало відомо ЗМІ та розвідці. В принципі, цей дискурс виник у США, європейці його підтримують, тому що є ж інтереси, і вони різняться.
Якщо в США ще починаючи з президентства Дональда Трампа ці відносини загострюються, запроваджуються санкції проти Китаю, обмеження, і США тиснуть в цілому протягом останніх років для того, щоб і європейці почали обмежувати свої звʼязки. Зараз обговорюється тема про те, що якщо Китай, не дай Боже, почне надавати росії летальну зброю, чи підуть уряди європейських держав на запровадження санкцій проти Китаю – вони активно зондують цю тему, тому що Китай для тієї ж Німеччини та Франції як двох локомотивів європейської економіки є найбільшим економічним партнером. І зростання товарообігу та торгівлі між цими країнами та Китаєм трапилося не в останню чергу завдяки політиці Дональда Трампа – політиці серйозного тиску. Він навіть запроваджував санкції проти європейських країн. І вони почали шукати альтернативу, баланс, їхні відносини стали більш інтенсивними, і товарообіг зріс.
Але після приходу Джо Байдена ми бачимо це загострення. І війна російсько-українська розглядається в контексті протиборства США і Китаю за глобальне лідерство. Звичайно, і США, і країни Європейського Союзу є найбільшим ринком збуту для китайської продукції. Тому тут США зацікавлені в послабленні Китаю, запровадженні санкцій, обмеженні товарообігу, щоб Китай отримував менше грошей на те, щоб потім збільшувати свій військовий бюджет, який цього року зросте на 7%, наприклад, хоча зростання ВВП планується на рівні 5%. Більше 200 млрд вони вже витрачають на оборонний бюджет.
Тобто все це в цьому контексті розглядається, і Європа не хоче своїми інтересами ризикувати, тому що вона також зацікавлена в китайських інвестиціях, які протягом останніх років мали величезний обсяг. Китай був найбільшим інвестором в європейські економіки, зокрема, в німецьку і французьку, і не лише. Цього ресурсу вони не хочуть позбуватися, поки немає прямих доказів того, що Китай почав постачати зброю росії.
