"Указ" так званого президента самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) Євгена Шевчука від 9 вересня про підготовку до приєднання до Росії викликав занепокоєння в громадських колах Молдови та України. Таке рішення запускає процедуру реалізації підсумків "референдуму" 2006 року, на якому жителі невизнаної ПМР переважно висловилися за незалежність і подальше приєднання до Росії. Аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Євген Ярошенко вважає, що Росія сьогодні не готова прогодувати додаткову територію. Однак, на його думку, Кремль використає ситуацію з ПМР, щоб отримати ще один важіль тиску на Молдову, Україну і Захід.
У п'ятницю, 9 вересня, президент самопроголошеної ПМР Євген Шевчук оприлюднив "указ" "Про реалізацію підсумків республіканського референдуму, який відбувся 17 вересня 2006 року", запустивши таким чином процес підготовки до приєднання "республіки" до складу Російської Федерації. Включення ПМР до складу Росії стане серйозною загрозою безпеки України. Це означатиме легітимізацію російської військової присутності на південно-західних кордонах нашої держави. За таких умов Придністров'я може бути зручним плацдармом для відкриття другого фронту у випадку повномасштабної російсько-української війни. Не слід забувати, що в геополітичних планах Кремля територія Придністров'я розглядалася як складова проекту "Новоросія". Цей проект, який передбачав створення маріонеткової проросійської держави у складі південних і східних областей України, провалився ще в 2014 році, хоча анклави у вигляді ДНР і ЛНР збереглися.
Це далеко не перша заява керівництва ПМР про бажання "кинутися в обійми" Росії. До речі, аналогічні прагнення також неодноразово простежувалися у словах ватажків так званих ДНР і ЛНР Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького, однак Росія, з власних міркувань, не поспішає брати до свого складу ці утворення.
Сумніви Кремля щодо доцільності включення ПМР цілком виправдані. По-перше, Росія за нинішніх умов фінансово не здатна витрачати обмежені ресурси на освоєння нових територій. Анексія Криму показала, що навіть розширення за рахунок невеликого, за російськими мірками, шматка території може істотно послабити її економічний потенціал. До того ж підтримка навіть мінімальної життєздатності сепаратистських анклавів серйозно виснажує фінансові ресурси Кремля. По-друге, захоплення додаткових територій є нелогічним кроком з огляду на те, що Москва розраховує на пом'якшення санкцій Заходу на початку 2017 року. За деякими оцінками, ймовірність скасування низки обмежувальних заходів проти Росії найближчими місяцями є найбільш високою за останні два з половиною роки.
Виникає питання: чому ПМР саме тепер порушує тему приєднання до Росії, якщо Москва не готова відповісти взаємністю? Для початку необхідно розуміти, що Шевчук, як і Захарченко з Плотницьким, не є незалежними фігурами, а будь-яка заява більш-менш серйозного змісту ретельно узгоджується з кремлівськими спічрайтерами.
Перш за все, "указ" президента ПМР розглядається як шантаж уряду Молдови з метою перешкодити подальшому зближенню Кишинева з Брюсселем і поглибити внутрішню нестабільність, зважаючи на політичні протести в цьому році. Москва розраховує, що побоювання Молдови з приводу "розморожування" придністровського конфлікту зробить Кишинів більш поступливим на мирних переговорах, а також похитне баланс на користь проросійських сил.
Придністров'я також є одним з важелів тиску на ЄС, зважаючи на географічну близькість "замороженого конфлікту" до східних кордонів однієї з держав-членів – Румунії. З міркувань російського керівництва, Захід повинен бути поступливішим у питанні співпраці з Кремлем, враховуючи те, що лідери європейських держав бояться чергового вогнища дестабілізації на кордонах ЄС.
Україна також має приділити більш пильну увагу безпеці південно-західних кордонів, адже наша держава безпосередньо відчує на собі негативні наслідки можливого загострення ситуації в Придністров'ї. Для протидії цим загрозам Києву необхідно посилити контроль на кордонах, безжально боротися з контрабандою та іншими транскордонними викликами, а також займати більш тверду і узгоджену з Кишиневом позицію на придністровських переговорах у форматі "5+2".
Адже придністровський конфлікт може також розбудити сепаратизм у південній частині Одеської області, де серед місцевого населення проросійські настрої доволі сильні. Розбита інфраструктура, високий рівень безробіття і географічна ізольованість південних районів Одеської області створюють сприятливий ґрунт для популяризації так званої "Бессарабської Народної Республіки".
Враховуючи це, прискорений розвиток інфраструктури і створення нових робочих місць необхідні як інвестиції в безпеку цій частині України. Інакше ми можемо стати свідками "відродження Новоросії" і перетворення Північного Причорномор'я в суцільну дугу нестабільності. Такий сценарій поховає останні європейські прагнення України і створить додатковий виклик для безпеки ЄС.
