Президент Росії Володимир Путін заявив, що у відповідь на американські санкції РФ скоротить персонал дипмісії США на 755 осіб. Утім, таку відповідь складно назвати симетричною і своєчасною. Які ще рішення може ухвалити Росія, щоб відповісти США, і чим це для неї обернеться, "Апострофу" розповів журналіст, політолог та громадський активіст Максим Михайленко.
Відповідь, що запізнилася
Єдине, що в цій "депортації" або скороченні кількості співробітників американського посольства в Москві дивує – це сама кількість людей, яких [президент РФ Володимир] Путін зібрався вислати. Можливо, тут питання в пропорціях, тому що насправді воно традиційно є одним з найбільших посольств. Разом з сім'ями там працювало не менше 2 тисяч осіб.
Але взагалі це – дія, яка дуже запізнилася. Справа в тому, що вона була б логічною відповіддю на події, які відбулися фактично півроку тому, а саме – арешт власності російської дипломатичної місії у Вашингтоні, депортацію 35 дипломатів, що відбулося ще за вказівкою попереднього президента Барака Обами.
Російському суспільству сьогодні ці дії Кремля подаються як відповідь на майбутнє розширення санкцій. Але такою відповіддю вони не є в принципі. Загалом, російського обивателя потрібно переконати в тому, що Москва здатна таким критичним чином, таким ось "вражаючим" способом відповісти на ці нові кроки США. Але ось тут – явна десинхронізація. Це, по-перше.
По-друге, нічого такого фундаментального або болісного для США ці кроки не можуть принести. Багато років, і при минулому президенті, і при нинішньому президенті, Сполучені Штати ніякої активної діяльності проти Росії не проводили в принципі.
Стара епоха пішла
При президентові США Білові Клінтоні ще в 1990-ті – на початку 2000-х років Росія розглядалася як союзник. Єдині претензії до неї стосувалися питань відмови після 1998 року від демократичних перетворень і розкраданні американської допомоги. В цей час, у 1998-2000 роках, Мадлен Олбрайт була державним секретарем, з якою у пізнього [президента РФ Бориса] Єльцина і його прем'єр-міністра відносини різко зіпсувалися. Зокрема, через югославську кризу, а також через те, що тодішні сподівання на Росію як на піонера, як на зразок для всього пострадянського простору у справі ринкових реформ і демократизації повністю провалилися.
Коли президентом Росії став Володимир Путін – а в тому ж році президентом США став Джордж Буш-молодший – багато років у них було зовсім конструктивне, навіть близьке партнерство. Росія оперативно підтримала США після теракту 11 вересня 2001 року, під час операції проти талібів в Афганістані. І стосунки почали псуватися тільки після інтервенції США до Іраку та в середині 2000-х років – після так званих "кольорових революцій" у Грузії, Україні, Молдові, Киргизії. Але всі ці роки, в тому числі за правління Буша, Росія все одно не розглядалася як ворог. Вона розглядалася як країна, з якою є певні суперечності, але яку можна розглядати, як регіонального лідера, з якою є сенс домовлятися з якихось рішень у Східній Європі, на Близькому Сході, в Центральній Азії.
А сьогодні вже такого немає. Сьогодні ця епоха закінчилася. Вона почала закінчуватися при Обамі. Бо, треба сказати, Обама на Росію дивився зневажливо і постійно це публічно озвучував. Але криза, яка почалася у 2013-2014 році – велика, глобальна політична криза, пов'язана з нападом Росії на Україну – загалом досить тривалий час показувала, що США не готові агресивно діяти проти Російської Федерації.
І за цим стоїть одна річ, яка стосується безпосередньо діяльності і посольства США у Москві, і різноманітних американських корпорацій в Росії – США після закінчення "холодної війни" згорнули таку діяльність. Це навіть можна дуже добре побачити за попитом на спеціальності у США, пов'язані з пострадянським простором тощо. Їх повністю замінили Близький Схід та Китай.
Сьогодні ж для всього обамівського політичного покоління ситуація агресивної поведінки Росії, необхідності щось там з Росією вирішувати, проти неї вчиняти, відроджувати НАТО на сході Європи виглядала досить дико. Тому що все це покоління політиків належало і належить до людей, які народилися в 1960-ті, виросли у 1980-ті, і для них це все – немов "Голлівуд" часів "холодної війни". Можна помітити, що вони весь час посміювалися - ну, що ж це ми повертаємося в 1970-ті роки, "холодна війна", ну це ж все смішно!.. А ось Республіканську партію і частину політиків-демократів, які весь час топили за санкції, за надання Україні американської зброї, виставляли весь час ретроградами. Таких людей, як Джон Маккейн та інших.
Не "холодна війна", а стримування гітлерівської Німеччини
Сьогодні ж взагалі дуже цікаво. 30 липня Володимир Путін довго спілкувався з [телеведучим Володимиром] Соловйовим, давав йому програмне інтерв'ю, що ось ми довго чекали від Дональда Трампа більш дружньої політики, повернення до конструктивного співробітництва – та ось не дочекалися. І при цьому Росія намагається виставити Америку генератором напруги та ініціатором нового етапу протистояння, яке сьогодні навіть глибше, ніж те, що називалося "холодною війною" у 1970-1980-ті роки. Тоді не було навіть можливості, за великим рахунком, організувати загострення військово-політичного характеру в Європі, де завгодно. І Москва, і Вашингтон всіляко намагалися уникати таких зіткнень. У цьому і полягала політика розрядки, політика обережного, обмеженого співробітництва, розділу сфер впливу на планеті між двома наддержавами.
Тому те, що сьогодні відбувається – це не холодна війна. Це більше нагадує 30-ті роки минулого сторіччя в Європі, коли ніякі особливо методи стримування гітлерівської Німеччини не допомогли і довелося переходити вже до більш агресивних заходів.
Чи має те, що відбувається, нас насторожити? Як сказати. Справа в тому, що все, що Росія могла показати, вона вже давно показала. Це і рівень її мобілізаційних можливостей у військовому сенсі, і її фінансові можливості. Адже Радянський Союз ніколи не тримав свої валютні запаси в цінних паперах американського казначейства. Насправді, Росія – це країна, що розвивається, яка сьогодні в клубі країн, які потенційно можуть бути країнами-лідерами, зберігає свій статус тільки завдяки двом речам: наявності ядерного арсеналу і місцю в Раді безпеки ООН, яке за правом взагалі-то мало бути поділене між усіма 15 республіками колишнього Радянського Союзу. (Але на початку 1990-х американський уряд Буша-старшого і раннього Клінтона намагалися не допустити дестабілізації на пострадянському просторі, тому вирішили, що це місце отримає Москві, тобто колишня РРФСР). А більше ніяких рис розвиненої держави, яка претендує на статус імперії та полюсу глобальної політики, у Росії немає. І саме ця невідповідність дратує загалом багатьох і в Європі, і в Росії, і у нас...
Але в основному те, що сьогодні робить Кремль, в тому числі й із висилкою 750 співробітників посольства – це блеф. Він іде вже зовсім по краю. Але Сполучені Штати вже не будуть на нього нічим відповідати. Тому що цей законопроект, який, так чи інакше, підпише президент США Дональд Трамп, і так має кілька сотень сторінок, присвячених Росії. І ці санкції можна порівняти, мабуть, тільки з політикою, що проводилася США та союзниками щодо нацистської Німеччини у 30-40-і роки.
Ми бачимо, що американські дипломати, політики висловлюють жаль, формально так прийнято. А колишній посол США в Росії Майкл Макфол написав, що, мовляв, це створить величезні проблеми для оформлення віз російським громадянам... Але якоїсь серйозної реакції США на ці дії немає і не буде. Тому що вже все відбулося.
Чого чекати від Москви
Які кроки можуть бути згодом з боку Росії? По-перше, Росія утилізує збройовий плутоній. Тобто Росія є певною мірою елементом ядерної промисловості США. Уже Путін погрожував протягом останніх двох років виходом із цієї угоди. Але це, швидше, зашкодить Росії.
Що ще може зробити Москва? Може перервати авіакосмічне і, в принципі, космічне співробітництво. Але це, швидше, підштовхне американську промисловість до виконання програми Дональда Трампа з переходу на імпортозаміщення. Плюс – розширюється ніша України в цьому відношенні. Хоча таких двигунів ми, по-моєму, не робимо.
Що ще? Можна, наприклад, заборонити експорт алюмінію в Штати, що створить якісь неприємності компанії Boeing. Але, напевно, вона знайде цей алюміній в інших місцях, в тому числі в Китаї.
Тобто всі кроки, які може зробити Росія, скоріше, нашкодять сьогодні вже їй, тому що вона не є економічно розвиненою країною. Це все одно, якщо б Бразилія або Індонезія почали чимось загрожувати Сполученим Штатам.
А що стосується ядерного арсеналу, то абсолютно зрозуміло, що це гарантоване знищення, і тому переможців тут бути не може. Не хотілося б, звичайно, щоб на ядерній кнопці у Москві сиділа психічно хвора людина, але з цим вже ніхто в світі не зможе нічого вдіяти, якщо це станеться.
Але про це говорити безглуздо, тому що вся російська еліта складається з людей, які експлуатують російську територію і державний апарат для власного збагачення, і ці свої незаконно зароблені кошти вони ховають у західній зоні впливу. У США, в офшорних територіях, які знаходяться під контролем США. Зокрема це стосується і самого Путіна. "Єдина Росія" і він як її лідер не являють собою щось схоже на німецьку NSDAP (Націонал-соціалістична робоча партія Німеччини, яку очолював Адольф Гітлер, - "Апостроф"), італійську фашистську партію або на режим Північної Кореї. Відрив від Заходу буде означати повну девальвацію всіх їх капіталів.
Ось зараз почали виходити на фінішну пряму дискусії про те, що США потенційно можуть заморозити 110 мільярдів доларів, які знаходяться в облігаціях американської зовнішньої позики і є найважливішою, мабуть, частиною російських міжнародних резервів. Це відразу ж призведе до обвалу рубля, тому що незрозуміло буде, на чому ж він у такому разі базується. Але поки що такі методи навіть не застосовуються, тому що США задоволені тим економічним становищем, у якому Росія знаходиться сьогодні.
Знову-таки, стара логіка, що не потрібно дестабілізувати більше необхідного, продовжує зберігатися. Ось сьогодні, зокрема, Бен Ходжес, американський генерал, один з тих штабістів, які займаються Україною, сказав, що він не бачить необхідності у створенні в Україні військових баз США, українська армія добре справляється сама, а повна координація всього, що відбувається на фронті, зі Сполученими Штатами має місце і постійно розвивається.
США ескалації не хочуть, а Росія на ескалацію не здатна. І ми знаходимося сьогодні в ось такій ситуації. Вона може тривати досить довго. А в основному все те, що робить Москва, пов'язане з контролем над власною громадською думкою і залякуванням європейців, яке, щоправда, в останній рік перестало працювати. В силу тих поразок, які зазнали проросійські кандидати у Голландії та Франції. Те ж саме буде в Німеччині... Ніяким чином не вдасться розколоти Захід. Принаймні, розколоти його так, як хотілося б Москві.
Що ж стосується заяви Анатолія Вассермана про те, щоб закордонних політиків впускати в Росію виключно через Крим, вона також спрямована на внутрішнє споживання. У Вассермана є своя ніша – такого блазня, одного з багатьох при російському дворі, яку він і реалізує за мірою своїх в'янучих інтелектуальних здібностей.
Справа в тому, що американським політикам та функціонерам якось без потреби їздити в Росію. Хіба що крім спеціального представника щодо України Курта Волкера, можливо, держсекретаря, можливо, міністра фінансів. Більш того, таку ідіотську ідею навряд чи буде втілювати і сама кремлівська верхівка. Це самодіяльність, безсумнівно.
Справа в тому, що все-таки поступово скорочуються бюджети федеральних каналів для політичних шоу. І кожен з учасників – а на 90% це люди, які отримують гроші за ці ефіри і за свою клоунську в них участь – просто змагається за місце під сонцем. У тому числі і висловлюючи подібні ідеї.
