Президент Білорусі Олександр Лукашенко може провести дострокові президентські вибори, щоб не дозволити російським агентам на них впливати. Лукашенко має кілька підстав для цього. Разом з тим, повна окупація Білорусі не дасть нічого доброго Володимиру Путіну, бо у Росії немає достатньої кількості кадрів, щоб утримувати ситуацію під контролем. Таку думку висловив "Апострофу" експерт з питань міжнародної і внутрішньої політики "Українського інституту майбутнього" Ігар Тишкевич.
Дострокові вибори в Білорусі – такий варіант у Мінську розглядають. Але суть не в тому, що Лукашенко побоюється того, що Москва може прибрати владу до своїх рук. Наведу простий приклад 2010 року. Перед президентськими виборами було значне покращення відносин між Білоруссю та державами Європейського союзу, йшлося про остаточне скасування санкцій, які були накладені раніше, про масштабні інвестиції – при тому Російська Федерація, зокрема Путін і Медведєв заявляли, що старт митного союзу, найімовірніше, буде без Білорусі, оскільки Мінськ категорично відмовлявся підписувати договір про створення митного союзу у тому вигляді, в якому він був.
Однак після виборів, які були готові визнати держави Євросоюзу, була спроба штурму уряду і достатньо різкий розгін. Причому був дуже цікавий перебіг подій, бо невідомо хто там залишив частини інвентарю. Далі бачимо наступне – Білорусь потрапляє під санкції, а Лукашенко взяв відповідальність за розгін лише за декілька діб. Річ у тім, що Білорусь – це все ж диктатура або автократія, і не може диктатор сказати, що хтось поза його увагою щось робив, інакше він демонструє, що є слабким.
Читайте: Лукашенко зрозумів, що Путін його може знищити: у нього є два сценарії - білоруський політик
І повертаємося до сьогодення. Що може відбутися у Білорусі? Будь-яка політична "накачка" або дестабілізація може призвести до того, що або у Лукашенка здадуть нерви, або буде прийняте якесь інше рішення з іншими центрами сили. В результаті буде ескалація конфлікту з опозицією – а це нові санкції і міжнародна ізоляція. В такому разі є лише один отримувач вигоди – Російська Федерація. Адже після 2010 року Росія спромоглася викрутити руки Білорусі, а Лукашенко був змушений підписувати договір про створення митного союзу.
На 2020 рік у Білорусі припадають дві електоральні кампанії – це і президентські, і парламентські вибори, які тривають майже так само як в Україні, тобто протягом півроку. Відповідно до цього, якщо Лукашенко хоче демонструвати демократизацію процесів, він має достатньо лояльно і м’яко ставитися до опозиційних сил. Не на короткий термін, а дуже довгий. А враховуючи те, що спочатку відбудуться президентські вибори, для Лукашенка вкрай важливо розвести ці дві кампанії в часі.
Крім того, є фактор Російської Федерації. Зокрема до Білорусі прибув новий посол, активізувалася робота російських фондів. Вочевидь, що росіяни спробують створити щось на кшталт проросійської мережі своїх організацій, бо дуже довгий час їм це не вдавалося. А на відміну від України 2016 року, у Білорусі немає структурованих проросійських сил. І вочевидь, що новий російський посол має таке завдання.
Ще важливий момент. Навіть після останніх переговорів Путіна і Лукашенка для мене тривожним був той факт, що Путін окремо наголосив на гуманітарній сфері співробітництва. І відповідно до цього, розгортання будь-якої мережі організацій, пошук людей та інше – це вимагає часу. І якщо в Білорусі президентська кампанія проходить тоді, коли Росія ще не готова мобілізувати свої ресурси – це вигідно Лукашенку.
Якщо говорити про російські ресурси, то тут ідеться навіть не про гроші, а кваліфіковані кадри. І ось що важливо. У 2019 році пройдуть вибори в Україні та Молдові – а це дві електоральні кампанії, на які Росія витрачає достатньо багато людських ресурсів. Але не може одна людина кваліфіковано одночасно займатися і Україною, і Молдовою, і Білоруссю. А у Росії адекватних кадрів також дещо бракує. Тим більше, для Путіна більш пріоритетними є парламентські вибори в Україні та президентські – у Молдові. І тому це дуже вдалий час для Лукашенка – не дати Росії часу на реакцію і можливості впливати на вибори в повну силу.
Тому дуже вірогідно, що Лукашенко перенесе президентські вибори на 2019 рік.
Лукашенко і Путін
Після зустрічі, на якій вони говорили про "мир, дружбу, жуйку", не було жодної конкретики. Фактично Путін і Лукашенко ні про що не домовилися. І це вже не перша така зустріч.
Лукашенко розуміє, що рано чи пізно Москва почне дотискати. І краще, щоб Москва спробувала посилити свій тиск у той момент, коли він матиме запас в управлінні на 4-5 років, ніж коли у нього перед носом будуть вибори.
Чи можливий конфлікт
Питання в тому, що Росії буде дуже важко діяти інакше, ніж політичним шляхом. По-перше – це настрої населення, по-друге – чистка ключових правоохоронних структур. В Україні цьому мало приділяли уваги, а у Білорусі за останні два роки змінилася більша частина керівництва всіх спецслужб та міліції.
Єдиний сценарій – лише повна окупація. Але якщо Росія наважиться на повномасштабну війну, то виникне питання окупаційних адміністрацій, бо настрої населення Білорусі проти цього. Так, населення Білорусі виступає за союз з Росією, але під цим поняттям вони розуміють більш глибоке співробітництво по окремих економічних програмах. Тобто це зовнішньо-торгівельна діяльність – цим, між іншим, займаються Україна і Росія. А якщо говорити хоча б про спільну валюту або спільний економічний суд, то прихильниками цього є не більше 12-13 відсотків. При цьому, це цифри не білоруських опитувань, а дані, якими оперує так званий білоруський експертний форум, який працює в РФ і створений саме для того, щоб відпрацьовувати певні алгоритми зближення Білорусі та Росії. І якщо там фіксують, що населення Білорусі далеке від політичної інтеграції, то реальна картина буде такою ж.
Навіть якщо Росія окупує територію Білорусі. А що далі? Чим Росія буде керувати, якими силами оперувати, хто сидітиме в адміністраціях? Тобто виникає питання, хто утримуватиме ситуацію під контролем. Тут дуже велика кількість запитань.
Китай понад усе
Лукашенко певною мірою намагається стабілізувати і покращити відносини з Західною Європою. Але вже дуже давно він повернув свій вектор у бік Китаю. Лукашенко вважає Піднебесну ключовим партнером.
