Російська військова авіабаза Хмеймім в Сирії вже кілька разів за останній час зазнала атак, зокрема з боку безпілотних літальних апаратів. Про те, який підтекст мали ці напади, як змінилася ситуація на фронтах в Сирії та чому для президента РФ Володимира Путіна починається новий етап цієї війни, "Апострофу" розповів експерт Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.
Щодо загальної ситуації в Сирії, то озброєна опозиція там контролює кілька регіонів, зокрема Ідліб, де сконцентровані сили, які підтримує переважно Туреччина. Зараз триває наступ на них, повстанці поступово втрачають свої позиції, але принциповими є декілька моментів.
По-перше, війна з позиційної, коли опозиція претендувала на те, що контролює території і є протодержавою, перетворюється на партизанську. Партизанська діяльність – це несподіваний наскок, завдання удару й відхід. Це нова ситуація, з якою зіштовхнулися союзники [президента Башара] Асада і сам Асад після так званої "перемоги" в Сирії. Партизанська війна – це напади на дорогах, у містах, терористичні акти, диверсії і, зокрема, ось такий спосіб використання безпілотних апаратів (дронів, квадрокоптерів), як це сталося з російською базою Хмеймім.
Усі пам’ятають, як "Ісламська держава" успішно використовувала майже побутові дрони для ведення бойових дій, у цій царині вони досягли величезних успіхів – майже з нічого, за копійки робили щось, що може нести потенційну загрозу на конкретній ділянці фронту. Це не змінює загальної картини, але дає значний ефект за мінімальних затрат.
Є знамените відео, на якому показано, як "Ісламська держава" нищить бронетехніку військ Асада (тобто Сирійської арабської армії) за допомогою простих дронів, які можна купити в інтернет-магазині, а потім, підвісивши до них якийсь невеликий бойовий пристрій з дистанційним керуванням, отримати серйозну зброю.
Повстанські групи вивчають досвід "Ісламської держави" на Близькому Сході, тут можна сказати, що новацію одних беруть на озброєння інші. Зрозуміло, що атаку на Хмеймім вчинила не "Ісламська держава", а, скажемо так, менш потворні групи, афілійовані з іншими ісламістськими повстанськими утвореннями.
Обстріл з дронів – це вже друга атака на Хмеймім (першу здійснили за допомогою мінометів). Цьому сприяли, по-перше, відсутність фронту як такого, а, по-друге, реальний брак сил для повноцінної охорони великої території, якою є база Хмеймім. З одного боку, в сирійців не так багато сил для її охорони, а з іншого – взаємодія між російськими військами і сирійцями не така вже й налагоджена.
Крім того, вважалося, що Хмеймім – це вже тил, хоча в Латакії, яка є осередком алавітів і, відповідно, підтримки Асада, ще донедавна діяли повстанські групи, а кілька років тому на півночі цієї провінції відбувалися повноцінні бої. Тож ці люди знають місцевість, мають час, натхнення і головне – нахабство, аби пройти лісом-горами, підійти, обстріляти й відійти.
До речі, сирійська й іранська ситуації пов’язані. У дні кульмінації іранських протестів, 1-2 січня 2018 року, Корпус вартових Ісламської революції почав відкликати окремі парамілітарні підрозділи з Сирії до Ірану, зокрема "Фатаміюн" (це афганці-шиїти, хазарейці за національністю). І ось відсутність цих буквально двох тисяч людей із "Фатаміюн" вже позначилася на ситуації на фронтах в Сирії. Щойно КВІР відкликає війська із Сирії чи Іраку назад в Іран для утримання внутрішньополітичної ситуації, це одразу впливає на ситуацію на фронті.
Дрони атакували військову базу, яку незадовго до того відвідував Володимир Путін, тож це також мало певний символічний підтекст і пропагандистський ефект. Хоча він і не такий довгостроковий, іміджево для російської армії це достатньо відчутна шкода.
Як ми бачимо, росіяни не покидають Сирію – ніхто нікуди не йде, ніякого виведення військ не відбувається, більше того – не виключено, що угруповання навіть нарощуватимуть – у разі, якщо ситуація буде не те, що хитатися, а просто навіть мати тенденцію до зміни.
Росія заходила в Сирію не для того, щоб зараз звідти піти, тепер для Москви все тільки починається – участь у внутрішньосирійському врегулюванні, поширення свого впливу в країні та регіоні.
Хоча вплив Ірану на ці землі все-таки значно більший, ніж вплив росіян. Сухопутні війська ведуть підрозділи, які підкоряються іранським командирам, а не російським, хоча вони всі перебувають в оперативній взаємодії (існує спільний штаб в Дамаску й Багдаді, де представлені Сирія, Росія та Іран).
Загалом можна сказати, що із так званим "виведенням" російських сил із Сирії розпочинається новий етап сирійської кампанії Кремля – кожен крок, який, як нам здавалося, був зроблений, – це тільки підготовка до наступного кроку, який буде робитися.
