Назарій Гринцевич – наймолодший боєць полку "Азов", який стояв на захисті Маріуполя. Нині український воїн перебуває в полоні.
Історію відважного військового дивіться у сюжеті Апостроф TV.
"Головне – памʼятати: що б не було, любіть маму, їсте кашу та любіть Україну".
Такі поради ще нещодавно давав азовець Назарій Гринцевич. Хлопець із позивним "Грінка" разом із побратимами три місяці тримав оборону Маріуполя. Йому всього 19 років, і він – наймолодший боєць полку.
"Він мріяв з дитинства бути військовим, і мріяв потрапити саме до полку "Азов". Коли йому виповнилося 18 років, він сказав: "Мамо, я їду в Маріуполь і буду пробувати себе до полку "Азов". Звичайно, ми переписувалися з ним. Це було жахіття, але він мужньо стояв і всім рідним казав, що все витримає. "Азовсталь" витримає, витримає і Україна", - розповідає мама Назарія Маріанна Колос.
В Маріуполі Назарій був парамедиком. А за порятунок поранених хлопець отримав орден "За мужність" ІІІ ступеню. Під час боїв військовий отримав контузію, а осколок поранив обличчя.
Нині минає місяць як Назарій разом із іншими захисниками Маріуполя перебуває в полоні. Ватажки так званої "ДНР" запроторили їх до колонії. Відтоді звʼязку з Назарієм немає.
"17 травня була крайня СМС від нього, що "Мамо, чекай, звʼязку не буде", - зазначає мама хлопця.
Дівчина Назарія Катерина Перець постійно переглядає російські ЗМІ у пошуках новин про українських полонених. Вона приїжджала до хлопця в Маріуполь за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Відтоді Катерина більше його не бачила.
"Ми планували мою поїздку на квітень, але чомусь я вирішила поїхати в лютому. Я дуже рада, що я вирішила поїхати в лютому. Він не був у шоці, що я на це погоджуся, але я відчувала, що мені це потрібно. Він взагалі розповідав мало поганого, більше приємного. Єдине з поганого казав, що йому дуже погано від того, що він бачить своїх побратимів у такому стані, тому що для них побратими – це все. Його це дуже сильно бентежило, він взагалі був такий. Але загалом він завжди нас заспокоював", - ділиться Катерина.
Попри довгі дні примусового мовчання, вдома у Вінниці не втрачають віри та вже планують, що робитимуть після звільнення Назарія з російського полону.
"Ми будемо обійматися, цілуватися і плакати. І плакати вже не від болю, а від радості, що я його обійму, що я відчую його запах і що я буду просто сидіти й дивитися на нього", - каже мама бійця.
Окрім батьків та дівчини, на Назарія вдома чекають молодший брат та сестра.