Відома українська письменниця Оксана Забужко прокоментувала інформацію щодо можливого нападника на Ірину Фаріон, фото якого поширили ЗМІ. Вона звернула увагу на те, що хлопець дивно поводився як для справжнього кілера і дуже намагався усім запам’ятатися.
Про це вона написала на своїй сторінці у Facebook.
Як зауважила Забужко, хлопець два тижні демонстративно "намулював очі" потенційним свідкам у дворі Ірини Фаріон.
"Крислатий капелюх, чорні окуляри, довгі рукави в 40-градусну спеку, навіть для фото попозував, щоб його запам'ятали, - і подумала, відлунням геніальної Миколайчукової репліки з геніального фільму: "Слухай, каже, кого ти мені нагадуєш?.." (с)
Та ж убивство Костельника (досі "нерозслідуване". ги-ги!) в тому самому славному місті Львові, в 1948 р. Тільки там кілер був реальний. А от щодо цього "рядженого" - дуже сумнівно, що це він стріляв. Але, з найвищою правдоподібністю, в живих його теж уже немає. І в версію "псих-битовуха" (підмножина від "це все українці самі-самі, напруга в суспільстві наростає, срочно міріцца з Росією, бо буде хуже!") повірить ціла купа народу (отже ж уже почали!), - хоча шита вона такими самими білими нитками. як і та з 1948-го...", - побачила "російський слід" у вбивстві Забужко.
Письменниця додала до свого допису уривок із рукопису недописаного роману:
"А вранці 20 вересня 1948 року на Краківській тато стрівся поглядом з убивцею Костельника – серед криків і заметні той промчав з пістолетом просто повз нього (татові здалось – на нього!), назавжди подарувавши йому своє молоде темнооке обличчя з чорними вусиками (найімовірніше, втім, фальшивими), - за мить до того, як із над’їхалого автомобіля короткою чергою завалили і його: все відбулося дуже швидко, казав тато, тільки той погляд здався йому довгим на ціле життя. <...> тридцять п’ять років мій тато пам’ятав це обличчя – хлопця, про якого й досі, по упливі ще тридцяти п’яти, невідомо нічого, навіть справжнього імені, нічого, окрім того, що був виконавцем у спецоперації МГБ з убивства Костельника, зараз же на місці й зліквідованим, із тої самої машини, якою його, очевидно, пообіцяли забрати з місця теракту, тобто використали, як у них мовиться, "втьомную", - і незрозуміло, навіщо було моєму татові довіку носити в собі його обличчя, і чому той убивця (якийсь кримінальник, якому за те пообіцяли "скостіть срок"? чи - варіант Сташинського: завербований під тортурами колишній підпільник, а чого доброго, й обдурений месник "за зраду церкви"?..) за мить до загибелі вибрав саме мого тата, за всіма прикметами, свого однолітка, щоб отак із розгону впечататись йому в мозок "вічним фото": на, носи, а я пішов! – чи це теж був його спосіб, одинокий приступний людині за мить до ґвалтовної смерти, дати познаку живим, що НАСПРАВДІ ВСЕ БУЛО ЗОВСІМ НЕ ТАК?.." (с).
В тім-то й річ: насправді все завжди буває "не так". Сови завжди не ті, чим здаються; особливо там, де смердить чекістськими портянками. Будьмо уважні (с).
Як повідомляв "Апостроф", Ірина Фаріон померла в лікарні. Медики зробили все можливе, але поранення було несумісне з життям.
Додамо, що офіційне слідство розглядає кілька версій вбивства Ірини Фаріон.
