Попри блокування Ормузької протоки для країн Перської затоки, іранські танкери продовжують курсувати цією ключовою водною артерією. Через це Іран нині отримує майже вдвічі більше доходів від продажу нафти щодня, ніж до початку ударів США та Ізраїлю, зазначає The Economist.
Визначити точний обсяг експорту складно, оскільки більшість іранських танкерів працюють у тіні. За даними джерела видання, країна експортує близько 2,4–2,8 млн барелів нафти та нафтопродуктів щодня, з яких 1,5–1,8 млн барелів – сирої нафти. Це приблизно на рівні минулого року, проте продаж здійснюється за значно вищими цінами.
Більшість доходів наразі надходить до Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), а Китай відіграє важливу роль у підтримці фінансового потоку та зберіганні коштів.
"Іранський нафтовий бізнес тримається на трьох стовпах: продавці, судноплавство та тіньові банки", – зазначають автори статті.
Експортом нафти формально займається Національна іранська нафтова компанія (NIOC), але фактично барелі розподіляються між урядовими фракціями, релігійними фондами та підконтрольними олігархами. Більшість таких структур мають зв’язки з КВІР. Експертка Vortexa Емма Лі вказує, що саме ці групи контролюють більшу частину зростання експорту в останні місяці.
Під час війни КВІР також посилив контроль над судноплавством у Перській затоці та Ормузьким протокою. На острові Харг, звідки зазвичай відправляється більшість сирої нафти, діють спеціальні процедури аварійної евакуації: у разі нападу танкери можуть швидко відплисти без допомоги буксира.
Судна повідомляють про деталі вантажу та маршруту КВІР через посередників, отримують код доступу, а при проходженні протоки супроводжуються катером. Частина танкерів платить збір у кілька мільйонів доларів, а також використовує хитрощі – підробку документів і даних GPS, перевантаження на інші судна біля Малайзії чи Сінгапуру, щоб приховати походження вантажу.
Основним кінцевим споживачем іранської нафти залишається Китай, який отримує понад 90% продукції. Частина покупців формально є незалежними невеликими заводами, але фактично вони пов’язані з державними нафтовими компаніями. Через війну ф’ючерсна ціна на іранський барель досягла 104 доларів, що на три чверті вище довоєнного рівня.
Фінансові операції відбуваються через тіньові канали: кошти спершу надходять на одноразові рахунки в Китаї або Гонконзі, відкриті на підставних компаній, а потім через кілька рівнів рахунків розподіляються по всьому світу. Частина грошей залишається в Китаї для оплати імпорту, решта надходить у різні країни – Індію, Казахстан, Туреччину та ін.
Мережа підставних рахунків і контрольованих компаній настільки щільна, що навіть центральний банк Ірану не завжди може відстежити потоки грошей. Це дозволяє нафтовим магнатам легко їх привласнювати, водночас забезпечуючи безперервну роботу нафтового сектору. Якщо Іран не зазнає масштабних ударів по енергетичній інфраструктурі, а відплата за напади на інші країни Перської затоки залишатиметься можливою, його діяльність залишатиметься майже без обмежень.
Раніше ми писали, що президент США Дональд Трамп фактично змушує опонентів шукати нові важелі впливу на Сполучені Штати. Його розпочата війна проти Ірану може зрештою зміцнити позиції Тегерана на міжнародній арені.
