Знаковою подією для світового енергетичного ринку стало підписання 8 вересня 2014 року президентом України закону «Про внесення змін у деякі закони України про реформування системи управління єдиної ГТС України». Відповідно до цього закону, газотранспортна система (ГТС) та підземні сховища газу (ПСГ) залишаються у власності української держави, але з моменту вступу закону в дію їх можна передавати в управління спеціально створеним компаніям. Закон передбачає, що у новостворених керуючих компаніях українська сторона матиме контрольний пакет, інші акції можуть придбати європейські та американські компанії.
За словами прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, планується за участі американських і європейських партнерів створити дві компанії, які обслуговують ПСГ і ГТС. Окремо наголошується, що йдеться про обслуговування українських підземних сховищ та газотранспортних систем на платній основі без права відчуження – оренду або концесію.
При цьому функції оператора єдиної ГТС України закріплюються за підприємством, засновником і власником котрого виступає виключно держава, або юридична особа, яка належить і контролюється резидентами країн ЄС, США чи європейського Енергетичного співтовариства. Принциповою вимогою також є те, що це підприємство в обов’язковому порядку повинно бути оператором системи транспортування газу або членом Європейської мережі операторів системи транспортування газу, відповідно сертифікованим. Точнісінько такі ж умови висуваються до оператора ПСГ.
Безумовно, перше завдання, яке виконує прийнятий закон, це – не допустити до участі у конкурсі на спільне управління та експлуатацію української ГТС іноземних компаній, афільованих з «Газпромом». І такий підхід цілком виправданий, адже йдеться про стратегічні питання енергетичної безпеки України.
І ще одне, вкрай важливе. Цей закон передбачає другий крок – реформування компанії «Нафтогаз Україна» та створення окремих підприємств газової галузі за видами діяльності. Зокрема, йдеться про розділення НАК на три різні компанії, між якими будуть розділені функції видобутку, транспортування і продажу вуглеводнів.
Загалом, прийнятий закон дозволить увійти на енергетичний ринок української держави кваліфікованим європейським та американським операторам, які створять конкурентоспроможне середовище.
Підкреслю, що означений закон має яскраво виражене внутрішньодержавне значення, ключовими аспектами котрого є політичні, економічні, соціальні й інформаційні чинники.
Політичний аспект обумовлений відповідальністю нової української влади перед громадянським суспільством України у розбудові прозорої та відкритої системи відносин між владою та господарюючими суб’єктами, а також захист національних та зовнішньополітичних інтересів держави.
Економічний аспект продиктований нагальною потребою модернізації у напрямку енергоефективності технічно застарілої національної економіки та приведення її до стандартів європейських країн, а також лібералізації національного енергетичного ринку.
Соціальний аспект означеного питання полягає у тому, щоб стимулювати цінову конкуренцію на енергетичному ринку України й отримати зниження цін на блакитне паливо, що дозволить захистити малозабезпечені верстви населення.
Інформаційний аспект криється у забезпеченні прозорості трансформаційних процесів у галузі енергетичних відносин на теренах України.
