Європейська спільнота втретє за останні десять років переживає Газову війну. Апофеоз першого газового конфлікту припав на 1 січня 2006 року, коли після тривалих та складних перемовин щодо ціни на блакитне паливо (для України газ подорожчав з $50 до $230 за тис. кубометрів) домовленості так і не було досягнуто. Росія, звинувативши НАК «Нафтогаз Україна» у крадіжці природного газу, припинила поставки вуглеводнів до України, втім продовжила їх транзит до Європи. Конфлікт вирішився досить швидко, вже 4 січня Україна «святкувала» підписання нового контракту, де ціна за російський газ склала $95 за тис. кубометрів.
Фінал другого українсько-російського газового конфлікту 2009 року традиційно припав на січень-місяць. Чинником конфліктного протистояння обох держав стала компанія-посередник «РосУкрЕнерго». Власне, українська сторона, посилаючись на подорожчання поставок газу, вирішила в односторонньому порядку відмовитись від послуг посередника. Натомість, Москва виставила Києву рахунок у розмірі $2,4 млрд, як заборгованість за надані послуги. У відповідь тогочасний прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що борг має сплатити «РосУкрЕнерго».
Активна фаза Другої Газової війни розпочалась у Різдвяну ніч з 6 на 7 січня 2009 року, коли службовці «Газпрому» урочисто перед телекамерами закрутили вентиль та перекрили поставки газу не лише до України, а й транзит стратегічного енергоресурсу до європейських держав. Отже, якщо Перша Газова війна була суто українсько-російським конфліктом, то у Другу війну неочікувано «втягнулась» Європа.
Нині ми поступово входимо у фазу «енергетичних баталій» Третьої Газової війни. Російська ціна на газ у розмірі $485 за тис. кубометріввважається несправедливою як Україні, так і європейським партнерам. Запропонована «Газпромом» ціна у $385 та оформлена у вигляді знижки є надто ризикованою для Києва, адже поступки можуть бути скасовані Кремлем у будь-який момент. Після тривалого «нав’язування» Києву так званого газового боргу у розмірі $4,5 млрд, Росія у червні 2014 року демонстративно зупинила поставки газу в Україну. Сьогодні українсько-російські «газові бої» ведуться переважно на дипломатичному рівні із активним залученням Євросоюзу у статусі «рефері».
Поки триває розгляд позовів України та Росії у Стокгольмському суді, Київ інтенсивно шукає шляхи заміщення російського газу на поставки блакитного палива з європейських держав, закуповує вугілля у Південно-Африканській Республіці, започаткував «біодіалог» з Китаєм на предмет вирощування біосировини, на додачу розробляє надзвичайні заходи щодо енергоекономії для населення держави тощо.
Втім, на нашу думку, варто звернути особливу увагу на контрдії зі сторони Москви: по-перше, «Газпром» скоротив поставки газу до Польщі та Словаччини, що частково унеможливило реверс блакитного палива до України; по-друге, уряд Путіна висловив готовність створити так звані приватні військові компанії, котрі захищатимуть бізнес-інтереси Росії за кордоном (за прикладом американської Blackwater); по-третє, російські ЗМІ останніми днями активно обговорюють проблему енергетичного тероризму. Пов’язуючи ці три факти в єдине ціле, варто задати питання: чи не стане Україна «жертвою» енергетичного тероризму найближчим часом та першою державою, що «апробує» на собі російський Blackwater? Чи не став вибух на газогоні «Уренгой–Помари–Ужгород» у Полтавській області репетицією російського терористичного задуму? Що робитиме український уряд у разі зупинки європейського реверсу у зимовий період? Якими резервними ресурсами або ефективними заходами можна покрити можливий дефіцит у 15 млрд кубометрів газу? Чи працює український уряд на упередження ризику енергетичного колапсу взимку 2015 року?
