Український співак та композитор, народний артист України ПАВЛО ЗІБРОВ в інтерв'ю "Апострофу.Лайм" розповів про творчі плани з освоєння інших музичних жанрів та політичні амбіції, про особливе ставлення до представниць жіночої статі й власну "Партію шанувальників жінок", а також про ревнощі дружини й рецепт догляду за вусами.
- Нещодавно ви оголосили конкурс каверів на вашу пісню "Хрещатик". Приймаються заявки у будь-яких жанрах, окрім шансону. Чим же вам так не вгодив шансон?
- Надоїло, набридло, треба мінятися.
- Набридло слухати чи співати?
- Слухати я взагалі не люблю. У мене часто питають: "А що ви слухаєте у своїх колег?" Так от взагалі пісень не слухаю, а своїх – тим паче. Іноді в потяг сідаю, мене хтось бачить, знаходять десь касету чи диск і починають крутити, щоб мені було приємно. Виключіть цього Зіброва, не можу його слухати! Коли є час, слухаю інструментальну музику або легкий джаз. Без слів.
- А як йде конкурс?
- Присилають багато робіт. Є цікаві, чесно кажучи, варіанти. Є багато й нецікавого. Дуже багато репу. Але в таких варіаціях, як правило, реп є, а Хрещатику нема... Головне, щоб не попса. Попсою ми вже наїлися. Пісні ж "Хрещатик" виповнилося 25 років, тому до 25-ліття хочемо представити оновлений гімн Києва, після "Як тебе не любити, Києве мій", звичайно. "Хрещатик" завжди був лідером серед пісень про Київ. Безсмертні слова Юрія Рибчинського, неперевершені слова, де є серйозно і про Лавру, і про жінок-киянок, і про Київську Русь. У трьох куплетах така синергія Києва і України…
- Конкурсні роботи переважно молодь надсилає?
- Так, це переважно молоді люди. Як завершимо відбір, думаю, сядемо з Юрієм Рибчинським і виберемо кращий кавер. У нас є ще півмісяця. Потім кліп замутимо, розкрутимо усе це діло. Нашу київську владу залучимо. Порадимось з [мером Віталієм] Кличком, чому би й ні?
- Можливо, він ще й заспіває, як вам такий дует?
- Може, й заспіває з нами, це було б непогано, до речі. А чому ні? Мер Омельченко, Сан Санич, коли бачив десь мене, завжди співав. Він дуже любив "Хрещатик". І де б ми з ним не були – на офіційних заходах, на гулянках, ювілеях, державних святах, завжди хоча б один куплет про Хрещатик співали. Це мені дуже імпонувало.
- Вас дуже часто називають дамським угодником. Це через репертуар?
- Ну, ви ж це вже відчули сьогодні? (сміється). Це вже ноша. Відповідальність величезна. Сказав "а", так кажи тоді і "б". А як не можеш, тоді бджілки не гудуть.
- Що, на вашу думку, треба робити, щоб сподобатись жінці?
- Ви розумієте, має бути драйв. Мужчина без цього не мужчина. Це як зарядка для телефону 220 вольт, від якої можна підзарядитись. От для мене, а я думаю і для всіх, хто з мистецтвом пов'язаний, жінка – як підзарядочка. Я ж не голубий, щоб заряджатись від мужиків. Це смішно. І, розумієте, неважливо, скільки цій жінці років. Може бути і 18 років, і 40 років, і 60 років. Тому що "любви все возрасты покорны". Інколи є такі жінки вже немолодого віку, які так дивляться за собою, так себе несуть і так себе подають, що й не дивишся, скільки їй років. Тому що це цікаво, це привабливо, з нею ти отримуєш цей заряд енергії. Без заряду я не написав би жодної пісні. Без заряду я не виходжу на сцену. Мені потрібен постійний заряд, тому я в кожній жінці бачу щось своє, оригінальне, неповторне. Треба тільки бачити це. У кожної жінки є. Але деякі чоловіки сліпі. Або самовпевнені. Або алкаші. Або геї…
- А багато чоловіків нетрадиційної орієнтації в українському шоу-бізнесі?
- Дуже багато. Не будемо називати прізвища, бо образяться, але багато.
- Це тільки зараз чи це завжди так було?
- Ні, вони і раніше були. Усе воно було і все є. Тому, безумовно, жінки і дівчата люблять справжніх чоловіків. І наша партія ГО "Партія шанувальників жінок", яку я очолюю 17 років і яку ми створили разом з Михайлом Поплавським і Юрієм Рибчинським у 2000 році, набирає обертів.
- І як ця партія зараз?
- Вона під №1560. Наших відразу видно. Видно, як він іде, як дивиться, знайомиться гарно. Підійде до жінки, посміхнувся, подивився в очі, а не кудись ще, комплімент якийсь скаже.
- Так вам вже треба якісь тренінги проводити з пікапу.
- Тренінги проводимо, до речі. Коли виїжджаємо на гастролі у якийсь обласний центр, то завжди достойних 8-10 членів партії найдеться. Рекомендації є відповідні, устав. Любити і шанувати жінку – це найвеличніша політика. Партії приходять і уходять різні, живуть поки є грошовий підпиток, а потім 5-10 років – і пшик, немає. А нашій вже 17 років.
- А на більш серйозний політичний рівень ви особисто виходити не плануєте? От колега ваш за партією Михайло Поплавський, наприклад, депутат. Після кліпу "Лова-Лова", багато хто подумав, що це заявочка…
- На президента.
- На президента – це до Вови Зеленського і Славка Вакарчука.
- Я тоді буду міністром транспорту Польщі. Мені, до речі, пропонували. По-серйозному думали. Вони ж нам дали рокера, а типу Україна мала дати народного артиста. Деякі з таким обуренням говорили, а деякі, що, навпаки, нормальний мужик. Пісня дуже розкрутилась. "Я Павло Зібров, ви мене знаєте, потяг – сідаєте, рушаєте, колеса крутяться ось так, ось так". І після того почалося: Зібрембо повертається.
- З чим пов’язана така ваша тотальна зміна іміджу?
- Не тотальна. Просто я захватив пласт молодшої аудиторії, тих, кому 20-30 років. Вони рухають усім.
- Це тому ви так стрімко вриваєтесь в YouTube?
- У тому числі. Кліп на пісню "Викраду" мені дочечка подарунок зробила з Маринкою (дружиною Павла Зіброва, - "Апостроф"). Я навіть не знав. Сказали, що про мене фільм роблять, треба піджачок надіти, піти та посидіти в кадрі. А потім змонтували і мені показали. Кльово вийшло. Марина придумала сценарій. Взагалі майже всі кліпи у мене Марина пише.
- Для того, щоб захватити аудиторію, про яку ви говорите, без репу ніяк.
- Так я вже пробував. Тепер ще рок заспівав би. Це було б цікаво. Шкіру надів би, піштолети. Ковбой Паша Зібров. Вік у мене зараз цікавий: два по 30, тому що відчуваю себе внутрішньо на 30. Мене часто називають легендою. Спочатку я якось ніяковів, а потім думаю, якщо 30 років на сцені активної гастрольної діяльності Україною, СНД і за кордоном, стільки цих фестивалів, конкурсів, журі, всього об’їздив, 15 років викладаю, професор, народний, заслужений, орденоносець. На старості років ще й на "Голос" потрапив, конкурсантом.
- А в журі таких талант-шоу хотіли б?
- Мало хто чого хотів. У них своя тусовка. Усе, що відбувається на центральних каналах, погоджується з вищим керівництвом власників каналу. Якщо ти маєш доступ до власника каналу, то ти будеш сидіти в журі. Якщо ти не маєш, не дружиш, не співаєш на їх вечірках, вони з тобою незнайомі, тебе не люблять, не шанують і не знають твоїх пісень, тоді ти ніколи не попадеш ні в яке журі. Тому я це так розумію – комусь не подобаються мої пісні, хто тримає "Плюси". На "Інтер" я сам не хочу, тому що мені політика "Інтера" не подобалася, це однозначно проросійський канал. Туди я і за гроші не ходив би.
- Повертаючись до теми дамського угодника, дружина вас ревнує?
- Тихенько так. Коли вертаюсь з концерту, то обнюхує мій піджак, сорочку. "Хороші парфуми в тебе сьогодні були", - каже. Або помаду знайде на сорочці. Але вже звикла до того. Буває, що о 2-3 години приходиш, а концерт об 11 закінчився. "Чому о 2 години прийшов? За партійною лінією своєю працюєш?"
- А якою має бути жінка, щоб сподобатись Павлу Зіброву?
- Має бути природня. Якщо вона "деланная", то цей пузирчик за 5-10 хвилин лопається. Натурель цінується у всьому світі. Мені дуже подобаються риженькі природні. У мене зараз балерина пішла вагітна у декрет, і ми оголосили конкурс на заміщення. Прийшла одна, друга, третя – біленька, чорненька. І тут приходить риженька. Я подивився – вона. І на неї всі дивляться, всі мужики в залі.
- Ви якось в інтерв’ю казали, що вуса вам допомагають завойовувати жінок. Як саме?
- От ми після інтерв’ю з вами поцілуємося, за партійною лінією я маю на увазі, дізнаєтесь (сміється). Тут два в одному, розумієте. Це як масаж. Коли цілуєш – вуса ворушаться. Це в мене взагалі як антена із космосу. Якщо вуса збрити, у мене навіть тембр поміняється, зовнішність. Композиторський дар пропадає. Я двічі збривав вуса за своє життя і відчув це. Від переляку більше не буду це робити. Коли в армію йшов – збрили, я тоді відчув, що і голос змінився. І потім років у 35 я дурня зваляв, дружині вирішив зробити приємне на старий новий рік.
- І що вона вам сказала?
- Вона послала мене і місяць не пускала у ліжко. Я тоді спав на кухні, бо у нас була однокімнатна квартира. Я з вусами з 16 років. У 22 роки пішов в армію, після консерваторії, і нас всіх налисо побрили, вуса збрили. Це було знущання. Я ніби голий був.
- У вас є якісь лайфхаки, як доглядати за вусами?
- Щоб вуса були густі, за ними треба доглядати. Десь раз на місяць я роблю маску. Берете часник, невеличку цибулину, з цього всього кашку робимо, трошки перцю і солі, додаємо сік лимону – і на півгодинки. Вуса будуть пишні і добре ростимуть. Жінка виходить зразу з кімнати, коли я це все роблю, тому що не може дивитися і нюхати це все. Тільки вівчарка Габріела залишається. Я її називаю Габі, вона україномовна німецька вівчарка, українською – Горпина. Сидить, облизує мене іноді навіть.
- Ви якось казали, що декомунізацію треба починати не з перейменування вулиць, а зі скасування звань народний та заслужений артист. Чому це важливо і чи погодитесь ви, наприклад, відмовитись від цих звань?
- Безумовно, воно нічого не дає. Це все застаріло. Має бути просто Том Джонс, Павло Зібров, Слава Вакарчук. Нормальний європейський, світовий досвід, коли прізвище – це і є медаль твоя. Я – Вася Пупкін, ну і будь Васею Пупкіним. А я – Павло Зібров, ви мене знаєте.
- А на корпоративи ще запрошують? Це ще досі прибуткова сфера?
- Такий жанр є і буде. Люди женяться, святкують дні народження. От, наприклад, пісню "День народження", написану Юрієм Рибчинським і Павлом Зібровим десять років тому, я тоді віддав на радіо, і за місяць-два її співала вся Україна. Ця пісня на день від 1500 до 2000 раз звучить на радіо у замовленнях. Помножте на 30-40 гривень платного замовлення. Є і безплатні, хай не 1500, але хоч 1000 буде платних. Це 30-40 тисяч гривень на день пісня заробляє. Але на нас не попадає нічого. В Україні авторське право в принципі не працює. Сумно, тому що реально одна моя пісня кожен день працює вже 10 років. Я би кожен рік Maybach купляв з такими заробітками.
Як тоді артист в Україні може заробляти?
- У нас не так, як на Заході, коли вони сидять у студії рік і роблять платівку. Потім зробили презентацію у великому Палаці спорту, і це все розходиться далі, за гроші. От із чого живуть вони. А у нас тільки з концертів живих, з корпоративів, весіль, дня міста, дня хіміка, дня вугільника, дня прокуратури, поліції тощо. Це зовсім не ті гроші і зовсім не той шоу-бізнес, порівняно із західним.
- Хто має ініціювати вирішення проблеми з авторським правом, як гадаєте? Профільне міністерство?
- Та воно їм до з*дниці, вибачте. Міністерство цим зовсім не опікується. Цим опікувалися і Тая Повалій, і Руслана Лижичко, і Славко Вакарчук, і Злата Огневич, коли були у Верховній Раді. Доходять до певного етапу з питанням, щоб уже подати на розгляд, а далі не йде. У цій сфері ті ж самі гроші, як на тютюну, на горілці чи нафті. Мільярди грошей йдуть за авторським правом. От ми тут сидимо, і цей заклад платить за авторськими правами тим, чия музика тут звучить. Вони мають відзвітуватися. До "Епіцентру" зайдіть, там від обороту на день йдуть мільйони, 1 чи 2% мають віддати за авторськими правами. Уявляєте, які це суми?
- Тіньова музика, виходить.
- У свій час цю тему підім'яв під себе Діма Табачник, колишній міністр освіти.
- А зараз хто?
- А там нічого не змінилося. Його люди сидять досі і колбасять ці гроші. І ці гроші завжди на рівні президента або прем’єра відслідковувались. Тая Повалій в свій час намагалась винести на розгляд це питання, щоб зробили закон. А сказали: а-та-та. Я – як композитор скільки пісень написав, скільки звучить на радіо – отримую десь 800 грн на місяць, це 30 доларів. Іноді буває 100-150 баксів. Це жах просто. Maybach пролітає однозначно.
- Розкажіть, як виникла ідея пісні "Лова-Лова"?
- Молоді команди легкі на підйом, нічого не бояться. Лізуть напролом, шукають. З піснею вийшло так само. Заспівали, на другий день зняли, на третій змонтували і викинули в інтернет. За годину 30-40 тисяч переглядів. Я їду з Житомира вечором, всі козирні газети мені починають дзвонити. Тут думаєш, яку б хітову пісню написати. А виходить, що не треба нічого, просто дурку зробили.
- Тобто феномен пісні в тому, що це "дурка", як ви кажете?
- Ми попали просто вдало в контекст. Суспільство українське сказало: "Беремо іноземців, платимо їм мільйон зарплату. У нас своїх немає, хто може керувати залізницею? Поляка взяли". Тобто суспільство було, як то кажуть, на підвищених тонах, ставилось негативно. А деякі з іронією. І от на фоні цього з’явилася ця пісня: що прислали нам рок-гітариста, а ми вам Пашу Зіброва хочемо, хай наведе там лад. Жартик такий з підтекстом, але досить глибоким.
- А далі хочете в такому стьобному жанрі продовжувати?
- Ні, зараз, дай Боже, рок заспіваємо і, можливо, щось із соулу зробимо чи реґі. Можливо, буде з гумором, а, може, і без. Шансон і попсу – це ми вміємо робити. Я і романси співав, і народні пісні, і арію Містера Ікс, і оперети. Опери я не співаю, воно мені – не те. Але класичне виховання дало мені прекрасну вокальну школу. Спасибі Віктору Миколайовичу Куріну, народному артисту, педагогу моєму, який поставив мій голос, завдяки чому я мав змогу співати стільки. Колись у мене в один місяць 47 концертів наживо було, а такого поняття, як фонограма, не було ж.
- А не боїтеся, що вас тепер будуть сприймати більше у пародійному жанрі?
- Ні. Усе-таки база ґрунтовна, солідна. Моя аудиторія залишилась, а от цю, молодшу, я трішки до себе підтягую. У них цікавість появляється. А потім – хоп, і вони вже слухають "Женщина любимая". Просто поезія і музика хороша.
- А яку зі своїх пісень найчастіше співали у житті?
- "День народження" замовляють найчастіше, "Женщина любимая", ну і "Хрещатик".
- А поясніть фразу "и немножко странная" в пісні "Женщина любимая".
- Цієї фрази могло так і не бути. Це пісня Колі Щура. Військова людина, поет, приніс мені на шкільному зошиті ці вірші. І всі думають, що я її присвятив дружині.
- А кому?
- Дочці було, може, два місяці. Я чергував вночі. Жінка втомилась і каже: "Пляшечку даси їй". А мені Коля Щур приніс цей листочок, і цей листочок мені муляє, я не можу. Хочеться сісти і написати романс, але я відчуваю, що треба сісти за інструмент, щоб все це народилось. А тут моє чергування і треба цю пляшечку підігріти, суміш дати. Я як тільки за інструмент, вона: "Ве-ве". Словом, однією рукою я її колихав, а другою рукою писав "Женщина любимая". Тобто ця пісня присвячена "женщине любимой", тільки маленькій.
Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі.Лайм" найближчим часом
