Бізнес, вкотре звернувшись в середині серпня до влади з проблемою підприємств, які втрачають ключових спеціалістів через їх мобілізацію для участі у військових діях, нарешті отримав відповідь Мінекономіки. Відповідь ця, на мій погляд, підтвердила чи то неуважність, а, скоріше, байдужість влади до наслідків спонтанної та непродуманої мобілізації працівників з підприємств.
Так сталось, що мобілізаційні плани, які формуються місцевою владою, майже не беруть до уваги необхідність забезпечення нормального функціонування економіки регіонів і країни в цілому. Відтак, на деяких підприємствах, іноді ключових для ринку праці певних регіонів, під мобілізацію підпадають фахівці, відсутність яких призводить до зупинки виробничого процесу. Як наслідок – зупинка всього підприємства, а також виконавців підрядних робіт, втрата надходжень до бюджетів, вивільнення людей і зростання безробіття, збільшення видатків держбюджету і соціального страхування на соціальну підтримку безробітних та їх сімей. Проблема посилюється низьким рівнем роз’яснювальної роботи військкоматів та відсутністю практики застосування процедури мобілізації.
Саме на це постійно звертають увагу роботодавці у своїх зверненнях до влади. Але, на жаль, головний висновок із відповіді Мінекономіки такий – якщо підприємство не виконує мобілізаційного замовлення, тобто не виготовляє продукцію для забезпечення обороноздатності країни, то таке підприємство не вважається корисним, і держава не зацікавлена у його збереженні і стабільній роботі. Тоді виникає ряд запитань. А як же робочі місця, зарплата, податки і соціальні внески, зрештою продукція, яка також потрібна для нормального життя громадян та функціонування інших підприємств? Невже це все не грає ніякої ролі у забезпеченні обороноздатності країни та створенні нормального тилу, без якого жодна війна не була виграна. Хоча, як кажуть, в нас і війни то ніякої не має. То куди ж тоді мобілізовують?
Переконання про байдужість влади до наслідків непродуманих рішень посилюється і відсутністю прагнення до діалогу із суспільством. Саме з тим суспільством, яке на собі відчуває всі наслідки дій влади і мало б бути головним замовником чи хоча б консультантом при формуванні державою політики. Але навіть й цього ми не маємо.