Руслан Марцінків займає посаду Івано-Франківського міського голови уже 10 років. Упродовж цього часу відбувається спорудження своєрідного символу мерства пана міського голови – моста на Пасічну. Останній навіть порівнюють зі знаменитим мостом «Золоті Ворота» у Сан-Франциско.
В інтерв’ю «Апострофу» мер каже, що вже точно-точно відкриє міст для загального користування цьогоріч. І навіть називає приблизний час, коли це станеться, а також пояснює, чому на закінчення всіх робіт потрібно ще 140 млн грн. Крім цього, з мером поговорили про те, хто йому погрожує, які він має стосунки з Банковою та що думає відносно заборони абортів в Україні.
– Ви недавно опублікували у Фейсбуці фотозвіт, так би мовити, з прибирання Франківська від снігу за участі працівників міськради. Це у вас така традиція, чи суто політтехнологічний хід для піару?
– Традиція. Ми вже так виходимо не вперше. Останні 2 роки взимку не було снігу. Тому-то й не було змоги цю традицію продовжити. А так то у нас закріплений кожен департамент міської ради за певною ділянкою міста. В такі великі снігопади виводимо людей прибирати. Зараз воно ще більш важливо, бо прибиральників не так багато, як раніше. Як правило, це жіночки такого "золотого віку".
– 50+?
– 60+ скоріше. І чоловіків дуже обмаль. До того ж, не скрізь можна техніку застосувати для прибирання снігу. Не на всіх тротуарах є така можливість. Багато з них заставлено машинами, тому це такий спосіб поприбирати.
– Дивився ваші попередні інтерв’ю, де ви казали, що як Марцінків просто йде містом, то це теж сприймають, як піар-акцію. Тому виникло логічне питання…
– Я ходжу містом постійно. Щовівторка обходжу Івано-Франківськ, перевіряю, як прибрали. Так що то не є якась особливість.
– У цьому ж контексті питання. Ви написали про напад чоловіка на одного з прибиральників із застосуванням бейсбольної бити. Нападника вже затримали? Який у нього був мотив?
– Так, уже затримали. Зараз ідуть слідчі дії. Міру покарання визначить слідство, залежно від тяжкості побоїв. Бо ж узяв того хлопа та й огрів битою. Першою цю інформацію видала прокуратура. Я тільки відреагував на неї своїм постом. Неприпустима річ.
– Чоловік, який напав, не пояснив своїх дій? Зазвичай злочин має мотив…
– Не можна казати, бо це інформація секретна. Нехай з цим слідство розбирається, але навіть якщо прибиральник його якось дратував чимось, то це ж не причина брати биту й бити по голові. Та навіть, якщо якась словесна перепалка сталася, то все одно не бачу причини застосувати насилля.
– Нещодавно минув 2025 рік. Що ви, як міський голова, можете занести собі в актив? Або, можливо, є таке, чого зробити не вдалося?
– На жаль, керування містом в умовах воєнного стану – це керування поточними справами, якими вони є. Тобто це звернення військових частин, які ти маєш задовольнити, робота комунальних інфраструктур та освітні заклади. Не можу сказати, що були якісь прориви в тому чи іншому напрямку.
Минулий рік був черговим роком втрачених можливостей. Громада займалася виживанням. Це об’єктивно. Хотілося би більше будувати доріг, парками займатися і відкрити додатково ще 10 автобусних маршрутів. Натомість ми відкрили тільки один. Купили тролейбусів 9 із автономним ходом, а мені хочеться не 9, а 90.
– Щоби покрити потреби містян?
– Так, тому ситуація десь отака. Чи задоволений я? Ні. Ні собою не задоволений, ті ситуацією, яка є, але вона об’єктивна.
– А що найбільше змінилося в Івано-Франківську з початку повномасштабного вторгнення?
– Є ті зміни, які пов’язані з нашою діяльністю і ті, котрі не пов’язані. Не пов’язані з моєю діяльністю зміни сталися в плані кількості населення міста. Дуже багато внутрішніх переселенців з’явилося. Відповідно перед нами постали нові виклики. Люди ж мають десь жити, користуватися інфраструктурою, відвідувати школи та дитячі садочки.
Другий і найважливіший виклик – 12 500 франківців є в лавах ЗСУ. На жаль, уже понад 700 з них загинуло, ще десь біля 400 вважаються зниклими безвісти. Це все родини, їхня підтримка та допомога. Постійна увага. В нас також дуже багато програм соціального характеру. Про розвиток громади тут говорити не дуже доводиться. Так, ми залучили нові підприємства і це дало нам податки.
Переважно бюджет складається з видатків: на сили оборони виділено 825 млн грн. Для нашого кошторису це – велика цифра – 15-16%. Далі йде підтримка критичної комунальної інфраструктури та підтримка безпосередньо містян. У нас кожен другий франківець їздить міським транспортом безкоштовно.
До того ж, існує програма виплати 50 і 20 тисяч гривень для породіль (20 000 – одноразова допомога при народженні дитини в громаді. І 50 000 – якщо один із батьків військовослужбовець, що бере участь у бойових діях). Ця програма у нас в місті діє вже 2,5 роки. Допомоги на лікування пенсіонерам та з нагоди їх дня народження теж передбачені.
За нормальних умов, у громаді мало би бути співвідношення 50/50 – 50% на соцвиплати і 50% на розвиток.
– От ви зачепили соціальний аспект. Міські лікарні та інші критично важливі об’єкти забезпечені альтернативним енергопостачанням?
– У нас є це також у лікарнях, школах усіх у громаді. Є як генератори, так і буржуйки. В разі блекауту школи перетворюються в пункти масового обігріву. В школах можна заодно і погодувати городян. У нас навіть був досвід, коли ВПО ночували у школах, бо там тепло.
3 котельні в місті мають когенераційні установки. При повному відключенні електрики вони будуть виробляти електрику і навіть скидати у мережу. Більш-менш ми готові. Зрозуміло, що не на 100%, але певний алгоритм є. Всі лікарні забезпечені генераторами й відповідними приладами для забезпечення реанімаційних відділень.
– Ви згадували про ВПО. Я, ось, дивився останні цифри і там фігурує число 45 тисяч людей. Які у них взагалі умови? Як вони себе почувають? Чи є програма побудови соціального житла для цих наших співгромадян?
– У нас є 8 таких місць, де проживають наші люди, що виїхали з небезпечних регіонів. Декілька з них було відремонтовано за міжнародні кошти. Зараз добудовуємо 2 багатоквартирних будинка, дитсадок і укриття.
Один будинок вже готовий, введемо його в експлуатацію цього року. Житло там отримають в першу чергу переміщені особи. З числа учасників бойових дій. Всі програми, які доступні городянам, відкриті так само і для ВПО. Треба тільки зареєструвати відповідний свій статус.
– Яка ситуація в Івано-Франківську з інклюзивністю? Наприклад, чи у закладах громадського харчування обладнані туалети для військових на кріслах колісних? Бо, наприклад, мій дядько воює і в разі поранення треба думати, як повертати його у звичний ритм життя на умовах інклюзивності.
– Заклали на це 50 млн грн торік. Мій заступник з питань інклюзивності Юрій Гапончук втратив ногу в Серебрянському лісі. Тож він і сам людина з інвалідністю очолює цю всю роботу. Ми працюємо з тими маршрутами, які з’єднують лікарні, реабілітаційні відділення з центром міста.
Крім того, розвиваємо інклюзивні види спорту – ветерани війни безкоштовно відвідують спортивні зали. Також ми створили ампфутбольну команду. Зараз відкриваємо комунальний спортзал для ветерані, на 99% вже зробили в ньому роботу. З бізнесом працюємо щодо інклюзії постійно.
Влаштовуємо рейди за участі ветеранів та інспекції з благоустрою. Не штрафуємо заклади, в яких немає інклюзивних умов, просто рекомендуємо ці умови створити. Поки що працюємо таким чином. І цьогорічний бюджет так само містить 50 мільйонів гривень на розбудову інклюзивного середовища в місті.
– Переходимо до оборонних спроможностей. Ви заклали на це 825 мільйонів гривень. Що входить в цю цифру? Яка її структура? Розкладіть на складові частини, якщо можна.
– Перше – це закупівля обладнання. Дронів та необхідної техніки. Те, що ми можемо купити, як місто. Друге – це субвенції військовим частинам. Приміром, міномет ми купити не можемо, але дати на нього гроші військовій частині – заввиграшки. Третій аспект – це допомога військовослужбовцю.
Кожному армійцю, який іде служити від нашої громади, даємо 20 000 гривень. Щойно він потрапляє у зону бойових дій – додаємо до суми ще 30 000 гривень на спорядження. Пораненому надаємо 30 000 гривень. На рік до нас звертаються десь під 1000 хлопців по допомогу. На додачу до цього ми виплачуємо родинам загиблих по 100 тисяч гривень. І родинам зниклих безвісти. Родинам полонених – по 50 тисяч гривень.
Додам, що ми покриваємо родинам військових вартість комуналки. Наприклад, воюючим держава покриває 75%, а решту 25% – ми. Якщо це родина загиблого військового, вона може розраховувати на покриття 50% від держави і рівно стільки ж від нас.
Окремо скажу про проєкти мешканців громади на підтримку збройних сил. У нас під це виділено 35 мільйонів гривень бюджету участі. Наприклад, група мешканців може від свого імені подати запит на фінансування якоїсь тієї чи іншої військової частини. До всього ми підтримуємо волонтерство за принципом 80/20.
Тобто, 20% на закупівлю потрібного військовим обладнання збирають волонтери, а 80% даємо вже ми. Чудово розуміючи при цьому, що донатять уже не так активно. Наостанок скажу, що ми даємо додатково 10 тисяч гривень кожному військовому на реабілітацію.
– Якраз про психологічну реабілітацію. Ви казали раніше, що до кінця минулого року плануєте відкрити центр психологічної реабілітації для військових. То він уже готовий приймати пацієнтів?
– Готовий на 100%. Днями приїздить Віктор Пінчук, який вклав 80% коштів у будівництво і обладнання. Тоді ж і буде відкриття. Є повністю навчений персонал, тож можна працювати. Щоправда, ми готувалися відкритися в кінці року. Щось тоді у Пінчука приїхати не вийшло. Така була їхня умова, щоб відкрити у його присутності. Зі свого боку місто вклало 7 мільйонів гривень.
– На початку минулого року в себе в Фейсбуці ви написали, що в разі, якщо з вами щось трапиться, всі повноваження переходять до вашого секретаря. Що це був за такий словесний випад? Поясніть ситуацію, чи вам хтось погрожував убивством? Якщо так, то скажіть хто.
– Зараз такий час, коли кожен день може бути останнім, так? Раз на місяць-півтора я буваю в зоні бойових дій. Це раз. Друге – не секрет, що я належу до націоналістичної організації. Націоналісти сьогодні – це та категорія, яку завжди ворог хоче ліквідувати.
– Тобто вам дзвонили росіяни і такі: "Марцінків, ми тебе вб'ємо"?
– Ні, такого ніколи не буває. Погрози були на електронну пошту. Більше говорити не буду про це. Зрештою, я у санкційному списку росіян. Ще з тих часів, коли був народним депутатом у Верховній Раді.
– Які у вас стосунки з Банковою зараз?
– Робочі. Міський голова не може не співпрацювати з державними органами. Інакше воно не буває. Питання не стоїть любимо/не любимо. Чи ми з одної політичної сили, чи ні. В такий час по-іншому не може бути.
– Суть мого питання трохи інша. От, наприклад, Віталій Кличко раніше відкрито казав, що мовляв державна влада тисне на самоврядування. Ви зі свого боку відчуваєте якийсь тиск згори?
– Єдине, що мені не подобається – це зменшення надходжень від податків до місцевого самоврядування, тобто у Верховній Раді постійно йде ініціатива ця. От зараз хочуть єдиний податок забрати в держбюджет оце не подобається.
Бо ж все одно люди йдуть до голів громад. І у всіх бідах їх звинувачують. А може голови тих же сільрад не винуваті? Але хто ж то буде розбиратися. Є якісь моменти, в яких ми сваримося, але все ж ми всі в одному човні.
– В яких моментах сваритеся? Що маєте на увазі?
– В тому числі за податки. За те, що у бюджеті якісь перекоси йдуть в бік держави. Що остання хоче забрати більше повноважень собі. Не подобається це.
– В кінці минулого року ви давали інтерв’ю, в якому казали, що на добудову моста на Пасічну, який будуть вже доволі довгий час, треба ще 140 мільйонів гривень. Звідки ця сума взялася? Чому потрібно саме стільки?
– Тому що у нас роботи з мостом складаються з трьох частин: cам міст, підʼїзна дорога до нього з вулиці Хіміків і розв’язка, яка є на вулиці Надрічній. Міст сам по собі повністю вже збудований і поданий на сертифікацію щодо готовності до експлуатації. Дорога готова на 80%.
При хороших погодних умовах це зробиться. І найбільш проблемна точка – вулиця Надрічна. Ту частину ми перепроектовували під вимоги доступності для людей з інвалідністю. Ухвалили рішення побудувати там пандуси. Для візочків вони також знадобляться. Зможуть користуватися ними і велосипедисти. Спочатку була ідея побудувати там ліфти, але це гірший варіант через відключення світла.
– Коли відкриєте міст?
– Точно це станеться цього року. Все залежатиме від погоди. Коли це буде? Травень, червень, або липень. Тоді десь можемо запускати мостом перші авто.
– У соцмережах містяни пишуть, що мер уже цілий острів міг би собі купити на тих 838 мільйонів (станом на 7 січня 2026 року), які вклав у будівництво мосту. Що ви на це відповісте? І як сприймаєте взагалі таку критику?
– Нас уже перевіряли всі правоохоронні органи – від НАБУ до прокуратури і МВС. Якщо би щось було, то вже мали б якісь підозри. Якщо людям щось здається – нехай звертаються до відповідних органів. І хай роблять 25-ту перевірку.
Ми на цьому об’єкті старалися максимально економити. З іншого боку, він є на роки і тому його треба зробити якісно.
– Руслане Романовичу, ви казали перед цим про розробку стратегії розвитку міста до 2030 року. Що у неї входить? Чи вкладаєтесь у терміни?
– Ми вже її прийняли. От уже до 2040 року.
– Оновили терміни?
– 2030-й рік уже не за горами. То вже вийде якийсь тактичний план. Ми працювали над стратегією разом з керівницею платформи "Тепле місто" Оксаною Бриндзак, яка загинула восени в ДТП. До процесу стратегування долучилися також бізнес-асоціація міста. Визначили чотири напрями розвитку міста в рамках стратегії.
Перший з них – це згуртована громада, яка розвиває та приваблює людський потенціал. Хочемо бути містом із населенням чисельністю 500 тисяч осіб.
– Навіть вже поставили конкретну мету по чисельності містян?
– Так, це місто має стати комфортним для сімейного життя і молоді. Маємо займатися, крім того, реінтеграцією ветеранів. Нам треба займатися збільшенням тривалості активного життя івано-франківців. До всього ми поставили за мету собі створити заможну громаду зі спроможними полісами та ефективними екосистемами. Суть полягає в тому, щоб збільшити зарплату місцевим.
– На скільки? В цифрах, якщо можна.
– У 5 разів до 2040 року має зрости купівельна спроможність, бо для нас це проблема. У нас наче й комфортне місто для життя, але низькі заробітні плати.
Далі хочемо створити компактну та розумну громаду для комфортного життя. Збільшити кількість зелених зон та парків. Провести роботу з відходами. І останнє це європейська громада. Тобто, сама влада має змінитися за європейським зразком. Більше програм бюджету участі. Тяжко буде це реалізувати в умовах війни. Та ми постараємось зробити це в зазначений термін.
– Про змінність влади. Ви уже 10 років на посаді мера. Як гадаєте, чому вас містяни переобрали на другий термін? В чому секрет вашого успіху?
Ми відкриті і стараємось працювати над своїми помилками. Я колишній і теперішній відрізняємось колосальним досвідом. У перший термін було більше такого молодечого запалу. Все хотілося зробити, все перевернути, а нині прийшов досвід. Та врешті люди дадуть всьому оцінку самі. Колись же будуть вибори і воєнний стан закінчиться.
– Що би ви хотіли змінити, озираючись на свій перший термін? З урахуванням нинішнього досвіду свого.
Важко сказати. Досвід зараз є, практики більше. Тому, можливо, зараз приймаються рішення з урахуванням цього багажу. Але чи змінив би щось радикально. Думаю, що ні.
– Мер Львова Андрій Садовий казав восени в інтерв’ю, що в його місті спостерігалися певні пожвавлення електорального процесу. Роздавали партійні газети, тощо. Яка ситуація в Івано-Франківську в цьому плані?
– Є якийсь рух. Щойно починають говорити про переговори – уже активізація починається. Та не сказав би, що зараз процес активний.
– А як ви взагалі, як міський голова, ставитеся до питання виборів під час війни? От у Києві почалися розмови про зміни до законодавства під вибори в умовах війни. Як ви сприймаєте таке?
– В обставинах повномасштабної війни вибори сприймаю негативно. Якщо би було якесь перемир’я, тоді вибори треба проводити якнайшвидше, на мою думку.
Не знаю, як ефективно провести вибори в поточній ситуації. Чи не розколить це країну? Чи не зробить послугу росіянам? От якби було хоча б повітряне перемир’я… Так, як це було в часи АТО, коли ми проводили президентські та парламентські вибори. Це моя особиста думка, ще раз кажу.
– В інтерв’ю Наталці Мосейчук влітку торік ви обурилися, що в Україні жодного разу не було президента-галичанина. Це такий легкий натяк на власні політичні амбіції в майбутньому?
– Просто моя думка, що в Україні завжди бракувало президента-галичанина з нашими консервативними цінностями. Вважаю, що це пішло би державі на користь. Особисто я не маю ніяких амбіцій в цьому сенсі. Відразу так кажу (посміхається).
Можливо, роль і вплив заходу раніше був меншим, але зараз все більше і більше західна частина країни має вагу.
– Влітку торік група депутатів Івано-Франківської міської ради виступила зі зверненням, вимагаючи заборонити аборти в Україні. Як ви оцінюєте цю їхню ініціативу?
– Насправді, то трошки роздули журналісти. Ця ініціатива належить депутату Ярославу Дубасу. Кожен депутат має право на звернення і ніхто йому не має права це забороняти. Один з пунктів там було пропонувати прийняти закон про аборти за польським зразком.
Так само там пропонувалося давати квартири багатодітним сім’ям, 50 тисяч гривень допомоги на народжену дитину. Останнє держава зараз впровадила. І багато чого іншого.
Я за християнські цінності. Тому однозначно для мене аборти – це погано. Чи потрібно повністю їх заборонити? Ні. Бо бувають випадки загрози здоров’ю. Тут слово треба дати фахівцям. Але як християнин, я проти абортів.
– У 2024 році активно писали про мовні патрулі у Франківську. Чи діють вони сьогодні? І які результати їхньої роботи за понад рік існування? Чи були якісь конфліктні випадки на вулицях міста?
– Мовні патрулі – це волонтери, люди, які виявили бажання проводити таку лагідну роз’яснювальну роботу. Це і зауваження десь у громадських місцях, різні цінники чи етикетки в магазинах. І було чимало позитивних прикладів. Коли після зауваження, власник замінював той самий цінник.
У місті проводяться курси з вивчення української мови. Це все необхідні кроки. Конфліктів не було. Все гарно і мирно.
– Питання про укриття. За словами того таки Садового, у Львові 3000 укриттів із цілодобовим вільним доступом для людей. Скільки є укриттів у Франківську? І чи пускають туди так само цілодобово?
– Стільки, скільки у Андрія Івановича, у нас точно немає. Всього лише 240, які точно є доступними. Крім іншого, у нас є укриття на території ОСББ.
40 укриттів здали під час повномасштабного вторгнення в новобудовах. Укриття в житлових будинках я укриттями, як такими й не назву. У нас був досвід на початку вторгнення, коли ми там ставили генератори і все інше, але усе це вкрали. Навіть лампочки крали.
– Недавно минуло Різдво та Новий Рік. Які у вашій родині традиції святкування цих днів? Більше святкуєте саме Різдво?
– Для нас більше свято – Різдво. Батьки й діти приходять до мене. 1 січня ми відзначаємо як день народження Степана Андрійовича Бандери.
– Святий день, направду.
– Святий день для кожного патріота і націоналіста, так. На Різдво ж ми ставимо сіно під скатертину в родині. Дідух має бути обов’язково. Часник їмо. То вже дружина таку традицію запровадила – їсти по одній нечищеній головці часнику кожному. До церкви завжди ходимо.
