Мер Хмельницького Олександр Симчишин про зарплату, енергетику під обстрілами та плани після війни – інтерв'ю

Олександр Симчишин очолює Хмельницький уже близько десяти років. За цей час, як він сам наголошує, місто вдалося “оживити” — передусім у сенсі зміни того, як хмельничани сприймають Хмельницький.

Паралельно, за словами мера, змінився і підхід місцевого чиновництва: від формального “відсиджування” — до більш відповідальної роботи.

Сьогодні Хмельницький, як і вся країна, живе в умовах війни та великої кількості викликів. Один із найбільш серйозних — енергетика після російських обстрілів. Симчишин зазначає, що частково зняти цю проблему місту допомогло розгортання значної кількості когенераційних установок у межах громади.

В інтерв’ю «Апострофу» міський голова Хмельницького говорить про те, якою мала би бути зарплата муніципальних чиновників і називає свою заробітну плату, а також розповідає, як СБУ нейтралізувала загрозу з боку російського агента, та ділиться амбітними планами щодо політичної кар’єри після завершення війни.

– Пане Олександре, ви на посаді мера Хмельницького вже 10 років. Що вважаєте своїм найбільшим досягненням у цьому статусі за цей час?

– До 2022 року зміни були постійні. Хмельницький був «Щодня новим». Але найголовніше, що мені вдалося, звісно разом з хмельничанами, це дуже суттєво оживити місто. Хмельницький завжди сприймався іншими українцями і його мешканцями крізь призму стереотипу. Мовляв, це дуже сіре й нецікаве місто.

2016 року по усій країні проводилися опитування. На питання «наскільки ви пишаєтеся своїм містом?» 56% мешканців Хмельницького відповіли ствердно. Далі з року в рік ця цифра росла, а вже, до прикладу, в 2021 році, на шостий рік моєї каденції, аж 86% містян вважали місто таким, що розквітає. 

Головним завданням було змінити сприйняття самого міста його жителями. І, що не менш важливо, змінити ставлення до роботи в місті серед посадовців комунальної та бюджетної сфер. До того, як прийняти посаду мера, я був депутатом 5 років.

Бачив, що чиновник – це доволі таки розумна й компетентна людина з вищою освітою. Але він свої зусилля спрямовує не на вирішення проблем, а на те, щоби знайти енну кількість причин не вирішити ту чи іншу проблему. При цьому робить це фахово.

Панували постійна зневіра, песимізм і небажання діяти. Тож основним завданням було перевернути цю свідомість. Зробити так, щоб ніхто не відхрещувався від роботи над вирішенням проблем. А вирішував їх і отримував задоволення від того. Багато в чому мені це вдалося. 

З того часу ми чимало набудували шкіл та садочків, суттєво оновили інфраструктуру та транспорт. Хмельницький був 2019 року першим за приростом населення з-поміж всіх обласних центрів. У 2021 році став найкомфортнішим містом України. Отримав найголовнішу відзнаку Ради Європи. Це було ознакою того, що ми все робимо правильно. 

– То оживити і перевернути ситуацію, як ви казали, це і є поміняти сприйняття чиновниками своєї роботи? Чи все ж щось зробити саме в контексті міського господарства?

– Так, це. Та й не тільки. Ми оживили життя громади, робили величезну кількість фестивалів, заходів у місті, щоби хмельничанин не їхав на подібну подію до Львова чи Києва, а раз на тиждень мав де проводити дозвілля вдома.

Наші різдвяні ярмарки, приміром, нічим не поступалися європейським. Постійні спортивно-масові заходи. Тобто оживити – це означає, скажу сленговим словом, створити двіжуху. Бо коли є двіжуха – продуктивність праці одразу зростає. 

– Ви кажете, що намагалися від самого початку зробити так, щоб чиновники були зацікавлені працювати ефективно й на результат.

Нещодавно дивився інтерв’ю Максима Козицького, в якому він сказав, що на його думку, у наших місцевих чиновників дуже маленька зарплата. Якою має бути заробітна плата у муніципального чиновника, приміром, мера, щоб той ефективно себе показував?

– Вона точно має бути вища, ніж є зараз, але зараз в умовах війни вважаю її задовільною

– Можете сказати цифру конкретну?

– Я коли спілкуюся з нашими містами-побратимами, партнерами, іншими міськими головами, завжди запитую про зарплату. У 2016 році була зарплата десь 30 тисяч.

До нас одного разу приїхала делегація з грузинського містечка Руставі. Очолював делегацію тодішній заступник міського голови. Кажу йому: розкажи мені про зарплату свою. Грузія точно тоді була не багатшою за Україну, а він мені і каже: 10-15 років тому мене притягнули до відповідальності за корупцію.

На той час зарплата в міського голови була в районі $300-500. Спокуса зайнятися корупцією величезна. Зараз, каже, на момент 2016 року, в мене 3500 євро. Навіть думки про корупцію тепер не виникає. 

Коли ми говоримо про зарплату треба розуміти обставини місця-часу. Якби ми жили в мирні часи, то зарплата міського голови мала би бути удвічі вища, ніж є зараз. 

– А зараз скільки у вас?

– Зараз маю в середньому 98 тисяч гривень. На руки отримую менше, бо вираховується частка, яка йде на сплату податків, ЄСВ, військового збору. В умовах війни і загальної ситуації в Україні ця сума абсолютно задовільна.

Якщо б нам говорити про мирну добу, то зарплата мера має бути у щонайменше два рази більша, як і чиновника місцевого самоврядування. Я тут згоден із Максимом [Козицьким – ред.]. Конкуренція кадрів величезна.

Чимала кількість людей, що були моїми підлеглими, звільнилася і пішла просто працювати в іноземні благодійні фонди. Рівень відповідальності за роботу нижчий та ще й зарплата десь між 1200-1500 євро.

Тобто, низька зарплата не дає можливості залучати кваліфіковані кадри, але тут має бути обов’язкова поправка на війну. У 2022 році протягом усієї весни ми взагалі не виплачували жодних премій чи інших доплат. Працювали суто на голому окладі. Всі розуміли, що війна. Під час війни ця зарплата, яка є, вона задовільна, я вважаю. Після перемоги вже треба буде говорити про підняття зарплат.

Вже сам факт того, що ти зараз отримуєш зарплату та віриш у якесь майбутнє – це вже класно. Тому що воїн, який сидить у бліндажі під FPV, перебуває в набагато гірших умовах. Ти в той же час сидиш на робочому місці у відносно теплому кабінеті зі світлом, зарплату отримуєш. Цьому треба радіти. 

– Що можете занести собі в актив, як таке найбільш значуще, що вдалося зробити по місту за минулий рік?

– Найголовніше для мене досягнення – це те, що ми зберегли місце в топі міст за обсягом підтримки Сил оборони. Працюємо з Силами оборони починаючи з 2016 року. З 2022 року ця співпраця набрала нових обертів. Минулого року на цю статтю витрат ми виклали майже 800 мільйонів гривень.

Доволі добротна частка міського бюджету. І це виключно на обороноздатність. Не враховуючи коштів на допомогу військовим та їх родинам, будівництво укриттів, тощо. 

В нас дуже різні механізми фінансування війська. Десь ми купуємо і передаємо обладнання напряму, а десь вкладаємось у підтримку розробки інноваційних речей, на кшталт різних НРК, гексакоптерів «Баба Яга» і так далі. 

Успіхом вважаю і те, що ми пройшли минулий рік на хорошому рівні в усьому, що стосується міського господарства. Всі послуги працювали стабільно та спокійно. Хоч, ніде правди діти, це потребувало вкладення чималих коштів і зусиль. Та пріоритет №1 – це Сили оборони.

Ми суттєво оновили тролейбусний парк. З 2016 року придбали 62 тролейбуси, ще 14 чекаємо, низку капітально відремонтували. 

Крім цього, у нас є намір завершити проєкт з рекультивації сміттєзвалища і будівництва сміттєпереробного комплексу за кошти європейських партнерів і кредиту. Надзвичайно тривалий у часі проєкт. Через війну його реалізація не один раз могла зірватися.

Минулого року ми роботи вже почали. І станом на сьогодні процес триває. Ми рекультивуємо діюче звалище і створюємо новий полігон побутових відходів за європейськими стандартами. 

– А коли цей увесь комплекс робіт над створенням нового сміттєзвалища завершиться?

– У контракті вказано кінець поточного року. Однак ми бачимо, за темпом і за ситуацією, що може бути невелике порушення термінів. Ясна річ, що це передовсім пов’язано з війною. Ну, але роботи тривають і ще 11 місяців попереду. Темп робіт задовільний. Прогнозую, що з вірогідністю 95% ми все завершимо у намічені терміни. 

– Пане Олександре, я поставив це питання, тому що у нас вже є мер Марцінків, який має також довготривалий об’єкт у процесі зведення. Хочеться, щоб таких прикладів було якомога менше. От якщо ми означили часові рамки, то в них і вкладаємось…

– В мене взагалі алергія на довгобуди. Терпіти не можу їх. Просто є така частка чиновників, яким важливий не результат, а процес.

Для мене важливим є результат. Почали будівництво садочка і за рік завершуємо. Будуємо школу чітко за два роки. Те саме стосується й інших об’єктів. Одначе є й об’єктивні речі, на які не впливаєш.

От я згадав сміттєзвалище. Просто, щоб було розуміння іншої реальності для нас і для іноземних підрядників. Наші підрядники на такі роботи не ходять, на жаль. Дуже вже ці проєкти складні та дороговартісні. 

Коли у нас відбувався третій чи четвертий тендер на сміттєпереробний завод (зараз уже п'ятий), один з претендентів приїхав сюди та й каже: от, дивіться, я хочу у Хмельницькому збудувати сміттєпереробний комплекс. В рамках одного проєкту під назвою «Розумне довкілля».

Окремо йде рекультивація, окремо сміттєпереробка. Так от, він говорить, що мовляв, у нього є одна умова для початку робіт – поставити систему ППО біля місця будівництва.

– Ого, які цікаві вимоги. Специфічні.

– Ми з того посміялися. Ми ж-то звикли до всього, що тут відбувається щоночі і щодня. А для незвиклих до такого життя це шок. Кажуть: будемо будувати, але поставте нам Iris-T чи Patriot. Страх з їхнього боку зрозуміти можна. От тому я й кажу про порушення термінів.

Вони нам надсилають листи, от ті, котрі роблять рекультивацію, що можуть не вкластися у зв’язку з повітряними тривогами. Рахують там кількість тривог, які спричиняють порушення робочого графіку, відповідно. Бо працювати тоді виходить не з 8:00 до 17:00, а менше.

Ось так сумують година до години і кажуть: дивіться, в нас набігло 12 днів, у які ми не працювали. Продовжте нам контракт. І такі речі є. Це не зовсім від міського голови залежить. Але ми це дотиснемо. Не маю в тому ні найменших сумнівів.

– Крім сміттєзвалища у місті існує ще один об’єкт під назвою Палац Спорту на Прибузькій вулиці. Почали його зводити ще наприкінці 2019 року. В якому стані нині ця будівля? І коли можна буде здати її у користування?

Наскільки мені відомо, зараз це така бетонна коробка з частково підведеними комунікаціями, а також частковим внутрішнім та зовнішнім ремонтом…

– Дивіться, там всі комунікації підведені. Там вже і трибуни готові, крісла стоять, аудіовізуальна система готова, туалети зроблені, світло є. Повірте, ми б однозначно завершили всі роботи у 2022 році. Готовність самої будівлі до використання – приблизно 93%.

Хотіли на День Незалежності 2022 року відкрити Палац Спорту. Знову таки, нас цікавить не процес, а результат. Ну, але 2022 року були вимушені його заморозити. І ось уже 4 роки, як ми ніяких робіт там не проводимо. Вартість Палацу Спорту, звичайно ж, збільшилася. Додалися нові обставини. Бо тепер обов’язково треба будувати укриття на 3000 людей. Інакше нам його не здати в експлуатацію. 

Благоустрою там немає зовсім ніякого. Потрібно ще два маленьких мости будувати. Такі, як правило, за пів року будуються. На замороження об’єкту ми пішли свідомо.

До речі, був там цього тижня (розмова записана 6 лютого). Це моє дітище. Коли туди заходжу, в мене серце кров’ю обливається. Арена уже вся готова. Треба тільки залити вирівнюючу суміш та постелити паркет. Після цього можна вже проводити будь які заходи.

Реально там до року часу все можна зробити. Однак виникає питання доцільності. Не хочеться витрачати кошти на Палац Спорту, коли цих грошей потребують Сили оборони. 

– Тобто поки що він буде в такому законсервованому стані?

– Заморожений з 2022 року. Більше того, ми зараз пробуємо податися на якісь різноманітні грантові проєкти. Хочемо додати тій будівлі функціоналу. Зробити не просто Палацом Спорту, а додати туди ще складову ветеранського спорту. В тому числі й інваспорту.

Щоб там можна було проводити чемпіонат України з Ігор Нескорених (Invictus Games). Тому пропрацьовуємо ще й цю історію. Можливо, в результаті у нас вийде такий спортивно-реабілітаційний Палац Спорту. 

– В Хмельницькому є ще школа на Озерній. В лютому торік замовили експертизу проєкту вартістю 1,2 мільярда гривень. Яка подальша доля цієї будівлі? Що буде з цією школою далі?

– Ми не починаємо її будувати, бо розуміємо, що в умовах війни це буде довгобуд. І просто заходити в цей процес ми не хочемо. Плюс, об’єктивно, фінансового ресурсу зараз для такого об’єкту немає.

За три попередні роки ми віддали на армію сумарно 3,3 мільярди гривень. Без урахування 2022 року. Вилучене силове ПДФО на користь держави за аналогічний період склало 2,8 мільярда в національній валюті. За інших обставин за такі гроші ми би побудували і школи і дороги і Палац Спорту і все-все-все. Не буде ні шкіл, ні дитсадочків, якщо нині не підтримати Сили оборони.

І ще один момент пов’язаний зі школами. Ми бачимо за останні роки дуже погану динаміку. По народжуваності в місті серйозне просідання. До того ж, дуже сильні міграційні процеси. У нас є два мікрорайони, де вже з трьох садочків можна робити два через малу кількість дітей.

Ми цього ще не робимо, але тим не менш, тенденцію щодо кількості бачимо. Народжуваність низька, міграційні процеси негативні.

За підсумками щорічного набору до першого класу, ми маємо мінус школу в масштабах міста. Щороку відпадає одна школа. Мінус 1200-1500 дітей. Якщо так буде продовжуватися і далі, то цілком можливо, що потреба в тій школі відпаде сама собою.

Мікрорайон Озерна перенасичений і школу там треба. Але якщо в найближчі п'ять років поточна ситуація збережеться, то питання взагалі може втратити актуальність.

– Європейські партнери виділили місту 8,4 мільйони євро на будівництво житла для ВПО. На якому етапі нині будівництво житла? Розкажіть про динаміку тут.

– Ми цей грант виграли в конкурентній боротьбі з іншими. Об’єкт будується хорошими темпами. Ми мали невеличке провисання на початку минулого року у зв’язку з нашою та європейською бюрократією. Ну, але з середини 2025 року розпочалася активна фаза будівництва.

Будується дві секції житла. Коробки вже зведені, підведена частина комунікацій, вікна встановлені. Минулого тижня я там був, то будівельники вже монтували всередині електропроводку. В принципі темпи задовільні. За документами, завершити мають у вересні цього року. Плюс-мінус 2 місяці. Є дворівневий технагляд: з нашого боку та з боку грантодавця. 

В листопаді у нас із візитом був заступник керівника представництва ЄС в Україні пан Гедимінас Навіцкас. Був дуже задоволений темпами роботи. Не бачу жодних перешкод для успішного завершення цього проєкту. 

– А скільки ВПО нині мешкає в місті? І які у них умови?

– Зареєстровано їх у нас 35 тисяч, але фактично живуть тут десь 22-24 тисячі. Ми це бачимо з кількості дітей у школах, садочках, медичних послугах. В якийсь момент у нас було тут 300 тисяч переселенців. Але більша їх частина повернулася додому згодом, коли росіян вигнали з-під Києва, Харкова та Херсона.

Звісно, найбільша проблема – житло. Завдяки ще одному проєкту НЕФКО ми заселили більше 200 осіб у фактично нові кімнати та квартири з меблями та технікою, будуємо нове житло. Підтримуємо громадські організації, що займаються питаннями ВПО, впровадили максимум пільг, бо розуміємо, що людям треба починати життя з нуля, це потребує ресурсу, в тому числі й фінансового.

– А яка ситуація у Хмельницькому з інклюзивністю? Чи всюди, де потрібно, стоять пандуси і таке інше? Чи немає конфліктів із мешканцями багатоповерхівок через встановлення тих же пандусів?

– У минулому році за оцінкою профільного Міністерства Хмельницький посів друге місце в Україні. Ми розглядаємо інклюзивність не тільки як пандуси, бордюри і тротуари. Для нас це і робота шкіл, медзакладів, ЦНАПУ, соціальної сфери, електронні сервіси і тд. 

Те, що стосується пішохідної інфраструктури, то від початку каденції ми всі нові тротуари будували відповідно до вимог інклюзивності. Частково встигли переробити старі. Наші установи мають пандуси, підйомники, шрифти Брайля чи кнопки виклику працівника. Усі нові будівлі, в тому числі й освітні – з доступом для людей із особливими потребами.

Комунальне ТБ обов’язково з сурдоперекладом. Але розуміємо, що в цьому напрямку ще потрібна велика робота, зокрема і для зручності поранених військових.

На щастя, конфліктів із мешканцями немає. Якби були, впевнений, нам би вдалося переконати їх обґрунтованими розмовами.

– Декілька днів тому трьом паркам Хмельницького – Чекмана, Молодіжний та Острів закоханих затвердили документи на землю. Скажіть, будь ласка, чи все-таки пов'язано це позовом прокуратури до КП «Парки і сквери міста Хмельницького»? І чому не вдавалося до цього впорядкувати землі парків?

– Не пов’язано. Земля і статус природно-заповідного фонду по цих парках був врегульований ще десятки років тому. До нас. Була просто необхідність відпрацювання по єдиному державному кадастру. Це технічна робота. Вона зроблена. 

– Влітку торік ви їздили у відрядження до Німеччини на сьому німецько-українську конференцію муніципальних партнерств. Як ви розбудовуєте цю міжнародну співпрацю між Хмельницьким та його містами-побратимами?

– Насправді робота на міжнародній арені дуже й дуже важлива, хоча частина містян того не розуміє. Та й, будемо відверті, частина українського суспільства в цілому.

Робота ця виконує кілька завдань. Найперше – це політичне. Я більше навіть не їжджу, а включаюсь онлайн. Роблю виступ в Zoom у Штутгарті чи Дрездені, польських, чеських містах і тд. Розповідаю, як ми живемо, що таке знищення критичної інфраструктури москальськими терористичними атаками.

Описую досвід спілкування з мамою або дружиною загиблого. Або ж з родиною воїна, котрий в москальському полоні перебуває. Такі виступи в німецьких, польських, чеських, британських містах дають свій результат. 

Беру участь і в офлайн заходах. Як от у зустрічах із місцевим бізнесом, молоддю. Політична присутність є надзвичайно важлива. Адже люди настільки звикли до нашої війни, що геть перестали нею цікавитися. Мені колись казав один знайомий: от європейці нас забувають.

А я йому на це: а ти сильно цікавився війною в Сирії? Подивився сюжет на півтори хвилини та й усе на тому. Отака вона – природа людини. Тому постійно треба про себе нагадувати.

Маємо також цілком конкретну співпрацю. Створили Трикутник Успіху і Розвитку Хмельницький-Дрезден-Штутгарт. Два крутих великих німецьких міста. З ними класна співпраця.

Сюди ж віднесу і британський Шефілд, а також низку польських міст, литовський Шауляй, Прагу-6. З ними у нас так само відносини формалізовані. Є комунікація з іспанцями та болгарами. Таке співробітництво дає імідж та міжнародний авторитет. Це те, що допомагає залучати грантові кошти для ВПО.

На додачу за грантові гроші маємо 30 тролейбусів за останніх півтора року, 14 ще чекаємо. І багато всього іншого. Тільки коштами грантової допомоги ми до міста залучили десь 1,2 мільярда гривень. Це за останні три роки. Я дуже задоволений. Зараз у нас є крута ідея створити таке міжконтинентальне муніципальне партнерство. З кожного континенту по місту. Головною тезою цієї співпраці має бути: «Здорова людина, здорова громада»

– Які міста хочете залучити до цієї міжконтинентальної співпраці?

– Поки що ми тільки комунікуємо, надсилаємо листи, відео-наради. З дуже багатьма містами. Ідея подобається. Проте назв конкретних міст поки не скажу. Працюємо з австралійськими, африканськими, північно- та південноамериканськими. 

– В одному з попередніх своїх інтерв’ю ви казали, що маєте в місті 25 когенераційних установок для котелень. А чи забезпечені альтернативними джерелами живлення школи, дитсадочки, лікарні? 

– Дійсно, у нас зараз 25 когенераційних установок. Вони всі разом виробляють майже 14 мегават електроенергії. Ми одні з лідерів за обсягом когенерації серед українських міст. Почали цим займатися ще до повномасштабки.

Коли я розповідав про КГУ на форумах, то міста-мільйонники дивилися на нас іронічно. В них же є ТЕЦки, а це машина така, що ого-го. Ні в яке порівняння з КГУшками не йде.

Проте ми купували їх все більше і більше, брали в лізинг. Не зважаючи ні на що. Протягом 2023-2024 року нам наші донори допомогли. І нині маємо 25 штук. Монтуємо швидко і оперативно запускаємо в роботу. Минулого року нам хотіли дати три нових установки.

Не вірили, що ми їх змонтуємо, а не залишимо на складах. А ми взяли та й змонтували. В результаті отримали ще одну установку зверху.

Ми просто ніколи публічно не хвалимось. Замість хвалитися краще тихо працювати. Бо тільки ти говориш, що завтра світла стане більше – того ж вечора летить тьма того залізяччя від москалів і світла вже немає. Ось ці розмови про краще чи гірше готові міста дуже неправильні. Підсумки і рейтинги підведете після війни. Зараз тихо робіть свою роботу і мовчіть.

З водою і теплом у нас не було проблем навіть у дні найбільшої кризи, адже забезпечуємо ці речі за рахунок КГУ та великих генераторів. Що стосується медичних закладів, вони всі забезпечені генераторами великої потужності.

Зазначу, що медичні заклади обов’язково мають бути занесені в список критичної інфраструктури. Так, у нас є генератори. Та кожен такий «клац-клац», при перемиканні на резервне живлення, позначається на роботі медичного обладнання і може коштувати життя людини, приміром, при проведенні якоїсь операції.

Заклади освіти теж всі забезпечені. З 5 січня навчаємося офлайн кожного дня. За останні три тижні використали більше 53 тон пального для роботи генераторів в комуналці, школах і медичних закладах. Але жодними генераторами повноцінну роботу тих же шкіл не забезпечиш.

– Ми з вами згадували про нестачу електрики. Кілька тижнів тому в Хмельницькому відбулися мітинги невдоволених відключеннями.

Як ви ставитесь до таких виявів громадської непокори? І наскільки вони, на вашу думку, є справедливими з точки зору вимог до вас, як до мера, покращити електропостачання?

– Міський голова ніяк не відповідає за це. У нас єдина загальнодержавна система. Немає окремих локальних сільських чи міських  електромереж. Так само не існує комунальних мереж і підстанцій. Все це – велика складна система. Вимагати електрики від будь якого голови громади – абсурдна історія.

Це питання всієї держави. Міський голова відповідає за тепло та водопостачання, роботу дитсадків, шкіл і лікарень, громадський транспорт. За це можна і треба питати.

Що стосовно Хмельницького, то є багато міст, які почали на собі відчувати відключення значно раніше. У нас же все було дуже добре аж до початку січня цього року. У нас навіть до 10 січня світло було. Після перших великих обстрілів столиці ситуація суттєво змінилася. 

Щодо акцій протесту, вважаю, що це пояснювальна реакція людини. Коли у тебе було 20-24 години на добу зі світлом, а тут раз – і всього 6. Емоції зрозумілі цілком. Але такі емоції під час війни дуже сильно шкодять. Люди мають розуміти: подібні акції з перекриванням доріг грають на руку ворогу. Всі ті відоси пішли в москальські пабліки. І ще більше заохочують ворога бити далі. Бо це дає результат. Тому зараз такого категорично робити не можна.

– От ми говорили про дії ворога, його підривну діяльність. Нещодавно на Хмельниччині зловили ворожого агента, який наводив ракети на регіон. У вас є інформація, скільки їх таких зловили з часу початку вторгнення у самому місті та у Хмельницькій ОТГ?

– Хочу подякувати СБУ за якісну роботу та іншим дотичним до такої роботи структурам. З 2022 року у Хмельницькому постійно ловлять агентів ворога. Не скажу кількості, але ця робота постійна. Москаль дуже вміло робить агентурну роботу. Чи не найкраще у світі, на мою думку. Так повелося ще з часів царської охоронки, КГБ. 

Знаю, як СБУ вистежувала одного колаборанта, який працював у нас в міській раді. Мав доступ до інформації про армію.

– А хто це, якщо можете називати прізвище?

– Не називатиму, бо він тепер під слідством. Не хочеться нашкодити. Служба безпеки його взяла на гарячому. Дякую СБУ особисто також. У 2023 році вони взяли агента, який вів спостереження за мною, за міською радою, за моїм будинком. Бог його знає, чим воно могло би закінчитися, якби не робота СБУ. Я бачив просто, що саме той колаборант робив, як вів спостереження, які збирав матеріали. 

– Той, хто слідкував за вами, мав завдання вас ліквідувати?

– Не було такої інформації у служби і він сам про то не говорив. Мав слідкувати і все фіксувати. Мета мені невідома. 

– Питаю, бо Руслан Марцінків мені в інтерв’ю казав, що йому погрози приходили на електронну пошту. Може, й вам таке присилали? Ви ж так само виходець зі "Свободи", як і пан мер Франківська…

– Ну, я ненавиджу москалів і роблю все можливе, щоб їх ставало на цій землі якомога менше. Моя мрія – наймасовіший «концерт Кобзона» в історії людства. І москалям вхід туди безкоштовний. Так, я впевнений, що я ворог для них. Тому чорту, який за мною слідкував, дали 15 років. Мету його кінцеву ніхто не знає.

Чи можуть бути ще такі? Можуть. Напряму мені ніхто не погрожує. У соцмережах мало не щодня якесь чудо чи бот може написати щось типу: ми тебе знайдемо. Не переймаюсь тим. У війні кожен публічний посадовець, і не тільки посадовець, який працює на сили оборони, так чи інакше загроза для москалів. 

– Ще трохи про загрозу від москалів. Мер Києва Віталій Кличко закликав киян, за можливості, виїхати з міста, бо у столиці ситуація справді критична і досі. Чи є у вас план на випадок, якщо російські удари поруйнують всі комунікації у Хмельницькому? Ви ж самі казали, що час підльоту ракети до міста – 10-15 хвилин…

– Якщо ми говоримо про Київ, то команда міського голови точно краще знає ситуацію, в якій перебуває міське господарство. І коли лунають такі заяви, то для них точно є підґрунтя. Політики, які займаються хейтом мера за такі слова, не розуміють реальної ситуації.

Починають собі розказувати про потужність, незламність і стійкість. Заяви міського голови для мене в цьому плані є важливіші. Це нормальна і чесна розмова. Не треба людей дурити, кажучи, що ми будемо каву в Ялті пити. Це ж уже було. Правди й чесної розмови має бути якнайбільше. 

Що стосується прогнозів. В умовах війни якісь прогнози марні. Експерти, які вам розказують про 2-3 тижні чи рабини, які кажуть про кінець війни в січні – це неправильно. Оце годування «завтраками» розслабляє людей.

Якщо місяць, приміром, не буде зовсім електрики, то КГУ впораються, але тільки для теплопостачання. План чітко напрацьований. Але якщо не буде ні світла, ні газу місяць – забезпечити роботу всього міського господарства неможливо. Дровами, палетами, міні-котельнями ситуацію не врятуєш.

– Ну, це очевидно і зрозуміло…

– У нас коли ці акції протесту були, то деякі люди казали: дайте кожному хмельничанину по генератору! Ви уявляєте, скільки тим генераторам треба пального, мастила? А коли немає електрики, то і АЗС не працює. То що, 100 нафтобаз побудувати? Є речі, які неможливо зробити. У міру можливого ми підготувалися, але до повного не підготуєшся. 

– Ми згадували про Київ і у мене таке питання: які у вас відносини з Банковою? Наприклад, той же Марцінків каже, що йому не подобається рішення забрати з міського бюджету до державного єдиний податок. А вам? Можливо, є рішення центральної влади, які вас також не влаштовують? 

– Зрозуміло, що будь-який міський голова категорично ставиться до вилучення будь якого доходу з громади. Це мінімізує його можливості працювати. А ми багато речей робимо швидше за державну машину. Не бігаємо в 10 кабінетів, не погоджуємо кошториси і чи передбачено це штатним розписом, коли до нас звертаються військові за допомогою. 

Через вилучення будь яких ресурсів ламається реформа децентралізації. Реформа доволі успішна і хороша. Якщо українцю дати відповідальність і ресурси – він буде працювати. У нас єдиний податок поки ще не забирають, але вже ним торгуються.

Він для нас є величезним джерелом доходів. Я вже згадував про так зване силове ПДФО, яке у нас вилучають з 2023 року. 2023 року забрали понад 250 мільйонів, у 2024 понад 1,2 мільярд, у 2025 – понад 1,2. Космічні суми для нашого бюджету. Цього року теж буде більше, ніж 1,2 мільярди. 

Стосовно комунікації з Банковою, то мене ніхто не напрягає, не тисне. Нормальна комунікація. Хоч і дуже рідка. З ОВА комунікація також нормальна, ділова. Все чітко, як і домовилися. 

Але з 2020 року після виборів до місцевого самоврядування почали ставитися дуже упереджено, як до частини влади. З боку різних державних інституцій. Дуже помилкова і погана історія. Бо ми є одним із стовпів, на якому тримається держава.

Головний стовп – Сили оборони. По периметру розташовані й інші стовпи. Одним з них є місцеве самоврядування. Не треба боятись віддавати частину відповідальності на місця. Не треба відбирати величезні ресурси у самоврядування. Не треба показувати пальцем на мера, який краще чи гірше підготувався. Це війна на виживання, бляха. Ми маємо працювати разом. Інакше москаль буде завтра в Хмельницькому.

Європейські партнери мені кажуть, що вони шоковані від того, як працює наше самоврядування в умовах війни. Законом же не передбачено придбання нами низки різного обладання для Сил оборони. Нам у 2023 році казначейство через це не пропускало відповідні платежі. Мовляв, ви не можете таке купувати. Ось вам лист заступника міністра фінансів, де чітко про це написано.

– А як ви цю проблему вирішили?

– Та як вирішували… Скажімо так, морально-вольовим впливом. Добре, що вийшло все позитивно. І от, вони (європейські партнери) кажуть: ваша відповідальність – це сміття, бродячі собаки, ями на дорогах. А ви приймаєте десятки тисяч ВПО, допомагаєте волонтерам, забезпечуєте господарство  і допомагаєте Силам оборони, знаєте все про дрони, НРК і РЕБ….

Сила України не в одному центрі прийняття рішень, а у спільній праці всього вулика і спільній відповідальності. Цю мережу знищити неможливо. Я б дуже хотів, щоб теперішнє ставлення до місцевого самоврядування переглянули. Треба бути союзниками і партнерами. 

– Бачте, ви кажете, що на вас не тиснуть, але з іншого боку говорите про упередженість…

– Дивіться, упередженість – це ж не про тиск. 2022 року почалися військові дії. Жодного разу відтоді не спілкувався ні з міністром оборони, ні з прем’єр-міністром по справжньому. 

– То вас просто ігнорують і в цьому полягає упередженість? 

– В тому числі. Проводять там конгрес місцевих та регіональних влад. Запросили, приїхав, посидів, послухав. А ми хочемо реальної живої комунікації. Без камер, хвалебних од. Спитайте у профільного міністра, скільки у Хмельницькому когенераційних установок і які проблеми з їхньою роботою? Він вам не скаже. Хіба прочитає це наше інтерв’ю і аж тоді дасть відповідь.

Ми в одному човні. Москаль прийде і не буде дивитися на партійну приналежність чи значки на лацкані піджака. Знищить усіх та й все. Нам треба пахати всім разом, щоб вижити. Після війни будемо займатися іншим.

– От ви кажете про партійні кольори і таке інше. Кілька днів тому моя колега з Києва йшла у своїх справах і їй в одному з переходів видали листівку «Кличко – мер». Чи є у Хмельницькому якісь отакі електоральні процеси? Можливо, роздають символіку, партійні газети?

– Ми точно не роздаємо листівок «Симчишин – мер!»(сміється). Думаю, що Кличко то робив у якості відповіді на всі ті нападки, які на нього пішли. Не розумію, нащо люди витрачають час, емоції, сили й знання аби один одного товкти, коли москаль під боком. Треба товкти москаля перш за все. Усім сторонам.

У нас провладна партія роздає газети. Кольорові, гарні, класні такі газетки. Більше ні від кого нічого такого не бачив. Вибори обов’язково будуть. Але вони будуть у Проскуровскую Городськую Думу і Кієвскую Думу, якщо ми не зрозуміємо, які виклики перед нами стоять.

Будуть собі москаля з Бурятії чи Удмуртії вибирати колаборанти і ждуни, які тут залишаться. А я ж хочу виборів до Хмельницької міської ради, тощо. І щоб обирали президента України, а не намісника малоросійського. 

Тому зараз про вибори не можна думати. Ну, які вибори, народ? Нащо зараз ця агітація і збурювання людей? Зараз мета – вижити. 

А взагалі я хотів би, щоб люди, котрі перебувають на даний момент на своїх посадах, не мали права більше нікуди балотуватися на перших повоєнних виборах. Нехай це звучить наївно, але ж мріяти ніхто не заборонив. От не маю я права йти на посаду міського голови після війни знову. І так усі.

– Ого, аж так? То ви вже відповіли на моє питання, чи будете йти на третій термін… 

– Дивіться, на іншу посаду я право маю і піти можу. На іншу хочеш? То йди. Працюй міністром чи радником міського голови, депутатом. Такого досвіду, як мають наші чиновники і посадовці і місцевого і державного рівня, не має жоден інший чиновник у світі. Це – унікальний досвід. 

Я був би в політиці на іншій посаді з тим досвідом, який тут здобув. Вважаю, що був би ефективним міністром. 

– Міністром в якій галузі?

– Та, знаєте, міський голова – це вже управлінець широкого профілю. Та найбільше, чого б мені хотілося – це моя рідна освіта. Стосовно третього терміну в кріслі мера мені команда ставить постійно це питання. Я кажу: дивіться, якщо вибори будуть і не буде ніяких обмежень, то найімовірніше, що я піду знову на вибори.

Чому? Я для себе у 2015 році чітко визначив, що йду на два терміни. 10 років вистачить для реалізації планів і завдань, які перед собою ставиш. 2016 року прийняли стратегію розвитку міста на 10 років. І ми би всі намічені завдання виконали. Ну, але москаль, собака, всі плани поламав. 

Мушу добудувати Палац Спорту. Це ж моє дітище. Так само можна сказати про сміттєпереробку чи індустріальний парк. Я в ці проєкти вклав дуже багато себе. Закінчу, подякую і піду займатися чимось іншим.

– Які у вас плани на цей рік? Які проєкти хочете зреалізувати?

– Найголовніше зараз – це зиму пройти і вистояти. І зустріти нашу українську весну. Підтримуємо Сили оборони. Заклали на це цього року 552 мільйони. За фактом, думаю, вийдемо на 1 мільярд в підсумку. Конкретних планів щодо проєктів теж вистачає. Але їх реалізація буде залежати від військово-політичної обстановки. 

– Андрій Садовий мені в інтерв’ю казав, що окремим розділом у бюджеті на армію йде у Львові фінансування розробки різного озброєння на кшталт дронів, тощо. А ви на таке гроші виділяєте? 

– На цей рік під це закладено вже 12 мільйонів. Цифра завжди коригується в бік збільшення по ходу справи. Ми стимулюємо інновації. Вкладаємо у ретранслятори для коптерів, повітряні ретранслятори й наземні. НРК і програмне забезпечення сюди ж. Гексакоптери, які можуть бути стійкі проти РЕБу і нести на собі до 30 кг боєзаряду.