Минулого року осінню у Чехії відбулися парламентські вибори, внаслідок яких до влади прийшов уряд на чолі з Андреєм Бабішем, котрий належить до табору противників надання допомоги нашій армії. Відповідно під загрозою опинилася в тому числі й снарядна ініціатива, як один із напрямів допомоги від Чеської Республіки.
Однак внаслідок перемовин члени коаліції дійшли згоди, що її треба продовжити. Крім того, геть нещодавно трапився скандал за участі президента Петра Павела, в якому фігурувало прізвище колишнього глави ОП Андрія Єрмака.
У цих досить нелегких умовах посол України Василь Зварич робить все і навіть більше для просування українських інтересів у цій країні.
В інтерв’ю "Апострофу" пан посол розповів чи отримаємо ми додаткові літаки від чеських партнерів, а також пролив трохи світла на те, що відбулося між ним та спікером чеського парламенту Томіо Окамурою. Пан Василь випромінює оптимізм та говорить, що поміж нами й чехами буде все добре, попри всі точки напруження, що виникли після зміни уряду в Празі.
– Пане посол, в мережі нещодавно ширилося повідомлення про те, що чеський президент Петр Павел відпочивав на курорті, пов’язаному з колишнім главою ОП Андрієм Єрмаком. Сам чеський лідер уже спростував ці чутки. Вам відомо, хто є їх джерелом? Звідки це взялося?
– Тут у Чехії дуже бурхливе політичне життя, знаєте. Запускають різні фейки. Оскільки президент Павел все вже спростував, я думаю це питання не варте нашої уваги.
– Той таки Петр Павел, перебуваючи з візитом у Києві, сказав, що Чехія готова дати нам літаки L-159 для збиття дронів. Але потім новий глава уряду Андрей Бабіш вийшов зі словами, що ніяких літаків Україна не отримає. То яка подальша доля цих бортів? Вони все ж будуть у нас, чи це питання зняте?
– Для початку поясню загальну ситуацію. Минулого року в жовтні відбулися парламентські вибори, що потягнули за собою зміну влади у Чеській Республіці. Біля керма опинилися коаліційні партнери з різним політичним бекграундом та різними поглядами на певні напрямки розвитку країни. В тому числі й щодо допомоги Україні.
І тут на перший план виходить здатність коаліціантів до компромісів. Оскільки одна з партій, що входять до урядової коаліції, виступає проти допомоги Україні, а коаліція намагається бути життєздатною і тривалою, тож першим таким компромісом стало продовження ініціативи з постачання нам боєприпасів. Попри всі труднощі й розбіжності в поглядах.
Звісно, ми не так часто зараз чуємо якісь публічні заяви з боку нової чеської влади про Україну взагалі. Теми намагаються уникати в публічному просторі. Такі внутрішні реалії, в яких ми зараз живемо. Та з іншого боку, в інтересах чеської сторони підтримувати високий рівень відносин з нашою державою.
Відносини ці можуть бути і вже є взаємовигідними. Тому за великим рахунком, кожне питання, яке нині на порядку денному міждержавних відносин, не закрите. Вважаю, що і питання цих літаків з політичної точки зору може здаватися закритим, однак ми продовжуємо шукати аргументи.
– Які аргументи? Як переконуєте передати врешті ті літаки?
– Все дуже просто. По-перше, ми говоримо з нашими чеськими друзями про те, що використати ці літаки в реальних умовах проти дронів піде на користь і чеським партнерам також. В пріоритетах нового уряду є посилення протиповітряної оборони Чехії. Думаю, що літаки, які планують використовувати для цього чехи, спершу мають пройти перевірку боєм. Ми їм це можемо забезпечити.
Більше того, ця модель літака знята з виробництва і доживає свій вік. Потім вона просто зникне. Залишок віку, який залишився L-159, можна використати не лише для зміцнення обороноздатності України, але й для набуття певних навиків чеськими пілотами в реальних бойових умовах.
А друге – це зацікавленість компанії-виробника Aero Vodochody та в цілому концерну Omnipol у співпраці з українською стороною. Це вигідно для підтримки чеської оборонної промисловості. Буквально щойно я повернувся із зустрічі з начальником генштабу Чеської Республіки Карелом Ржехкою. Ми говорили також про нові напрямки оборонної співпраці між нашими країнами на взаємовигідних умовах.
– Можете сказати, скільки літаків ми розраховуємо отримати, якщо домовленості про передачу досягнуть успіху?
– Попередньо наше прохання торкалося 12 літаків. Але після аналізу спроможностей чеська армія дійшла висновку, що може надати нам 4.
– Дуже мало…
– Звісно, ці 4 літаки не будуть основою нашої протиповітряної оборони. І все ж ця модель літака може бути ефективною у боротьбі в форматі «повітря-повітря». Проти дронів на кшталт шахедів і інших прототипів цього дрона.
– В рамках того ж візиту до Києва Павел сказав, що Україні доведеться піти на болючі поступки для досягнення миру. І що, мовляв, українці готові до цього. Які поступки мав на увазі чеський лідер?
– Заяви заявами, але в дипломатії існує принцип, що нічого не домовлено, доки не домовлено все. Можна говорити про різні інсинуації. Це загальна позиція, яка звучить уже протягом певного часу. І не лише від чеської сторони. Нам кажуть, що на якийсь компроміс треба буде піти. Але яким буде цей компроміс, і що він буде передбачати, мені не відомо.
– Ну, просто це так звучало з вуст Павела, наче доконаний факт і все вже вирішено…
– Можливо, це просто таке хибне враження склалося. З огляду на труднощі перекладу. Важливо розуміти, що переговорний процес блокує саме Росія. Президент України та вся переговорна команда демонструють справді безпрецедентну відкритість. В наших інтересах закінчити цю війну якнайшвидше. Водночас робити це треба не за всяку ціну, не ціною нашої капітуляції. Навколо цього і тривають ці важкі, складні переговори. Ніхто з нашої переговорної команди не вийде за рамки національних інтересів України й міжнародного права. В цих рамках будемо рухатися далі.
– Що говорять чеські політики про цей наш багатостраждальний переговорний процес? Ми знаємо про існування 28 пунктів так званих. Тепер їх перелік скоротився до 20. Якої думки про це все наші чеські партнери?
– Всі тримають за нас кулаки. Хочуть, щоб цей процес переговорів дав бажаний результат для справедливого сталого миру. Вважають, що без залучення США цього досягти буде надзвичайно важко, тому підтримують зусилля Дональда Трампа в цьому контексті, щоби нарешті запанував довготривалий мир.
Розуміють, що Україні для цього потрібні надійні гарантії безпеки та розвиток власних збройних сил, як основного стримуючого фактора, аби протистояти будь-якій майбутній агресії з боку Росії. Я скажу так, що чехи на боці справедливості. Звісно, що вони не беруть участі у переговорах, а лише спостерігають збоку.
– Чехія хотіла б у якійсь формі взяти участь у перемовинах, як окрема сторона?
– Нинішній уряд не має таких амбіцій. Вони розуміють свої можливості, тому вони віддають цю прерогативу великим країнам Європи та США. Але знов таки, свою певну частку в цей процес чеська сторона вносить. Зокрема через те, що вони є повноправними членами НАТО та ЄС.
– В тому плані, серед іншого, присутній пункт про членство України в ЄС уже 2027 року. Німецький канцлер Фрідріх Мерц вважає, що набуття нами членства наступного року є нереалістичним. А що про це думають і говорять у Празі?
– Для нас членство у Європейському Союзі є одним з елементів гарантій безпеки. І цей факт ми пояснюємо чехам. Звісно, що ми б хотіли отримати повноправне членство якомога швидше. Ми зробимо для цього все, що нас стосується. Вже робимо, власне.
Єдине, що важко давати якісь прогнози, дивлячись на ситуацію в лавах членів ЄС. Коли одна з країн європейської співдружності, мається на увазі Угорщина, блокує будь-який наш поступ на шляху до інтеграції. Ми вже майже на 100% готові розпочати безпосередні переговори про вступ та не можемо відкрити навіть першого кластеру через угорську позицію. Такі реалії, тим не менш.
Головне, щоб ми ставили перед собою ціль і йшли до неї правильним шляхом. Отака буде моя загальна відповідь.
– Продовжимо тоді про чеських політиків. На початку січня, пане посол, ви мали фактично конфлікт зі спікером чеського парламенту Томіо Окамурою. Говорили з ним опісля? Залагодили всі непорозуміння?
– Це не був конфлікт. Натомість була реакція на висловлювання третьої за політичним рангом величини у Чехії. Ранг такої посади накладає на людину певну відповідальність. В тому числі за публічні висловлювання. Не збираюся ні з ким тут конфліктувати. Моя роль полягає не в цьому. Я відкритий до діалогу з будь-яким політиком. Головне, щоб ми мали можливість донести українську позицію без будь-яких перешкод.
З паном Окамурою у мене був коротенький діалог, звісно. І скажу, що це був дуже привітний діалог. Не відчув жодного антагонізму з його боку. Тут питання має стояти глибше і глобальніше: наскільки українсько-чеська співпраця відповідає національним інтересам обох наших держав? Якщо цей пріоритет ми ставимо над усім іншим, то будь-які моменти незручності мають відійти на другий план і рухатися вперед, бо то є речі не персональні, а які стосуються наших країн – Чехії та України. Не можна дозволити цьому зашкодити нашій дружбі.
– Якраз про зашкодити дружбі. На вашу думку, чи відобразиться на наших двосторонніх відносинах якось уже згаданий скандал довкола Петера Павела, в якому фігурує прізвище Єрмака?
– Це більше питання до чеської сторони. Це є їхня внутрішньополітична справа в рамках бурхливого чеського політичного життя. Чи має вона вплив на відносини з Україною? Не думаю, тому що співпраця з нами продовжується попри все. Не зважаючи на різні політичні суперечки. У демократичній країні це нормально.
Не шукав би тут будь-якого впливу на відносини з Україною. Та й узагалі, мені б хотілося, щоб питання підтримки України було над політикою. Бо те, що зараз українці роблять, матиме вплив на європейську безпеку й на безпекову ситуацію в кожній країні ЄС зокрема. Усвідомлення цього ми маємо будувати тут у всіх прошарках чеського суспільства.
– До слова, про українські інтереси в Чехії. Згаданий пан Окамура раніше анонсував введення обмежень для наших біженців на чеській землі. Мовляв, ми будемо у вас забирати пільги за занадто часті відвідини України. Що це за такі обмеження, якщо конкретніше?
– Ми зараз у такій ситуації в Чеській Республіці, що тут треба розрізняти заяви певних політиків, як членів політичних партій і як державних діячів. Він всі ці речі, які стосуються обмежень і так далі, як правило висловлює з позиції лідера SPD.
Ми всі знаємо їхні погляди. Вони всіляко намагаються обмежити права українців у Чехії. Не знаю, чому. Що ми їм такого зробили? Надто з огляду на економічні показники й внесок українців у покращення економічної ситуації в Чехії.
– Підняли їм економіку, а вони невдячні...
– Так-так. Але це вже питання до них самих. Кожен сам обирає шлях, яким хоче йти. Тому те, що озвучив Окамура ще не означає, що такі рішення будуть прийняті в результаті. Все одно, як я й кажу, кожна важлива позиція буде предметом діалогу в рамках коаліційної ради.
Результат визначать домовленості всередині коаліції. Тому знов таки, почекаємо. Не треба поспішати з висновками. Єдине, що я хочу озвучити, як прохання чи пропозицію українцям в Чехії: треба дотримуватися законів країни перебування. Тоді ніяких загроз ні для кого не буде.
– Ви так кажете, наче наші громадяни не завжди закону дотримуються і люблять інколи його обійти в Чехії. Чи мені лише здалося?
– Ну, люди є люди, знаєте. Просто я до того, що якщо будуть порушення законодавства, то тоді буде жорсткіша реакція, ніж була досі. Очевидно, що будуть депортації й тому подібне. Хотів би уникнути цього.
– Перейдімо тоді до чеської снарядної ініціативи. На цей рік нам обіцяли передати 760 тисяч снарядів в рамках цього проєкту суто від Праги. Але ми знаємо, що довкола нього точаться суперечки. То ці снаряди таки зберуть і передадуть нам?
– Думаю, наші військові вже використали цю кількість снарядів, яку ви назвали (посміхається). Насправді планка була поставлена на позначці 1,8 мільйона снарядів великих калібрів. Чеська сторона нам уже надала навіть 1,9 мільйона. Тому воно вже все є в нас.
А на цей рік є план, щоб щонайменше стільки ж нам могли поставити. Частина цієї кількості уже навіть має відповідне фінансування з боку країн-донорів. Процес продовжується і ми вдячні чеській стороні за те, що попри складні внутрішньополітичні обставини, було знайдено правильне рішення.
– Недавно було чергове засідання Коаліції охочих. На ньому був присутній зокрема і прем’єр Бабіш. Він казав перед цим, що хоче подивитися, що то за формат такий. Чехія надалі буде брати в ньому активну участь, чи просто спостерігатиме збоку?
– По-перше, сам факт участі новообраного прем’єра Андрея Бабіша в засіданні Коаліції охочих – це вже є сигналом підтримки для України. Ми ні в якому разі не применшуємо значення цього. Навпаки – вдячні за це.
По-друге, те, що прийнято рішення продовжити ініціативу з боєприпасами – це теж є конкретний внесок у підтримку України. І відповідає інтересам Коаліції охочих.
Щодо наступних кроків я думаю, що жодна країна не зможе вам зараз сказати про формат свого внеску, тому що всі ставлять передумовою досягнення перемир’я. І лише після нього будуть озвучені наступні рішення. Поки я б не забігав уперед. Ще раз підкреслю той факт, що Чехія не залишатиметься осторонь, а діятиме відповідно до своїх можливостей та законодавчих рамок.
– Звідси випливає, що на наступний саміт Коаліції охочих теж поїде хтось із чеських представників? Якщо не Бабіш, то хтось інший?
– Так, ми маємо пряме запевнення від чеського уряду про те, що участь представника чеської влади у Коаліції охочих буде продовжена.
– Я поставив це питання тому, що Петр Мацінка, перебуваючи у Києві, сказав, що треба нарешті перестати стріляти. От мені й подумалось: може б чехи взяли участь у Коаліції, щоб у нас перестали стріляти росіяни?
– Просто, якщо ви проаналізуєте сам візит і заяви Мацінки, то побачите, що лінія взаємовідносин України й Чехії залишається досить стабільною. В практичному вимірі змін не буде. В публічній сфері казати можна багато. Там зміни можливі. І тим не менш, ми почули від пана міністра заяви на підтримку територіальної цілісності України, Росія – агресор, підтримка продовження снарядної ініціативи. Все це є і буде далі продовжуватися. У цьому випадку я оптиміст і буду робити все, щоб мій оптимізм втілився у конкретні рішення з боку Праги.
– Якщо ми вже про Петра Мацінку заговорили, то поясніть, що було 5 січня? Ви ходили тоді на планову зустріч із главою чеського МЗС, чи то був виклик за критику Окамури, як про це писали ЗМІ?
– Це не був виклик до МЗС. Хочу наголосити, що це було запрошення. Про цю зустріч ми домовлялися раніше, ніж виникла оця історія з паном Окамурою.
Привідкрию вам завісу таємниці. Я, як посол України в Чеській Республіці, був у цьому переліку пріоритетних послів, з якими пан міністр мав призначені повноцінні зустрічі. Процес трошки пришвидшив сплеск певних емоцій. І тому мене перенесли на перше місце в цьому списку (посміхається).
Фактично вийшло так, що я був перший іноземний посол в Празі, який мав честь особисто зустрітися з новопризначеним міністром закордонних справ Чехії.
Ми мали розмову тривалістю понад годину про багато аспектів українсько-чеської взаємодії. Дуже добре, що відразу після цієї розмови було проведено перший візит міністра Мацінки в Україну на запрошення міністра закордонних справ Андрія Сибіги.
Нагадаю, що Україна стала другою країною, куди він поїхав після свого призначення. Першою була Словацька Республіка. Це був обопільний інтерес обох сторін.
– Про які саме аспекти взаємодії йшлося під час розмови?
– Ми говорили про речі, які вигідні як Україні, так і Чеській Республіці. Про взаємну довіру і повагу до гідності один одного. В цілому є розуміння, що наша співпраця є взаємовигідною. Ми не є прохачами, а партнерами для Чехії. І наше партнерство має стратегічний характер.
– Чи можна чекати пана прем’єра Бабіша з візитом у Києві? І коли, якщо не секрет?
– Ми були б дуже, звісно, вдячні пану прем’єр-міністру Чехії, якби він прийняв наше запрошення приїхати до столиці України якомога швидше. Таке запрошення уже у нього є від пані прем’єр-міністра України Юлії Свириденко.
Думаю, нам є про що поговорити. Є багато пріоритетних напрямків для продовження взаємовигідної співпраці. Для прикладу візьмемо оборонну галузь, де в нас величезний потенціал. Чеська сторона бачить цей потенціал України й хотіла б з нами ще тісніше працювати. До прикладу, у виробництві безпілотних систем, дронів-перехоплювачів і так далі.
Ми бачимо розвиток внутрішньополітичної ситуації тут, у Чехії. І розвиток цей не дозволяє пану прем’єр-міністру все кинути та поїхати до України. Ми це розуміємо. Але ми будемо працювати над тим, щоб тема України постійно була на порядку денному діяльності нового уряду, оскільки для наших народів це має взаємний інтерес.
– Колишній посол України в Польщі Андрій Дещиця розповідав мені в інтерв’ю минулого літа, що ще за його каденції як посла, Республіка Польща почала готуватися до потенційної війни з РФ.
Наприклад, переносячи лікарні під землю, переміщуючи культурні цінності у безпечніші місця. Чехія якось готується? Ми ж бачимо, що над країною літають дрони. Їх обіцяють збивати. Та все ж. То чи йде якась підготовка до збройного конфлікту в майбутньому?
– Тут так питання ніхто не ставить. Не кажуть про можливу війну з Росією, бо жити у режимі війни ніхто не бажає. Але скажу, що новий уряд визначив для себе певні пріоритети, які можна схарактеризувати, як наміри зміцнити оборону.
Перше, на чому робиться акцент – посилення ППО. І тут в нас є спільний інтерес нашої з чехами взаємодії. Приміром шляхом спільного виробництва різних засобів боротьби проти повітряного нападу. Звісно, величезним пріоритетом є посилення також і армії Чеської Республіки. Планується збільшення чисельності армії. Передовсім через заохочення якомога більшої кількості людей іти до війська. Все це тут є.
Не скажу, що я бачив інфраструктуру, яку б закопували під землю, але принаймні інтерес до нашого досвіду захисту, до прикладу, критичної інфраструктури, є. І навіть коли був пан президент Чеської Республіки в Україні, то у програмі його візиту було відвідування однієї зі шкіл, в якій завдяки Фундації Олени Зеленської, облаштували спеціальне укриття.
Пан президент з величезним захопленням зреагував на те, як у нас все було там облаштовано. Не виключаю, що цей досвід на якомусь етапі впровадять у Чехії. Ніхто не хоче війни. Але краще бути до неї готовим завчасу.
.jpg)
– Si vis pacem parabellum… Просто річ в тому, що глава чеського генштабу, з яким ви зустрічалися перед нашою розмовою, казав у 2024 році, що його співгромадяни не бажають іти до армії. Чи щось з того часу змінилося в їх настроях? Як вам здається?
– Я б вам більш точно відповів, якби й сам був чехом. Але як спостерігач, я б відмітив тут два моменти. У чеському суспільстві все ще є ця пам’ять історична про Мюнхенську зраду-1938. Коли значна частина чехів була готова взяти зброю в руки для захисту держави. Але в силу домовленостей великих країн європейських у них цю можливість відібрали.
Це відчуття нереалізованого обов’язку захистити свою державу досі існує в соціумі значною мірою. Якби, не дай Боже, постала пряма загроза, то багато чехів не побоялися б узяти зброю до рук і стати на захист своєї країни.
Другий момент. Є відчуття несправедливого ставлення до Праги з боку союзників. Знову ж таки пов’язане з 1938 роком. Реально тоді Чехію кинули напризволяще і віддали в руки агресору. Звичайно чеська влада буде намагатися заручитися підтримкою інших країн. Та й членство в НАТО дає відчуття безпечності. Але ми ж усі спостерігаємо, як розвивається ситуація всередині самого Альянсу. Чи додає це впевненості, що НАТО здатне захистити? Я не знаю.
Усе це теж впливає на суспільну думку в Чехії і є додатковою мотивацію реалізувати обов’язок захистити державу. Але краще хай би їм не довелося це робити. Краще, щоб Чеська Республіка завжди жила в мирі та злагоді. Для того, щоб так і було, для чеської держави дуже важливо підтримувати Україну.
– Я поясню, чому поставив це питання взагалі. У Німеччині наприкінці минулого року проросійські сили вивели студентів на протест проти призову. Мовляв, ми не хочемо воювати, не треба нічого робити. Хотілося дізнатися, чи немає схожих настроїв у чехів…
– Ви дуже правильно кажете, пане Богдане: проросійські сили їх вивели під гаслом «Не хочемо воювати». Звичайно це все вкладається в рамки російської пропаганди – знеохотити громадян брати відповідальність за захист держави, щоб потім, коли Росії заманеться реалізовувати якісь свої інтереси на території країн Європи, вони могли зробити це. Та мені здається, що чеське суспільство має певний рівень імунітету до такої пропаганди. Як я сказав про історію 1938 року: вона все ж таки тут жива.
Так, ми чуємо тут голоси деяких політиків, що Росія – це не загроза. Але, знаєте, це голоси політиків. Саме по собі суспільство розуміє, що саме РФ сьогодні створює найбільшу загрозу для демократичного світу й подолати цю загрозу можна лише співпрацюючи з Україною. Ми сьогодні на передовій боротьби з цим злом. І саме від нас і того, яким чином закінчиться ця війна, залежить, чи Європа опуститься до максимального ризику загрози, чи таки вистоїть.
– Ми з вами говорили про мобілізацію чехів. А скільки українців мобілізаційного віку, придатних служити в армії, живуть у Чехії? Чи відстежуєте такі дані? Справа в тім, що раніше попередній очільник МЗС Ян Ліпавський говорив, що його країна не допомагатиме українським чоловікам, що придатні до служби…
– Давайте щодо чисел. Зараз у Чехії майже 600 тисяч українців. Включно з тими, хто приїхав після і тим, хто прибув до вторгнення. Десь третина з них є чоловіками призовного віку, але вони всі тут проживають на законних підставах. Працюють легально, платять податки й збори, які потрібно.
У контексті допомоги треба розглядати кожну людину окремо. Якщо ця людина не має можливості працювати через різні причин, то все одно вона претендує на допомогу від держави. Навряд чи їй відмовлять, якщо вона все чинить у законний спосіб. Не хотів би коментувати політичні заяви. Краще дивитися на реальний стан справ. Тільки виходячи з цього ми будемо будувати свою лінію поведінки й захисту українських громадян.
– Нещодавно, готуючись до розмови з послом України в Данії, натрапив на цікаву цифру: 60% українців, котрі в тій країні проживають нині після початку вторгнення, не хочуть повертатися додому. Навіть після закінчення війни. Які настрої українців у Чехії щодо повернення додому?
– Тут не було таких опитувань, які б показали, хто хоче залишитися, чи повернутися. Це все дуже індивідуально. Наприклад я, спілкуючись з українцями в Чехії, чую від них, що вони мріють про повернення. Єдина проблема в тому, що деяким з них немає куди повертатися, адже певна частина виїхала сюди з тимчасово окупованих наших територій. У багатьох зруйноване житло. Та щойно б така можливість з’явилася – вони б тут же залишили все і поїхали, бо дома найкраще. Де б за кордоном ми не були, ми завжди будемо там чужинцями.
Звісно, що є інша категорія. Ті, котрі вже тут обжилися і хочуть будувати своє майбутнє в Чехії. Сказати, чи їх більшість, я не можу. Тому що в мене немає такої статистики. Але я більш ніж упевнений – щойно в Україні з’являться відповідні умови з погляду безпеки, соціального захисту, житла, можливості для бізнесу, працевлаштування – кількість охочих повернутися значно зросте.
Бо навіть, коли у побуті спілкуєшся з нашими співвітчизниками… Так, вони тут себе добре почувають, у них все окей. Та все одно вони наводять приклади побутового життя в Україні, які є кращими, аніж навіть у Чехії. Мені це приємно чути.
– Які сервіси кращі в Україні вам називають? Дію, чи ще щось?
– Те, що в Україні рівень інформаційних технологій більш розвинений, нам говорять навіть самі чехи. Вони багато позитиву хочуть запозичити в нас у плані розвитку інформаційних технологій. І Дія – це тільки один із прикладів. Можливо, я не буду давати оцінку, де краще. Це мені не личить, як дипломату…
– Ми зараз транслюємо думку пересічних українців. То, я думаю, можна говорити.
– Так (усміхається). Думка пересічних українців, що в Україні система будь-якого сервісу працює набагато швидше іноді, ніж у деяких країнах Європи. Взагалі вважаю, що українцям немає причин опускати очі. Не треба розчаровуватися у собі. Якраз навпаки – український народ має чим пишатися. Чимало наших співгромадян зробили величезний внесок у розвиток науки й техніки. Ті ж Іван Пулюй та Іван Горбачевський, приміром, залишили величезний слід у чеському суспільстві.
Ми не космонавти тут. Не прибули з місяця лякати когось. Ми справді вміємо дуже ефективно інтегруватися та бути корисними для суспільства, в якому живемо. Нам треба викорінювати почуття меншовартості в деяких із нас. Не маємо права так про себе думати. Натомість треба нести себе гідно. Якщо ми самі себе будемо поважати – нас поважатимуть і інші.
– Ще одним серйозним викликом для нашої дипломатичної місії в Чехії та й за межами України загалом можуть стати вибори. Враховуючи, що лише в ЄС проживає близько 4,3 млн українських біженців лише в Чехії – майже 600 тисяч, яким чином можна забезпечити голосування? І чи будете залучати якісь додаткові можливості для голосування? Наприклад, домовлятися з місцевою владою про оренду приміщень?
– Питання виборів зараз не стоїть і ніхто до них активно не готується. Якщо така потреба виникне, то ми знайдемо можливості в рамках наших дипломатичних установ у Чехії. Нагадаю, що крім Праги у нас є консульство в Брно. Думаю, чеська сторона нам в цьому також допоможе в разі необхідності. Плюс тут є велика кількість українських громадських організацій різних. В одній лише столиці їх близько 20. Тому я не бачу тут проблеми. Ми рішення знайдемо. Головне здобути перемогу й мир. Тоді вже зможемо жити в нормальній демократичній європейській державі. Зможемо проводити вибори відповідно до законодавства.
– Як українська діаспора в Чехії допомагає Україні?
– Проводить різні збори та допомагає гуманітарною допомогою. Закуповують різні енергетичне обладнання. Є багато організацій, які закуповують дрони та інше обладнання для армії. Тобто мобілізація довкола України тут є. Ми за неї дуже вдячні.
Тутешня українська громада дуже небайдужа. Ми, як посольство, перебуваємо тут з українською громадою в одному човні. Завжди про це наголошую. Ми повинні діяти, як одна команда, де б не були. Єдність для нас – це питання №1, наша основна відповідь Путіну на його агресію. Чим більше ми будемо об’єднані й міцні, тим він швидше розчарується у безнадійності своїх потуг нас знищити.
Користуючись цією можливістю також хотів би подякувати й чеському суспільству. Ми бачимо просто величезну підтримку з боку чехів. Можна говорити про політику й політиків, але коли бачимо, що чеські громадяни за 6 днів зібрали понад 8 мільйонів доларів США на допомогу, то не маємо права говорити про втому від України. І це лише один приклад. Перед тим було дуже багато випадків допомоги саме зборами на підтримку збройних сил України. Одна з організацій змогла за короткий час зібрати 3 мільйони доларів для купівлі гелікоптера Black Hawk. Борт вже виконує бойові завдання в Україні. І це все за кошти звичайних чехів.
А ще ж є така організація, як «Дарунок для Путіна». Вона дуже багато «подарунків» для Путіна відправила в Україну. Думаю, вже навіть він сам про них знає і відчуває на тілі своїх так званих військових. Тому все це тут є. І ми працюємо з чеським суспільством і надалі. Не звертаючи особливої уваги на поодинокі голоси тих, хто говорить щось інше. В інтересах Чехії вільна, незалежна, цілісна українська держава. Без російського елементу.
– Наостанок про оборонну співпрацю. У 2024 році «Українська бронетехніка» і чеська компанія CSG уклали угоду про спільне виробництво снарядів. Планувалося запустити лінії в цьому році та вийти на показник 300 тисяч снарядів/рік. В якому стані нині ця угода? Планові показники досягаються?
– Це лише один маленький приклад виробництва снарядів спільно з чеською стороною на території України. Проєкт реалізується нормально. Не будемо вдаватися в деталі, щоб не підказувати росіянам. Більше того, у нас є і проєкт зі спільного виробництва боєприпасів менших калібрів. Ми його реалізуємо з чеськими компаніями STV Group, CSG. У нас є проєкт з виробництва стрілецького озброєння з компанією Sellier & Bellot.
Та багато проєктів з іншими. Ми справді бачимо у співпраці в оборонній сфері велику перспективу. Тому все між нашими державами буде добре.
