У Flowerbed Gallery, де напередодні закінчилась експозиція Любові Григоренко про шлях до прийняття через релігійні образи, відкрилась виставка Софа Cyberpunk "Клубок моїх думок" – відверта візуальна історія про біль, пам'ять і силу бути собою. Повідомляє Апостроф.
Художниця розповідає, що її шлях у мистецтві почався ще в дитинстві – випадково, коли мама привела її на гурток з фортепіано і забула там. Тоді вона спустилася в інше приміщення, де проходили заняття з малювання, і викладач запропонував провести з нею урок. Саме там Софа вперше познайомилась із базовими принципами малювання, що стало початковою точкою її подальшого розвитку.
Я переїхала з Придністров'я в Україну, в Дніпропетровську область, займалася волейболом, але відчула, що все одно хочу малювати. Мені подарували полотно і моя перша картина була гола жінка, мені було 13 років, і коли дядько це побачив, він надягнув її мені на голову.
Реакція дядька, який принизив Софу за цю роботу, не зупинила її, а навпаки – стала внутрішнім викликом продовжувати:
Я тоді подумала, що я не та людина, яка скаже, що більше не буде малювати. Навпаки – "Я все одно буду це робити".
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Читайте також: Від ліногравюри до діджиталу: на Золотих воротах відкрилася експозиція "Неографіка" – фоторепортаж.
У центрі позашкільної освіти вона не отримала класичної художньої школи, натомість навчалася через спілкування з однолітками. Саме друзі ділилися з нею техніками, пояснювали принципи роботи з матеріалами, зокрема аквареллю. Таким чином вона поступово навчилася відчувати колір і формувати власний підхід.
Пізніше мистецтво супроводжувало її навіть у період навчання на медика в Кам'янському.
Поряд зі мною була церква, біля якої лишалися такі "обрубочки" і я на них почала теж малювати – так я зібрала свою домашню галерею.
Зміни в житті, зокрема складний досвід із залежностями, поступово впливали і на художню мову – стиль трансформувався разом із внутрішнім станом. Переїзд до Києва став моментом повернення до себе.
Я зрозуміла, що я не медик, я маю бути творчою людиною. Я жила на Жилянській з музикантами і артистами, і одного дня я взяла акварель і в мене стався дуже сильний емоційний сплеск.
В цей момент мисткиня створила роботу із образом жінки, яка народжує щось нове. Саме тоді вона відчула, що акварель є найбільш органічним для неї медіумом. У цей період формується ключовий принцип її робіт, пов'язаний з образом, який супроводжує більшість її доробків.
Для мене стало неважливо, що намальовано, важливо – що дивиться на тебе. Головне – передавати оцю емоцію очима, бо вони багато про що говорять.
Центральною роботою виставки є "Силует і рука з вікна'", яка напряму пов'язана з першою травмою.
Чого вона така червона і насичена – бо це моя найперша травма. На моїх очах мама стрибнула з дев'ятого поверху, і це вона лежить внизу, а це моя рука, яка тягнеться до неї. Це перша подія, яка мене дуже травмувала і фактично привела до цієї творчої форми.
Інсталяція з написом "диплом за всі старання для родини" розкриває тему тиску і очікувань.
Мій дядько, військовий, завжди вимагав, щоб я вигравала дипломи і займала перші місця, я брала участь у купі конкурсів, і цей тиск мене реально переламав. Я зрозуміла, що не хочу бути першою, я хочу бути людиною, яка може направляти інших.
Продовження після рекламиРЕКЛАМАЦим дипломом я хочу показати дітям, що неважливо, як до тебе ставляться батьки, навіть якщо вони дуже вимогливі, ти це все роби, але для себе відкладай те, що ти не тільки для них це робиш, ти маєш для себе це робити. Усі ці досягнення – вони справді тобі знадобляться, але ти не маєш робити це культом. Ти маєш просто це відчувати.
Робота "вічна свічка" продовжує тему контролю.
Дядько мене змушував, поки сірник горить – все встигнути, одягнутися тощо. В цій роботі посил – не потрібно поспішати. Всьому свій час.
Картина "Порване полотно і око з дівчиною" фіксує момент внутрішнього перелому після ситуації з дядьком.
Я не хочу бути просто лохом якимось. Я хочу бути людиною, я хочу бути творчістю, я хочу показувати себе творчою. І потім взагалі ці всі нитки – про те, що усе поєднується між собою, усі ці події, вони все одно мають вплив, вони переплітаються, абсолютно кожна твоя травма має наслідки.
У "Картині зі стражданнями" розкривається тема насильства і підтримки.
Мене били, і єдиним рупором, який мені казав "Все нормально", були мої друзі. Оці всі наді мною, на моєму горбі – це мої друзі, які мене реально врятували від усіх цих страждань. Якщо б не вони, я б не впоралась з цим усім.
Якщо ти не можеш знайти родину серед своєї сім'ї, ти можеш знайти родину серед друзів, і вони тебе завжди підтримають.
Міні-серія з дзеркалами відкриває тему проговорення травми.
Говорячи з людьми, які вже постраждали, вони мене теж рятували, вони теж мені давали певну надію. В мене дуже багато сталося в житті подій, але я не хочу про них мовчати. Я хочу, щоб люди відчували, що вони не одні в цій ситуації, вони не одні це переживали. І абсолютно нормально про це казати. Насилля в сім'ї – це дуже важлива тема, яку не треба оминати. Ти маєш це проговорювати як з психологами, так і з друзями, тобі дійсно стає легше від цього.
Одна з робіт серії фокусується на саморефлексії через біль.
Коли мені було боляче– я творила. Моя творчість теж мене різала, бо я це все переживала, бо мені теж було боляче. Але таким чином я змогла це саморефлексувати, усвідомити, що насправді я в цьому всьому не винна. Треба це відпустити і хоча б в картинах більше цього не показувати.
Фінальна частина виставки переходить до стану внутрішнього балансу, який мисткиня визначає як "Дзен". Йдеться про прийняття, спокій і розуміння, що цей стан формується протягом усього життя.
Мої знання, мій мозок і моє серце мене тримають, і все буде добре. У мене на досягнення дзену є ціле життя, і кожен день ми вчимось чомусь новому.
Завершальна робота "Усе навколо розбите, АЛЕ НЕ Я" підсумовує цей шлях та влучно спрямовує погляд на першу травму Софи.
Головне – це стійкість. Який би жах не відбувався в житті, ти маєш залишатися людиною. Ти маєш відчувати себе, любити себе.
Оця оголеність – ти абсолютно вразлива, ти можеш бути вразливою, і це не погано. Увесь всесвіт може на тебе гримати, але головне – відчувати дзен, себе і своє внутрішнє "я" нікуди не ховати.
Будь собою і не бійся. Не ставати тим самим агресором, який на тебе весь час впливав.
Мисткиня зазначає, що дзеркала у її роботах є способом показати, як пережитий досвід впливає на творчість. Вона підкреслює, що травми стають частиною мистецтва, але їх не слід витісняти — радше варто прийти до внутрішнього заспокоєння і навчитися мислити над власним досвідом більш усвідомлено.
Виставку можна відвідати до 18 квітня за адресою Ярославська 26.
Раніше в арт-просторі Tloom пройшла виставка, присвячена чоловічому й жіночому поглядам на кохання.
Цікаві новини для вас:
- Стример IShowSpeed стане героєм нового аніме автора "Ван Піс" від Netflix.
- "Російська атака по Києву": світлина українця перемогла на міжнародному конкурсі для фотожурналістів.
- У Києві відкриється Art Ukraine Gallery Наталії Заболотної з проєктом "Мій Едем".
