У київському арт-просторі TLOOM, де раніше відбулася експозиція тілесної практики мисткині Діани Чмих, пройшла виставка, присвячена любові без прикрас і романтичних кліше. Проєкт об’єднав роботи Олександри Клітіної, Маші Іскри та Анатолія Квітки, які через різні художні практики досліджують стосунки, розчарування, ідеалізацію та внутрішні зміни, що виникають у близькості між людьми.
Це три різні погляди на любов і все, що з нею стається.
Це не виставка про ідеальне кохання. Це про реальність: пристрасть, напругу, сумніви й те, що лишається після.
Читайте також: "Ступені Контролю": відбулася виставка Олександри Онищенко про баланс між волею і випадком
Про синопсис виставки
Відкриття експозиції відбулося символічно на День закоханих 14 лютого й поєднала в собі романтичні та провокативні символи.
Однією з ключових ідей виставки стало зіставлення чоловічого та жіночого способів переживання стосунків та сприйняття кохання.
Художники досліджують, як одна й та сама емоція може набувати абсолютно різних візуальних форм залежно від особистого досвіду та внутрішньої оптики автора.
Участь у проєкті Маши Квітки змінила початкову концепцію виставки й додала ще один вимір – тему присутності "третього" у стосунках.
"Наприклад, є Давид Мікеланджело, який типу ідеал чоловіка, з котрим ми весь час порівнюємо своїх партнерів. Вони завжди не ідеальні, завжди в нас є якісь претензії", – пояснює Олександра Клітіна.
"У нас сформувався такий погляд митців на стосунки з трьох сторін".
Клітіна пояснює, що різниця сприйняття особливо помітна у візуальних образах:
Якщо це пристрасть – це мій погляд, жіночий, панчоха, сплеск червоний. А в чоловіка – було полум'я і все вигоріло, залишились лише сірники.
Розлучення у мене – це розбите скло. А розлучення в чоловіка – гайковий ключ. Зовсім різні погляди.
Ця колаборація – чудовий спосіб задуматися над гендерними стандартами, відмінностями мислення, все це вивчити.
Теми пристрасті, конфлікту або розриву інтерпретуються по-різному: жіночий досвід тяжіє до емоційної експресії, тілесних асоціацій і чуттєвості, тоді як чоловічий погляд часто проявляється через образи виснаження, руйнування або затамовані недомовки.
Таке протиставлення не має на меті створити конфлікт між позиціями, а радше демонструє: кохання – суб’єктивне й залежить від особистого досвіду кожної людини.
Олександра Клітіна
Художниця розповідає, що її шлях у мистецтво почався відносно нещодавно і був безпосередньо пов’язаний із особистим досвідом:
Я була на державній службі, пережила декілька скандалів, і для мене мистецтво було спочатку як засіб протесту.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
За словами Олександри, перші роботи були радше соціальним висловлюванням і реакцією на пережитий досвід дискримінації:
Я просто на собі відчула, що таке дискримінація. І тому для мене мистецтво було спосіб промовити, спосіб боротися за жінку, за права жінок. Але потроху це стало переростати в щось більше.
Згодом її практика почала змінюватися: від прямої конфронтації вона перейшла до більш тонкого дослідження жіночності, внутрішніх станів і способів саморепрезентації жінки в культурному просторі.
Я подумала, що протестувати проти патріархату – це одне. А можливо, є сенс просто прославляти жіночність, думати про жіночність. Що жінка може зробити, що чоловік не може зробити: народити дитину, дати життя. Я від цього почала відштовхуватися.
У мене була серія робіт в Музеї Києва, де виставлялася про дітей, про дитину в утробі. Тобто погляд на вагітих, на народжування дитини як на божественний акт, на надприродній акт.
В суспільстві у нас вагітна жінка цькується. Вони ставляться і не розуміють, чому так ставляться. А насправді це божественно.
ЇЇ роботи створюються інтуїтивно: мисткиня починає процес без чітко визначеного результату, дозволяючи образам поступово проявлятися в процесі роботи.
У своїй творчості Олександра Клітіна свідомо працює з жіночим поглядом у мистецтві. Вона зазначає, що з часом її практика постійно трансформується, адже мистецтво, як і будь-який митець, перебуває у безперервному русі.
Зараз мене цікавлять якісь інсталяції у військовому напрямі. Теж роль жінок у ЗСУ. Якось хочеться зробити такі інсталяції й роботи, щоб це увіковічнити, що жінки приймали участь у цьому, відстоювати цей гендерний контекст.
Паралельно мисткиня звертається до абстрактних і пейзажних форм, не обмежуючи себе одним напрямком і свідомо залишаючи власну практику відкритою до різних підходів. Попри те, що мистецтво вона називає радше особистим простором і заняттям, яке співіснує з іншими сферами життя, саме воно допомагає їй структурувати досвід і внутрішньо зібратися.
.JPG)
Анатолій Квітка
Митець у своїх роботах активно використовує символічну мову, звертається до персоніфікації побутових речей для відтворення почуттів.
Твори Анатоля Квітки розкривають теми очікування, розчарування й поступового віддалення між людьми, коли емоційна близькість із часом може перетворюватися на дистанцію.
Художник показує кохання як стан, що спочатку супроводжується сильним емоційним піднесенням, але згодом може залишати людину наодинці з переживанням власних ран.
Олександра Клітіна підкреслює, що її особливо зацікавила художня мова Анатолія Квітки, яка, на її думку, суттєво відрізняється від звичних тенденцій сучасного українського мистецтва:
Творчість Анатолія абсолютно відмінна від того, що відбувається в основних трендах в Україні. У нас Україна славиться живописом, гарною роботою з кольором. А в Анатолія – якийсь зовсім інший тип висловлювання.
За словами Клітіної, саме ця відмінність робить роботи митця впізнаваними та концептуально сильними.
Я певна, що він залишить слід в історії мистецтва роботами, тому що це дуже незвичайний погляд. Його роботи дуже легко відрізнити від інших митців. Це дуже промовисто. Ти можеш глянути на роботи і зрозуміти, хто це зробив.
Маша Іскра
Для художниці мистецтво перестало бути окремою діяльністю і стало способом життя. Її практика сформувалася як мультидисциплінарна, адже може творити "тут і зараз": мисткиня працює як з живописом, так і з інсталяціями.
У власному творчому процесі Маша Іскра відмовляється від жорсткого контролю над результатом, дозволяючи роботам формуватися інтуїтивно. Такий підхід створює відчуття, що мистецтво існує як самостійна сила, яка веде художницю, а не навпаки.
Часто роботи Маші народжуються з повсякденних ситуацій:
Я просто смажила млинці для своїх дітей, пішла щось малювати. В мене були переповнені емоції і я зрозуміла, що мистецтво немає меж. Так і з'явилася серія 'Вареники та сметана'.
Ідею "третього", яка стала ключовою для її частини експозиції, вона описує так:
Мені захотілося підкреслити ситуацію того, що дуже часто люди ідеалізують своїх партнерів.
Образ Давида Мікеланджело у її роботах переосмислюється як символ недосяжного стандарту – одного з можливих образів "третього" у взаєминах.
Мені хотілося взяти його з Флоренції і перенести сюди до Києва, показати трохи кумедним і неідеальним.
Побачити, що він звичайний хлопець: його можна зв'язати, в нього плавиться мозок, дивлячись на все, що в Києві.
Маша Іскра розповідає про четверту роботу своєї серії, яку розмістили в кутку під стелею: вона довго вагалася, чи варто її виставляти, але, побачивши в інтернеті, що багато туристів приїжджають до Флоренції саме для фотографування статевого органу статуї Давида, вирішила додати її.
Фото довершує серію, адже нагадує, що навіть ідеал може бути неідеальним.
Серед інсталяції – робота "Емоційні гойдалки", створена в самому арт-простороі буквально напередодні відкриття.
Ми робили це з коханим прямо вчора тут, і це просто прекрасно. Коли все повісили, ми вийшли з галереї, і я кажу йому: 'Коханий, це найкраща п’ятниця 13-те'.
Раніше PinchukArtCentre представив роботи Лесі Хоменко та Олексія Сая до роковин повномасштабної війни.
Цікаві новини для вас:
- 30 рушників з 22 країн: відкрилась виставка вибійчаних рушників, створених у День Незалежності України.
- "Кулі Квітів": роботи Марії Куліковської покажуть у межах Мальтійської бієнале.
- Український слід у "Марті Супрім": художник-декоратор Мирослав Дузінкевич розповів про роботу над фільмом.
