Стаття The Times про Кирила Буданова підняла важливу тему щодо зміни стилю ухвалення рішень в українській владі. Адже поки частина української еліти продовжує мислити категоріями особистої лояльності та апаратного виживання, з приходом нового очільника ОП на Банковій почав проглядатися принципово інший підхід. Орієнтація на конкретний результат.
Саме тому сьогодні ми спостерігаємо поступову відмову від токсичного мікроменеджменту та перехід до більш прагматичної системи ухвалення рішень. Незалежно від посади чи статусу чиновника.
Таким чином фактично формується нова модель української державності. Менше політичних декорацій - більше функціональної системи безпеки. І саме цим пояснюється те, що вплив нового очільника ОП за останні 5 місяців почав виходити далеко за межі військової розвідки чи внутрішнього політичного середовища.
Більш того, це дозволяє йому не просто зростати в рівні довіри, але й порушувати перед суспільством досить непопулярні, але чесні теми. Наприклад, в частині мобілізації. Там, де значна частина політиків шукає електорально безпечні формули, Буданов може говорити про речі, без яких держава просто не здатна вистояти. Адже він сприймає мобілізацію як базову умову збереження країни. І саме така жорстка адекватність сьогодні є великим дефіцитом не лише в Україні, а й у світовій політиці загалом.
Але найцікавіше інше. За час перебування в Офісі Президента Буданов поступово трансформував поняття миротворця. Посудіть самі. Кремль хоче його фізично знищити, але водночас змушений рахуватися з його логікою та методами. По суті маємо новий тип переговірника. Людини, що поєднує воєнний примус із дипломатичним інтелектом.
Він веде переговори на основі глибокого розуміння вразливостей противника. І це схоже на «агентурну математику» ХХІ століття, де мир формується через баланс сили, точності та стратегічної переваги.
І, можливо, головне те, що у сьогоднішніх реаліях Буданов пропонує мислити не лише категоріями завершення війни, а поняттям архітектури світу після неї. І в цій моделі Україна — це не жертва, не буфер і не прохач, а глобальний експортер унікального досвіду війни, безпеки, технологій та державної стійкості. Тож маємо кардинально інше сприйняття світогляду майбутнього держави у глобальному світі.
Джерело: facebook.com/petro.olesuk.977805
