Керівник Фундації DEJURE Михайло Жернаков уже вчетверте проігнорував офіційний виклик на засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, створеної навесні 2025 року для розслідування можливого неправомірного втручання у діяльність Громадської ради доброчесності.
14 жовтня 2025 року правоохоронці прибули до квартири Жернакова з ухвалою про примусовий привід - але двері ніхто не відчинив.
Із червня 2025 року ТСК надсилала чотири виклики. Усі - проігноровані. Натомість у Facebook Жернаков заявляє, що комісія - це «політична розправа», а її повноваження він не визнає. Востаннє – 14 жовтня - він знову не з’явився.
Це не просто демонстративна неповага до парламенту як вищого законодавчого органу країни. Це – створення небезпечного прецеденту, коли публічні особи й організації, які впливають на формування державної політики, фактично самі визначають, кому підзвітні. А коли діяльність такої організації – як DEJURE – роками прямо впливала на кадрові рішення у судовій системі, питання прозорості та відповідальності стає ще більш принциповим.
Після того, як «мирні» запрошення не дали результату, ТСК звернулась до Національної поліції. Однак примусовий привід не відбувся - двері знову залишилися зачиненими. Публічно Жернаков продовжив лінію захисту: мовляв, це «переслідування».
Юристи застерігають: ухилення від ТСК – це не «свобода слова». Це пряме перешкоджання роботі парламентського органу, що може тягти адміністративну, а в перспективі - й кримінальну відповідальність. У вересні цього року Верховна Рада ухвалила в цілому законопроєкт №11387, який передбачає посилення адміністративної відповідальності за неприбуття на виклик суду, а також за неявку чиновника на виклик парламенту.
Згідно з документом, неявка на виклик парламенту, комітетів та ТСК тягне за собою накладення штрафу від 2500 до 3500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За повторне порушення протягом року передбачено штраф у розмірі від 3500 до 4000 мінімумів. Закон також передбачає можливість застосування примусового приводу за рішенням відповідного органу.
Ситуація навколо Жернакова ставить незручні, але неминучі питання перед усім сектором громадських ініціатив. Чи може активіст, який роками вимагав прозорості від суддів і чиновників, дозволити собі ігнорувати виклики державних органів, прикриваючись «громадською позицією»? Якщо діяльність організації справді бездоганна - чому її керівник уникає публічного пояснення?
Це більше, ніж особистий випадок. Це – виклик усій системі підзвітності, яку сам Жернаков роками допомагав вибудовувати. Якщо принцип «усі підзвітні закону» більше не влаштовує частину громадських діячів, то це вже не про реформи - це про зручну однобічну мораль.
Зрештою, якщо громадські організації впливають на ухвалення рішень, формують репутації суддів і посадовців, отримують грантове фінансування та експертну вагу, то й відповідальність – має бути симетричною. У тому числі – і перед парламентом.
