Що особисто важко зрозуміти, так це наші дуже активні і послідовні спроби оживити так званий "мирний процес імені Дональда Трампа", який став на паузу на фоні бойових дій на Близькому Сході.
У чому наш розрахунок? Де гарантія, що новий раунд переговорів дозволить перетягнути США на наш бік — те, що не вдавалося увесь цей час? І навпаки, чи прораховані ризики того, що знову будуть тиснути на нас, щоб робити поступки? Хоча лише ось нещодавно відбилися від найбільш системної спроби тиску, яка мала місце із листопада 2025 по січень 2026 року.
Якомога швидше врегулювання, яке відповідатиме нашим національним інтересам, нам дійсно потрібне — але чому цього разу має вийти і що змінилося на нашу користь?
Так, зараз Україна почуває себе більш впевнено, ніж протягом зими 2025–26 — не в останню чергу через прогрес із стратегічними ударами по економіці РФ і так званими ударами на оперативну глибину (middle strike).
Але цього все одно недостатньо (поки що щонайменше), щоб змусити РФ зменшити рівень своїх політичних вимог — окупант Кремля і далі не отримує критичної маси сигналів, які б призвели до переоцінки рівня вимог, вважаючи, що кореляція сили волі в цьому протистоянні на боці РФ. Як наслідок, поля для компромісу як не було, так і не має.
Тому для чого оці сигнали і зусилля, які можуть нам вилізти боком? Або, як кажуть в народі, "Не буди лихо, поки спить тихо".
Джерело: facebook.com/mykola.bielieskov
