Шановні колеги! Дякую за запрошення [на програму New Statesman’s Politics Live]. Для мене важливо бути тут сьогодні і говорити про політичну мету війни.
Я вже багато говорив про природу війни, про те, як вона змінюється і як розвивається. Але військові дії самі по собі не можуть розглядатися як головний інструмент війни. Або, можливо, можуть, але тільки в деяких випадках. І ми поговоримо про це. Ця думка все частіше спадала мені на думку наприкінці 2023 року, коли ми з командою намагалися підбити підсумки військових дій.
Тоді ми переконалися, що військові дії залежать не тільки від підтримки Заходу, а й від багатьох інших факторів — таких як здатність і готовність людей до війни, що виявляється в рівні мобілізації, та здатність економіки задовольняти потреби військових. Тільки повне розуміння цих елементів давало можливість планувати військові операції на певний період.
Мені одразу спали на думку академічні уроки. Коли Клаузевіц говорить про війну як про продовження політики іншими методами, він має на увазі, що стратегія не може мати раціональної основи, доки цілі не є чіткими. Ці цілі повинні бути частиною політичної мети. Політична мета війни дає відповіді на всі питання. За Клаузевіцем, війна — це «трійця»: народ, збройні сили та уряд. І народ є найбільш чутливою частиною, коли йдеться про підтримку війни. Без підтримки громадськості неможливо вести успішну боротьбу.
Повертаючись знову до Клаузевіца, основою його теорії є те, що війни зазвичай ведуться заради політичних, а не військових цілей. І вони обумовлені не стільки фізичною силою, скільки ідеологією. Інша класична лінія військової думки стверджувала: «Будь-яка боротьба за інтереси може бути реальною і систематичною лише тоді, коли її цілі є чіткими».
Це перший крок до розуміння дій Росії. Наприклад, її політична мета стосується України з її державністю та незалежністю, а також усім її потенціалом, який може стати воротами до Європи. Користуючись слабкістю колективного Заходу та міжнародних інституцій, російське керівництво сформувало чітку мету. Мету, яка ніколи не полягала у вирішенні територіальних суперечок або захисті російськомовного населення України. Росія не зацікавлена в Донецькій чи Луганській областях, за винятком їхнього мобілізаційного потенціалу.
Виникає природне запитання. Яка політична мета? І чому військової стратегії недостатньо, навіть якщо вона впливає на економіку? Все повертається до основ вивчення війни. І там сказано: «Завдання вищого військового командування — знищити сили ворога. Мета війни — забезпечити мир, який відповідає політичним цілям держави». Це означає, що військове командування відповідає лише за фізичне знищення ворога. Але шлях до стабільного і безпечного миру залежить тільки від політиків.
Отже, війна сама по собі не є метою і ведеться не тільки військовими. Вона ведеться для досягнення миру на певних вигідних умовах. Визначаючи політичну мету війни, політик повинен думати про ситуацію на військовому, соціальному та економічному фронтах. Отримання переваги в цих сферах створює кращі умови для мирних переговорів. Отже, очевидно, що важлива не тільки оборона всіх цих фронтів, а й цілеспрямовані атаки на кожну частину системи ворога. Це дуже важливо у виснажливій війні. Ми повинні про це пам'ятати.
Отже, пояснюючи політичну мету війни, необхідно поставити завдання і об'єднати керівництво на політичному, економічному та військовому фронтах. У військовій теорії існує лише два типи стратегій досягнення політичної мети війни: стратегія знищення і стратегія виснаження. Людство нічого іншого не винайшло.
Саме з огляду на ці дві стратегії ми можемо розглянути, якою є наша війна. І, що дуже важливо, знайти правильну стратегію для наших дій, базуючись на чіткій політичній меті. Ось як виглядала ситуація наприкінці 2021 року. Ми значно відставали від ворога за кількістю зброї та військової техніки, боєприпасів і людей. На відміну від росіян, ми не мали багато сучасної зброї. Росія обрала стратегію знищення, зосередившись лише на військових завданнях і маючи для цього лише обмежений потенціал. Цей план передбачав захоплення Києва та удари в інших напрямках. Все це мало відбутися за короткий, обмежений проміжок часу.
Україна, атакована ворогом, який у кілька разів перевищував її за економічними розмірами, населенням, військовим бюджетом та армією, вижила. Це сталося завдяки героїзму українців, інноваціям та паритету, який ми отримали за допомогою наших союзників. Звичайно, така реакція мала бути частиною нашої політичної мети. Героїзм українців був нашим шляхом до Перемоги і мав бути результатом сильної позиції на політичному фронті.
Отже, нам потрібно звернути увагу на військову науку. Вона знову нагадує нам, що для досягнення тієї ж політичної мети, коли стратегія знищення не працює, стратегія змінюється на виснаження.
Це жодним чином не скасовує кінцевих цілей. Сьогодні весь світ, і не тільки ми, вже впевнений у цьому. У 2023 році Росія перевела свою економіку на військові рейки, розпочала пропаганду та змінила закони, сформувала стратегічні резерви та втягнула нас у війну. Війну на виснаження. До кінця 2023 року ця стратегія була абсолютно відшліфована та досконала. Події 2024 року, і особливо 2025 року, попри невеликі здобутки на фронті, показують, наскільки ефективною є ця стратегія для Росії у досягненні її політичних цілей.
Військові класики стверджують, що слабкого ворога можна розчавити, вивівши його збройні сили. Але сильну та могутню країну не знищити методами знищення без виснаження. Вони також додають, що «війна на виснаження ведеться здебільшого за рахунок резервів, накопичених у мирний час. Велика країна може організувати війну на виснаження лише на основі роботи своєї промисловості під час війни. Військова промисловість може розвиватися лише за військовими контрактами».
«Підготовка до війни на виснаження повинна зосереджуватися здебільшого на загальному, пропорційному розвитку та вдосконаленні економіки, оскільки слабка економіка, звичайно, не витримає важких випробувань на виснаження». Важливо пам'ятати, що стратегія виснаження — це не просто покроковий план досягнення кінцевої військової мети, а й план створення матеріальної переваги, яка зрештою унеможливить для ворога успішну боротьбу. Але війна на виснаження відбувається також і на політичному фронті. Як я вже казав, головне — це люди та їхня здатність чинити опір шляхом мобілізації. Отже, шлях до політичного розгрому дуже швидкий, якщо немає інтересу до мобілізації.
Щодо військових дій у стратегії виснаження. Військові дії відіграють важливу роль у досягненні політичних цілей, але вони не є головним чи завершальним кроком. Іншими словами, військові дії противника сьогодні повинні створювати соціальний тиск, втрати в людських ресурсах та фінансових силах. І ще одне, що варто додати, щодо стратегії виснаження. Стратегія виснаження має завершальний удар. Коли країна руйнується економічно та соціально, ворог повинен завдати завершальної атаки.
Отже, саме майбутні загрози та ризики показують нам, що визначення чіткої політичної мети – це не лише завдання для збройних сил, але й керівництво для політичної підготовки до війни – підготовки, яка включає багато речей, таких як економіка, внутрішня та зовнішня політика. Аналіз майбутнього війни повинен сформувати єдину мету, яка об'єднує військовий, політичний та економічний фронти.
Коли ми формуємо політичну мету війни, важливо пам'ятати, що війна не завжди закінчується перемогою однієї сторони та поразкою іншої. Так було у Другій світовій війні, але це рідкісний виняток, оскільки такого майже ніколи не траплялося в історії людства. Більшість війн закінчуються програшем для обох сторін, або ж кожна сторона впевнена у своїй перемозі, або ж є інші варіанти.
Тож, коли ми говоримо про перемогу, чесно можна сказати, що це знищення Російської імперії, а програш – повна окупація України з її розпадом. Все інше – це лише продовження війни.
Ми, українці, звичайно, хочемо повної перемоги, тобто розпаду Російської імперії. Однак, ми не повинні забувати, що війна може продовжуватися в політичному та економічному секторах. Іншим важливим елементом у формуванні політичних цілей сьогодні є гарантії безпеки. Звичайно, гарантії безпеки можуть включати членство України в НАТО, ядерну зброю на території України або велику військову силу, здатну протистояти Росії. Однак сьогодні ми про це не говоримо. І через технологічну та доктринальну неготовність будь-якого члена НАТО чи будь-якої іншої країни, окрім Росії, України та Китаю, це питання взагалі не може обговорюватися.
Отже, формулювання політичної мети війни – це найскладніше випробування для мислення політика. Саме тут можливі найбільші помилки.
Однак головною політичною метою України може бути зупинення здатності Росії атакувати Україну на тривалий та помітний період часу. Інструменти та форми такої агресії змінюються і продовжуватимуть змінюватися, але всі вони служитимуть одній й тій самій політичній меті.
Це промова посла України у Великій Британії Валерія Залужного на конференції New Statesman’s Politics Live. Джерело: newstatesman.com
