Поки Європейський Союз не може погодити навіть 90 мільярдів євро допомоги Україні, у юрисдикції ЄС продовжують залишатися близько 210 мільярдів доларів заморожених російських активів (загалом у світі — до 300 мільярдів). І це лише базова сума, яку б з легкістю та абсолютно легально, а головне - швидко може отримати Україна. З урахуванням судових рішень, штрафних санкцій, пені та відсотків — потенційний обсяг примусового стягнення російських коштів може сягати майже трильйона доларів.
Парадоксально, але саме зараз, коли Україні критично потрібні кошти для фронту, ППО, енергетики та відновлення, окремі країни ЄС, зокрема Польща, фактично блокують або гальмують процес визнання рішень українських судів, які відкривають абсолютно прозорий механізм звернення стягнення на активи РФ.
Чому це має значення зараз
За спільною оцінкою Світового банку, ЄС та ООН, відновлення України потребуватиме понад 588 мільярдів доларів протягом найближчих 10 років. Прямі збитки економіці вже перевищили 195 мільярдів доларів.
Найбільші потреби у фінансуванні:
● транспорт — 96 млрд доларів
● енергетика — 91 млрд доларів
● житловий сектор — 90 млрд доларів
На цьому фоні ЄС не зміг погодити 90 мільярдів євро кредитної допомоги. Верховна представниця Євросоюзу Кая Каллас прямо заявила: первинний план Єврокомісії передбачав використання заморожених російських активів. Тепер цей план може стати «планом Б».
Фактично Європа визнає: іншого ресурсу таких масштабів просто не існує.
Юридичний механізм, який уже запущений але його ігнорують
У травні 2024 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив прецедентне рішення про стягнення 12,19 мільярдів доларів з Російської Федерації та Центрального банку РФ у межах цивільного позову.
Ключове в цьому рішенні — те, що суд:
● кваліфікував дії РФ як цивільно-правовий делікт,
● відмежував предмет спору від актів суверенного характеру,
● не застосував державний імунітет.
Це відкриває можливість примусового виконання рішення за рахунок заморожених активів РФ у юрисдикції ЄС.
Механізм базується на міжнародному праві, зокрема на положеннях Гаазької конвенції 2019 року про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах. Фактично європейські суди зобов’язані приймати та розглядати заяви про визнання таких рішень. Більше того, стаття 13 частина перша Конвенції прямо передбачає невідкладний розгляд таких заяв, що робить нинішнє багаторічне зволікання юридично необґрунтованим.
Однак на практиці процес гальмується вже другий рік. І однією з ключових країн, де зволікання має показовий характер, є Польща.
Чому слово Польщі має вирішальне значення
Польща — стратегічний партнер України, транзитна держава, ключовий союзник у військовій та гуманітарній допомозі. І саме польські суди та інституції сьогодні можуть відігравати критичну роль у визнанні та виконанні українських судових рішень у межах ЄС. Натомість - Польща в цьому питанні фактично діє на боці Росії.
Європейські суди, за інформацією з юридичних джерел, не поспішають із винесенням рішень не лише через правові нюанси, а й через очікування політичних сигналів. Судді не хочуть брати на себе одноосібну відповідальність за запуск масштабного механізму конфіскації без чіткої позиції на рівні урядів.
І якщо Польща, як одна з ключових країн регіону, не демонструє готовності активно підтримати процес визнання рішень, це фактично блокує створення європейського прецеденту, не даючи зрушити питання з мертвої точки.
Польща могла б не лише підтримати запуск цього механізму, а й, разом з Євросоюзом, стати ключовим співзасновником фонду повоєнного відновлення України, який був би наповнений за рахунок отриманих коштів. А також - головним будівельним, фінансовим, виробничим, транспортним та енергетичним хабом майбутньої відбудови. Адже саме через польську логістику, банки, виробничі потужності та інфраструктуру могли б проходити масштабні проєкти реконструкції. Це означало б не лише допомогу Україні, а й прискорене зростання польської економіки, створення тисяч нових робочих місць, посилення фінансового сектору та стратегічне зміцнення безпеки самої Польщі і всієї Європи.
Тобто підтримка цього механізму — це не жест солідарності, а стратегічна інвестиція у власну економіку та безпеку.
Що означає майже трильйон доларів для України
Якщо зазначений механізм буде реалізований, сума стягнення з урахуванням штрафів та санкцій може перевищити базові 300 мільярдів і наблизитися до трильйона доларів, які будуть передані Україні.
Ці кошти дозволили б:
● повністю профінансувати багаторічне відновлення інфраструктури,
● захистити та модернізувати енергосистему,
● швидко відновити тепло і світло в українських містах, насамперед у прифронтових регіонах, де енергосистема зазнала найбільших руйнувань,
● створити потужну багаторічну програму розвитку ППО та сучасної української зброї,
● забезпечити контрактну професійну армію та принципово змінити систему мобілізації,,
● стабільно фінансувати соціальні програми,
● гарантувати виплати військовим та ветеранам,
● забезпечити макрофінансову стійкість держави.
Президент України вже заявляв, що країна могла б перейти до контрактної моделі армії за умови фінансування з боку ЄС. Фактично заморожені російські активи могли б стати джерелом такого фінансування без навантаження на європейських платників податків.
Чому це питання безпеки всієї Європи
Конфіскація активів РФ — це не лише про гроші. Це про прецедент відповідальності держави-агресора.
Якщо Європа не реалізує власні ж механізми міжнародного права, вона фактично демонструє, що замороження активів — це лише політичний жест без реального наслідку.
І тоді Росія зберігає:
● ресурс для фінансування війни,
● надію на повернення коштів,
● сигнал іншим авторитарним режимам про безкарність.
Час для політичного рішення
Юридичний інструмент існує. Судовий прецедент створений. Міжнародна правова база наявна. Активи фізично перебувають у юрисдикції ЄС. Бракує лише політичної волі та інституційної координації.
Сьогодні українці гинуть під ударами «Шахедів» і ракет. Росія системно атакує цивільну інфраструктуру, енергетику, житлові квартали.
Під обстрілами гинуть діти. Гинуть цілі родини у власних домівках. Гинуть діти, в тому числі й польські - зокрема, в Тернополі під час ракетної атаки загинула дівчинка - 7-ми річна громадянка Польщі.
Міста регулярно залишаються без електроенергії, водопостачання і навіть каналізації. Люди переживають зиму при мінусових температурах, інколи — при 30-градусному морозі, коли відсутність світла означає відсутність тепла. І це відбувається в центрі Європи у 2026 році.
Сьогодні, коли запаси ракет для ППО обмежені, коли ЄС не погоджує нові кредитні пакети, коли відновлення оцінюється у сотні мільярдів доларів, блокування процесу визнання рішень українських судів фактично означає відкладення фінансової стабілізації України.
Питання не лише в тому, чи скористається українська влада цим шансом.
Питання в тому, чи готові європейські партнери — зокрема Польща — перейти від декларацій підтримки до рішень, які реально змінюють баланс війни.
Кожне зволікання — це нові удари по житлових кварталах. Це нові загиблі діти. Це родини, які зникають за одну ніч. Це замерзлі будинки без світла і тепла. І це вже не лише українська трагедія — це питання безпеки європейських громадян.
Активи, доля яких у руках Польщі — це не просто цифри на банківських рахунках.
Це можливість припинити страждання людей, виграти війну, відновити країну і створити нову архітектуру безпеки для всієї Європи.
