Загибель Верховного лідеру Ірану Алі Хаменеї під час ракетного удару мала спровокувати два найглибші інстинкти очільника Кремля Володимира Путіна: глибоко вкорінену параною щодо власного довголіття та прагнення до політичного виживання, що визначається перемогою у війні проти України за будь-яку ціну.
Про це повідомляє Politico.
У матеріалі йдеться, що у російських колах смерть Хаменеї викликала порівняння з падінням іншого диктатора – лівійського лідера Муаммара Каддафі, якого побили до смерті після інтервенції НАТО у 2011 році. Зазначається, що тоді кадри вбивства Каддафі призвели до «апоплексичного» стану в Путіна. У травні 2012 року, невдовзі після повалення Каддафі, Путін повернувся на посаду президента.
Швидке повалення двох російських союзників — Мадуро та Хаменеї — спонукало деяких прокремлівських коментаторів порушити неформальне правило, яке діяло з моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому: уникати відкритої критики США чи їхнього президента. Очолив цю критику Дмитро Медвєдєв.
Кремль обрав більш дипломатичний підхід. Через день після того, як Путін засудив вбивство Хаменеї, його речник Дмитро Пєсков висловив «глибоке розчарування» тим, що переговори США з Іраном зазнали невдачі, а також висловив «глибоку вдячність» за зусилля США щодо встановлення миру з Україною. Але, додав він, «перш за все, ми довіряємо лише собі та захищаємо власні інтереси».
Це означає, що Путін не дозволить своїм почуттям щодо Ірану стати на заваді його цілям в Україні.
«Його найголовнішою зброєю в цьому конфлікті була готовність і здатність адміністрації Трампа чинити тиск на українців та європейців. Тому у нього немає абсолютно жодних причин відмовлятися від цієї зброї», – сказав Сем Грін, професор російської політології в Королівському коледжі Лондона.
Що б Путін не відчував, його дії показують, що він прагматик.
«Путін не збирається ризикувати своєю особистою безпекою, безпекою свого режиму чи своїм баченням національної безпеки Росії, щоб підставити свою голову, щоб допомогти іранцям, північнокорейцям, китайцям чи комусь іншому», – сказав Грін.
Для Москви іранська криза має різні позитивні сторони, серед яких перспектива зростання цін на нафту, розбіжності між Європою та США щодо того, як боротися з наслідками, а також відволікання Вашингтона від війни в Україні.
Більше того, Путін має стримуючий фактор, якого не мали ні Каддафі, ні Хаменеї: найбільший у світі ядерний арсенал. Але ядерна зброя не є захистом від внутрішніх загроз. Якщо падіння лідерів союзників загострить побоювання Путіна, вони, ймовірно, будуть зосереджені не стільки на ракетах НАТО, скільки на палацових інтригах.
Російський президент знає, як і будь-хто інший, що диктатори, які накопичують стільки ж влади і мають її так само довго, як Путін, зазвичай залишають посаду в один із двох способів, сказав Грін: «Або під арештом, або в коробці».
Як повідомляв "Апостроф", президент Володимир Зеленський назвав події в Ірані хорошим сигналом для Путіна, щоб той подивився, чим закінчується диктатура.
