Виступ Надзвичайного і Повноваженого посла України у Великій Британії і Північній Ірландії, Головнокомандувача ЗСУ (2021–2024 рр.) Валерія Залужного у Chatham House, 23 лютого 2026 р., передає Українська правда.
Останнім часом моє прізвище з’являється в новинах частіше, ніж зміни прогнозу погоди у Лондоні. І, чесно кажучи, іноді з таким рівнем креативу, що я починаю підозрювати: десь існує окремий департамент, який щодня прокидається з думкою: «А що сьогодні думає Залужний? Навіть якщо він сам ще не знає».
На фоні чергової хвилі політичних розборок, гучних витоків, файлів Епштейна та глобальних теорій змови, можливо, справді варто поговорити про щось менш екзотичне. Наприклад – про війну в Європі.
Тим більше, що у українців є певна перевага в цій темі – ми в ній живемо.
Мене сьогодні просили виступати українською. Бо це мова країни, яка воює. І мені важливо, щоб цей виступ почули не лише експерти, а й ті, заради кого ми сьогодні тут говоримо. Щоб нас чули не тільки в аналітичних центрах, а й у бомбосховищах.
Я також розумію, що в нинішній атмосфері будь-яке моє слово може бути розібране на цитати швидше, ніж дрон розбирає орду орків. Тому одразу хочу заспокоїти: сьогодні не буде ані сенсацій, ані політичних заяв, які можна винести в заголовок. Вірніше, можна, але не бажано. У цьому світі є кого цитувати.
Лише одна проста річ: реальність.
Реальність полягає в тому, що війна в Україні давно перестала бути лише українською історією. Вона стала лабораторією майбутнього. І, як будь-яка лабораторія, вона не питає, чи ми готові до експерименту.
Я знаю, що мене часто описують як «генерала, який мислить технологіями». Це правда. Але ще більше я мислю категорією відповідальності. Бо технології змінюють спосіб ведення війни. А відповідальність визначає, чи буде ця війна останньою, чи лише вступом до наступної.
І якщо вже мене так активно обговорюють у новинах, то дозвольте скористатися цією нагодою з користю. Не для того, щоб пояснити чутки або вплив чиїхось думок на температуру повітря, а для того, щоб пояснити тенденції, які змінюють увесь світ. Шкода, що не чиїсь думки.
Бо сьогодні питання не в тому, хто що сказав. Питання в тому – яким буде світ, якщо ми зробимо вигляд, що нічого не відбувається.
Тож давайте все ж поговоримо про серйозні речі.
Без конспірології. Без ілюзій. І, за можливості, без Мюнхена 1938 року. Принаймні це не до мене.
1947 року через особливе хвилювання людства щодо нещодавно розробленої атомної бомби Альберт Ейнштейн сказав знамениту фразу: «Я не знаю, якою зброєю буде вестися Третя світова війна, але Четверта світова війна буде вестися палицями та камінням».
Саме з цитати цієї розумної людини ми і розпочнемо наш діалог, а саме про те, що Альберт Ейнштейн не знав у далекому 1947 році.
Вважаю, у мене є грандіозна нагода розповісти вам, якою зброєю вже ведеться і буде вестися Третя світова війна і що нам усім робити.
Сучасна, а тим паче майбутня війна, вже давно вийшла за межі довгих траншей, потужних танкових кулаків та повітряних боїв.
Бажання вижити, несприйняття нав’язування чужої волі, виняткова креативність і свобода мислення стали стимулом українців до технічного прогресу. І тому сучасна війна вже інтегрує безпілотні та роботизовані системи, розподілені сенсорні мережі та весь електромагнітний спектр – віртуальний, інформаційний, електромагнітний, частково фізичний – в єдиний район бойових дій. Усе це швидко «інтелектуалізується» під впливом технологій штучного інтелекту.
Я прочитав багато лекцій, написав велику кількість статей про те, як змінилася й продовжує змінюватися війна. Про це я казав ще майже два роки тому. Майже ніхто не хотів у це вірити, багато мене критикували. Проте зараз ця реальність вже минула.
Сьогодні вже не важливо, хто ще мислить категоріями миру та перебуває в ілюзіях минулого. Сьогоднішня війна між нами і російськими окупантами є такою, як є. І ми точно знаємо, що саме зараз достатньої військової сили, щоб якось завадити цій війні, у жодної країни немає.
Підводячи підсумок чотирьох років війни, коротко зупинюся на основних висновках:
У сучасній війні поле бою стало абсолютно прозорим. Це призвело до створення роботизованої kill zone, глибина якої сьогодні складає не менше 25 кілометрів, а можливість знищувати логістику постійно зростає. І сьогодні це вже приводить до неможливості використання так званої тилової зони вглиб аж до 50 кілометрів.
Класичний логістичний «зашморг», який був вдало застосований нами при звільненні Херсонщини, отримав новий імпульс. Усе це призвело до неможливості проведення класичних наступальних чи оборонних дій. Кількість людей, які фізично можуть виконувати завдання в районі бойових дій, мінімальна. Вона і далі постійно зменшується та фактично має тенденцію до заміни на роботів.
Що ж до мобілізації або можливості її покращення?
Досвід і Росії, і наш показує, що традиційний підхід до мобілізації у сучасній війні вже абсолютно себе вичерпав.
По-перше, саме ця війна, тривала й високоінтенсивна, показала: як не дивно, але найдорожчий ресурс у такій війні – людський, бо його відновлення потребує значно більше часу, ніж виробництво техніки.
По-друге, поле бою стало прозорим та контролюється роботами, тому ймовірність виживання людини вже не залежить від якості її підготовки і веде до неминучих втрат, що вимагає дистанціювання людини від цієї kill zone.
По-третє, наш досвід також підтверджує, що питання мобілізації є чутливим і впливає на стійкість суспільства у війні на виснаження та на його готовність підтримувати таку війну. Тому й Росія не оголошує масову мобілізацію, якою інколи нас лякають.
Для Росії воювати найманцями та добровольцями і воювати примусово мобілізованими – це різні війни, і політичні наслідки у таких війнах різні. Майбутні війни – це точно не багатомільйонні мобілізації всього населення.
Мова більше йде про технологічну та економічну мобілізацію, як запоруку постійного забезпечення технологічної переваги над противником.
Роботи сьогодні не тільки виконують допоміжні функції, а й проводять окремі штурмові дії та навіть беруть живих солдатів противника у полон.
Використання будь-якої техніки в цих kill zone, як і людей, перетворилося на справжнє самогубство.
Отже, про демографію і війну. Російсько-українська війна надала країнам із демографічними викликами критично важливий урок: модель ведення війни, що передбачає розмін людських життів на тактичні успіхи, більше не є логічною і доступною опцією. Хіба що для Росії, хоча будь-який ресурс і там вичерпаний.
На сучасному високотехнологічному полі бою, насиченому високоточними системами ураження, такий підхід є неприйнятним не лише морально, а й тактично. Зі збільшенням технологічності поля бою людина стає найдефіцитнішим і єдиним принципово невідновлюваним ресурсом. Це особливо актуально для розвинених країн, де демографічні тенденції роблять традиційні підходи до ведення війни все менш прийнятними.
Володимир Зеленський прокоментував резонансне інтерв’ю Валерій Залужний, у якому той згадав про події 2022 року, зокрема обшуки СБУ та внутрішній конфлікт у військово-політичному керівництві.
