Масштабне вивезення українських дітей до Росії та Білорусі є не лише грубим порушенням міжнародного права, а й системним воєнним злочином, розслідування якого може тривати десятиліттями. Попри відсутність прямого доступу до окупованих територій, правозахисники вже фіксують понад 20 тис. випадків викрадень, формуючи солідну доказову базу для майбутніх міжнародних трибуналів.
Про це в ефірі телеканалу "Апостроф" заявила юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська.
За її словами, ключовою проблемою залишається неможливість отримати повну інформацію з окупованих територій та території Російської Федерації, що унеможливлює точний підрахунок викрадених дітей і місць їх утримання. Наявні дані свідчать про щонайменше 20 тисяч незаконно вивезених українських дітей та близько 1,6 мільйона дітей, які досі перебувають під контролем держави-агресора на окупованих територіях.
"Є інша низка проблем, зокрема неготовність міжнародного права до аж такої креативності Російської Федерації у вчиненні злочинів проти наших дітей. Зокрема, такі явища, як політична індоктринація, чи то пак політизація освіти, мілітаризація освіти та відпочинку, вони не знайшли свого належного відображення у Римському статуті", — пояснила Рашевська.
Вона додала, що це змушує правників шукати нестандартні підходи до правової кваліфікації дій російських посадовців та виконавців цих злочинів.
Окремо експертка звернула увагу на роль Білорусі, яка, за її словами, активно долучається до незаконного вивезення українських дітей під прикриттям "відпочинку" та "реабілітаційних програм".
"На фоні деякого скорочення динаміки в 2025 році вивезення наших дітей до таборів переховання в Білорусь, на жаль, у 2026 році маємо очікувати знову пожвавлення. Це зумовлено декількома чинниками, зокрема тим, що у 2026 році Росія та Білорусь будуть відзначати роковини початку так званої Великої Вітчизняної війни. І, на жаль, наші українські діти з окупованих територій є одними з учасників таких заходів", — зауважила юристка.
За словами Рашевської, попри кризу окремих міжнародних інституцій, зокрема Міжнародного кримінального суду та структур ООН, правова робота триває одразу на кількох рівнях — у національних судах України та інших держав, у межах універсальної юрисдикції, а також у міжнародних судових органах.
Вона підкреслила, що воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид не мають строків давності, а зібрана доказова база вже зараз є значною і дозволяє розраховувати на судові процеси в довгостроковій перспективі.
"Ключовим аспектом є не допустити уникнення Російської Федерації і її агентами відповідальності за те, що вони скоїли. Вони це робили впродовж минулих століть. І Радянський Союз, і Російська імперія уникали відповідальності", — наголосила вона.
Експертка резюмувала, що саме невідворотність покарання за міжнародні злочини є єдиною реальною гарантією того, що трагедія викрадення українських дітей ніколи не повториться.
"Апостроф" повідомляв, що Українська Гельсінська спілка з прав людини системно проаналізувала не лише судову практику, а й роботу слідчих, прокурорів, адвокатів та представників потерпілих у кримінальних провадженнях про воєнні злочини з початку повномасштабного вторгнення. Станом на січень 2026 року кількість зареєстрованих кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів перевищила 212 тисяч.
За інформацією відділу комунікацій Командування Сил підтримки Збройних Сил України, за весь період збройної агресії Російської Федерації проти України було задокументовано понад 12 тис. випадків застосування небезпечних хімічних речовин на полі бою.
