Українське конструкторське бюро Matrix-UAV готується запустити у виробництво Важку універсальну безпілотну літаючу платформу "Командор", оснащену двома протитанковими ракетами. Нині проходить випробування перша версія нового дрона, який здатний нести корисне навантаження до 30 кг протягом однієї години. Куратор проекту "Матриця технологій" Юрій Касьянов представив моделі наступної версії універсальної платформи зі збільшеною кількістю силових установок. Одна з варіацій використання платформи – несення двох керованих протитанкових ракет. Про те, в якій мірі дрони необхідні сьогодні у війні на Сході України, чи існує нестача в цих технологіях і як її можна заповнити, "Апострофу" розповідає керівник Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська.
Дрони на цій війні - що називається, must have. В принципі, на будь-якій сучасній війні потрібні дрони, позаяк ми знаходимося в 21 столітті. Але на цій війні вони особливо потрібні, оскільки це позиційна артилерійська війна, де вже тривалий час немає суттєвих змін на лінії фронту. Ані наша, ані окупаційна армія не просувається, натомість задіяна артилерія, завдання якої – відпрацьовування по ворожих об'єктах, позиціях, складах, техніці, вогневих точках. Для того, щоб точно відпрацьовувати такі позиції, потрібні безпілотники.
Якщо спрощено пояснювати, російська армія працює так: запускається безпілотник, який дає розуміння всього театру бойових дій на певній ділянці, координати передаються артилеристам і наноситься точковий удар. При цьому гинуть наші люди, ми втрачаємо техніку. А сторона противника не втрачає нічого.
Варто підкреслити, що російські безпілотники оснащені камерами нічного бачення, що дозволяє їм корегувати вогонь та наносити удар і вночі, коли відбувається більшість боїв. Ми ж, відповідно, маючи дуже низьке забезпечення безпілотниками, не можемо адекватно реагувати на ситуацію, тому несемо такі втрати протягом трьох років.
В української армії вкрай незадовільне забезпечення безпілотниками, нічних безпілотників у нас взагалі буквально одиниці. І, звичайно, нові розробки потрібні. Ряд організацій, зокрема і "Матриця технологій" Юрія Касьянова працюють у цьому напрямку. Юрій тривалий час займається питаннями аеророзвідки на фронті: спершу в складі волонтерської групи, тепер в складі власного конструкторського бюро. У них є великий досвід роботи на фронті, досвід розробок летальних апаратів (зокрема літаки "Катана" – їхнього виробництва).
Дрон, про який писали в новинах, звичайно, є прототипом. Говорити про те, що завтра цей бойовий безпілотник надійде у виробництво, стане на конвеєр, не можна. У моделі, про яку йшлося, акцент робиться на великому ресурсі корисного навантаження, на яке можна поставити протитанкові ракети, вибухівку або використовувати в цивільній сфері.
Разом із тим, важливо зазначити, що історія про аеророзвідку в Україні, на жаль, досі є історією про гурток авіамоделювання більше, ніж про серйозну справу. Це пояснюється дуже просто: немає державної підтримки, значення якої є першочерговим. Позаяк розробка нових безпілотників, конструювання моделей, розробка програмного забезпечення, увесь процес виробництва є дуже дороговартісними. В Україні досі немає розробленого військового дрона, що вже казати про дрони з нічним баченням!
Питанням розвідки стратегічного значення не можуть займатися волонтери. Однак наша практика показує, що цим якраз займаються волонтери. Це нонсенс, безпрецедентне явище, коли волонтери приїжджають на фронт, літають, дають розвіддані, коли волонтери роблять свої авіамоделі, оснащують їх камерами. Нині жоден такий безпілотник офіційно не взято на озброєння. Чому так відбувається? Думаю, це питання компетентності тих людей, які відповідальні за ці питання в Міністерстві оборони та Генеральному штабі. А також питання корупції в такій організації, як "Укроборонпром".
Є безпілотники різної дальності, є оперативно-тактичні, є тактичні, є стратегічні, є за типом для певних завдань і функцій – класифікацій багато. Зараз потрібно забезпечити українських військових хоча б чимось. Не має бути таких ділянок фронту, де не працюють безпілотники. Якщо розрахувати за зонами, то штук 150 безпілотників з дальністю від 5 до 30-40 км нам би вистачило. Дуже важливо розуміти, що безпілотник – це витратний матеріал, так само, як і снаряд. У нас можна часто зустріти нездорове ставлення: що техніку треба зберегти попри все, бо вона дорога. І якщо збивають безпілотник, то починаються якісь розслідування і так далі. Це неправильно. Безпілотник, якщо він виконав хоч один політ і допоміг врятувати життя людям, себе виправдав. Тому цифра в 150 штук – це за умови, якщо їх не збивають. Але завжди цей арсенал потрібно поповнювати.
