Уже більше року українська влада не може добитися виділення чергового траншу кредиту від МВФ. Причиною такої паузи у співробітництві з найавторитетнішою фінансовою організацією є відсутність нових реформ і згортання тих, що були запроваджені минулою владою. Водночас можновладці переконують українців в тому, що в припиненні співробітництва з Фондом нема нічого страшного, і Україна завжди може позичити грошей для покриття поточного дефіциту у приватних інвесторів. До чого може призвести така легковажна політика української влади, розбирався "Апостроф".
Чи варто "послати" МВФ?
Співробітництво з Міжнародним валютним фондом (МВФ) є однією з найбільш обговорюваних тем в українському суспільстві. Цій темі був присвячений навіть популярний епізод із серіалу "Слуга народу", в якому президент Голобородько "посилає" нахабних визитерів із МВФ, котрі пропонували кредити. Ймовірно, обираючи актора, що грав Голобородька, президентом власної країни, виборці сподівалися, що він так само хвацько вирішить всі економічні проблеми держави і виставить за двері міжнародних фінансистів, які безперервно вимагають від всіх українських урядів якихось реформ.
Проте дійсність, з якою довелося зіштовхнутися "новим обличчям", виявилася зовсім не такою, як в кіно. Вже невдовзі після вступу на посади президент Зеленський та призначені ним урядовці отримали нагоду переконатися в тому, що співробітництво з МВФ є важливою складовою політики для кожної країни з перехідною економікою. Фонд допомагає державам, які опинилися в скрутній ситуації, надаючи їм недорогі кредити. А умовою для такої співпраці є проведення економічних перетворень, які в майбутньому повинні забезпечити державі можливість розрахуватися з боргами і розвиватися самостійно, без сторонньої допомоги.
Як правило, умови, які висуває МВФ, передбачають скорочення дефіциту бюджету, приборкання корупції, зниження ролі держави в економіці, побудову ефективних державних інституцій, запуск ринкових механізмів в галузях, які регулюються державою. Тому чутки, які поширюють деякі засоби масової інформації, про те, що Фонд вимагає підвищення певних цін чи скорочення якихось соціальних виплат, є міфами.
Окрім грошового виміру співробітництво з МВФ має ще один важливий аспект: сам факт успішного співробітництва з Фондом є важливим індикатором для закордонних партнерів.
"На сьогоднішній день реальність є такою, що багато програм, які реалізуються в Україні різними міжнародними інституціями (ЄБРР, Світовий банк тощо) прив’язані до програми МВФ, - говорить експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Єгор Киян. - Ці організації практично довірили Фонду перевіряти Україну на предмет успішності реформ. І якщо МВФ доходить до висновку, що країна рухається в правильному напрямку, то надає фінансування на реалізацію важливих проєктів. Так само вважають позитивним сигналом наявність успішної програми співробітництва з МВФ іноземні інвестори".
Позичити, щоб віддати
Тим часом, отримання зовнішнього фінансування є важливим чинником економічного життя в Україні. Адже на сьогоднішній день країна має досить великий дефіцит державного бюджету. Передбачається, що в нинішньому році він складе близько 5,5% від загального розміру бюджету, або 246,6 мільярда гривень.
Іншими словами, сьогодні ми, як країна, витрачаємо більше, ніж заробляємо. І покрити різницю між доходами і видатками бюджету можна лише, позичивши суми, яких не вистачає.
До того ж, над державним бюджетом нависає тягар раніше взятих кредитів, які треба планомірно погашати. Зокрема протягом нинішнього року Україна має виплатити понад 368 мільярдів гривень. Найбільше навантаження припадає на вересень. В цьому місяці необхідно виплатити 104 мільярди гривень, з яких 23 мільярди — внутрішнім кредиторам, а 81 мільярд — закордонним.
Взяти ці гроші особливо нема звідки. Економіка України припинила зростання ще у 2019 році. Епідемія ковіду також, м'яко кажучи, не покращила ситуацію, підірвавши роботу цілих галузей економіки. Відтак Україна опинилася в ситуації, коли кредити МВФ є життєво необхідними для підтримання фінансової стабільності в державі і виконання зобов’язань.
Проте співпраця з МВФ після обрання Володимира Зеленського президентом йде дуже туго. Востаннє Україна отримала транш в розмірі 2,1 мільярди доларів рік назад — у червні 2020 року — за програмою, метою якої було пом’якшення наслідків епідемії для економіки країни. І хоча програма передбачала виділення 5 мільярдів доларів, наступних траншів вже не було. Провина за це лежить на уряді України, який не дотримується умов співпраці з Фондом. Хоча ці умови і не були занадто важкими.
"У меморандумі, який Україна підписала з МВФ в червні минулого року, основною вимогою було "нічого не чіпати з попередніх реформ", - говорить виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук. - Для наступного траншу принципово нових реформ не передбачалось. Потрібно було "докручувати" старі ініціативи і нічого не ламати. Проте вже за кілька тижнів після отримання першого траншу ці вимоги були брутально порушені рішенням "посунути" голову НБУ. Так, формально Яків Смолій сам написав заяву, але це відбулось внаслідок політичного тиску. Це стало брутальним порушенням принципу незалежності центробанку, хоча офіційно з усіх сил намагались це пояснити якось інакше".
Слідом за порушенням принципу незалежності НБУ пішли інші дії влади, спрямовані на згортання реформ, зазначив експерт. Рішення Конституційного суду по незаконності призначення директора НАБУ Артема Ситника, створення "ручної" комісії для переобрання керівника САП, скасування кримінальної відповідальності за недостовірні відомості в е-деклараціях, перекидання коштів з ковідного фонду на будівництво доріг, що супроводжувалося численними корупційними скандалами, гривнева емісія у грудні 2020 року, повернення до політики регулювання цін на газовому ринку у лютому 2021 року, порушення принципу незалежного корпоративного управління при зміні керівника НАК "Нафтогаз України". Ці та інші рішення влади, що продемонстрували її небажання дотримуватися узгоджених з МВФ принципів, призвели до того, що сьогодні переговори про продовження допомоги зайшли практично в глухий кут.
"На сьогодні можна сказати, що співпрацю з МВФ надійно забетонували, - вважає Дмитро Боярчук. - Керівництво країни повинно виправити усі ці помилки перед тим, як з нами почнуть знову серйозно розмовляти. І то не факт, що цього буде достатньо".
Чи достатньо буде законів?
На сьогоднішній день українська влада постійно декларує прагнення до відновлення співпраці з МВФ. Проте реальних кроків, які б засвідчили готовність виправляти допущені помилки, поки що не видно. Натомість нещодавно Володимир Зеленський в інтерв’ю закордонним інформаційним агентствам виступив із заявою, що вимоги, які висуває МВФ до нашої країни, — несправедливі.
"Я вважаю, не можна порівнювати стратегію поведінки МВФ з Україною з іншими країнами, - поділився своїми думками президент. - Нашу країну просто не можна ставити в один ряд з іншими. Тому що у нас є ускладненість, тому що йде війна. Тому що витрачаються гроші не на пріоритети з точки зору економіки, а з точки зору безпеки. Спочатку військові витрати, спочатку медицина, потім все інше", - сказав він.
Щоправда, МВФ і не вимагає від України витрачати якісь гроші, про що можна було б подумати, виходячи з висловлювань президента. Йдеться лише про системні рішення в сфері боротьби з корупцією, судової реформи, корпоративного управління, зниження дефіциту бюджету тощо.
Для реалізації цих рішень зокрема необхідно ухвалити низку законодавчих актів. І голова фракції "Слуга народу" у Верховній Раді декларував їх прийняття до 1 червня. Але в цей термін монобільшість не вклалася.
Давід Арахамія
Утім, навіть якщо депутати виконають свої зобов’язання, це не буде гарантією успішних переговорів з МВФ.
"Керівництво країни поводить себе сумбурно, і якийсь реверанс в сторону МВФ навряд чи когось вразить, - вважає Дмитро Боярчук. - Їх цікавить послідовність та стійкість. Бо в нашому випадку після реверансу може послідувати повний відкат, як це було при звільненні голови НБУ. Поки гроші не отримали, Зеленський зустрічався зі Смолієм на камери і запевняв про повну незалежність центробанку. Як тільки гроші надійшли на рахунок, навіть не став витримувати якусь більш-менш пристойну паузу і відразу перейшов до дій, які були повністю протилежні тому, про що він говорив раніше".
Позичимо в іншому місці?
Очевидно відчуваючи, що переговори з МВФ можуть закінчитися невдачею, представники уряду останнім часом активно озвучують думку про те, що навіть якщо транш не надійде, Україні все одно вдасться залучити кошти з інших джерел і розрахуватися з боргами, не допустивши дефолту.
На думку експертів, в принципі, на сьогоднішній день така можливість дійсно є.
"Особливість нашої поточної ситуації така, що в світі сьогодні працює кількісне пом’якшення (політика, при якій центробанки, щоб стимулювати відновлення економіки, вливають на ринок значну кількість грошей - "Апостроф") і на ринках купа дешевих грошей, які нема куди дівати, - говорить Дмиро Боярчук. - Тому навіть такі країни як Україна можуть позичати без співпраці з МВФ".
Проте виникає питання про вартість таких запозичень. За оцінкою агентства Fitch, кредитний рейтинг нашої держави — "В". Це найнижчий показник з тих, що може мати держава, яка платить по своїх зобов’язаннях. Таке значення рейтингу означає, що на даний момент боргові зобов’язання погашаються, але будь якої миті можуть виникнути обставини, що призведуть до дефолту.
Відповідно, пропонуючи інвесторам свої боргові зобов’язання, Україна повинна встановлювати досить високі проценти для того, щоб компенсувати ризики дефолту. Тому на сьогоднішній день наша країна платить за своїми цінними паперами найвищі відсотки в регіоні. За даними інвестиційних агентств, дохідність цінних паперів України складає 8-13% річних. Для порівняння, Росія залучає запозичення під 7-8%, Румунія — під 3-4%, Польща і Чехія — під 1-2%. Проценти за облігаціями Литви складають всього 0,18%, а Словаччини — 0,04% річних.
"Сьогодні Україна змушена позичати гроші на міжнародних ринках під 7 і більше відсотків, і це дуже висока ціна, - зазначив у коментарі для "Апострофа" дипломат і головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук. - Навіть Вірменія після наступу Азербайджану та втрати значних територій залучає кредити під 3-4%. Настільки висока ціна запозичень виникає через те, що до нашої країни немає довіри серед іноземних інвесторів, для яких успішна співпраця з МВФ є одним з основних індикаторів. А платити за цю недовіру доводиться українським платникам податків, з чиїх кишень сплачуються високі проценти за кредитами. І посилатися на те, що мовляв МВФ висуває неприйнятні вимоги, владі не варто. Її задача як раз і полягає в тому, щоб в процесі переговорів роз’яснювати позиції України, добиватися взаємно прийнятних компромісів для того, щоб співробітництво продовжувалося і довіра інвесторів була відновлена".
Відчуття безпеки, яке викликає у можновладців відносна легкість залучення кредитів на міжнародному ринку, є досить оманливим, оскільки такі запозичення затягують країну у спіраль стрімкого зростання боргового навантаження, яке в майбутньому Україна витримати вже не зможе.
"Найближчим часом ніяких серйозних наслідків від розриву стосунків з МВФ не буде, - говорить Дмитро Боярчук. - У цьому і полягає небезпека. Оскільки помилкові рішення не тягнуть за собою миттєвий біль, це створює ілюзію того що все робиться правильно. Але кількісне пом’якшення – це тимчасова річ, а проблеми в умовах "дурних грошей" тільки загострюються. Тому тут легко можна потрапити в пастку, коли свято надмірних ресурсів закінчиться, а вимоги МВФ виконати буде нереально через наближення виборів. Тоді Україні буде важко. Дуже важко. А доступ до кредиту МВФ буде закритий через довгу історію обдурювання Фонду верхівкою країни".
