Скандальний газопровід "Північний потік-2" може запрацювати вже в кінці нинішнього року, а це означає, що найближчим часом Україна ризикує втратити статус країни-транзитера газу. Українська влада, включаючи президента Володимира Зеленського, продовжує наполягати на тому, що "Північний потік-2" має бути зупинено, незважаючи на те, що країни Заходу більше не збираються перешкоджати цьому проекту. "Апостроф" з'ясовував, що потрібно зробити, щоб українська "труба" зберегла свою функціональність, та чи є українська ГТС гарантом безпеки для нашої країни.
Будівництво газопроводу "Північний потік-2", яким блакитне паливо постачатиметься до Європи в обхід України, завершиться до кінця літа, а його комерційна експлуатація почнеться вже в кінці 2021 року. Про це заявив глава компанії Nord Stream 2 AG (оператор газопроводу) Маттіас Варніг.
Як відомо, наша країна виступає категорично проти добудови газопроводу і закликає західних партнерів, в першу чергу, США, за допомогою санкцій не допустити введення в дію "Північного потоку-2".
Однак, схоже, ані Сполучені Штати, ані, тим більше Європейський Союз на чолі з Німеччиною, більше не перешкоджатимуть реалізації цього проекту. Принаймні, новий президент США Джо Байден, на якого Київ покладав в цьому питанні великі надії, заявив, що не буде вводити санкції проти газопроводу, пояснюючи це тим, що він вже майже добудований, до того ж санкції можуть нашкодити американо-німецьким відносинам.
Нагадаємо, на сьогодні між Україною і РФ діє п'ятирічний контракт (2020-2024 роки) на транзит газу в Європу. У 2020 році мінімальний транзит через українську ГТС повинен був скласти 65 мільярдів кубометрів газу, але по факту він був на рівні 55,8 мільярда кубів, при цьому, відповідно до умов контракту, російський "Газпром" сплатив за весь узгоджений обсяг.
За умовами контракту, в 2021-2024 роках передбачений в контракті обсяг транзиту скорочено до 40 мільярдів кубометрів на рік (навіть, якщо фактичний обсяг буде менше, РФ заплатить за транспортування 40 мільярдів кубів на рік).
Однак, що буде з українським транзитом далі, невідомо.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель, що йде в нинішньому році з посади, неодноразово заявляла, що транзит через Україну має зберегтися і після запуску "Північного потоку-2" (вона повторила цей меседж в ході зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським 12 липня), однак без чітко закріплених гарантій це - лише слова.
Росія найближчим часом не збирається повністю відмовлятися від транзиту газу через нашу країну, що й зрозуміло, оскільки "Північний потік", на відміну від вітчизняної газотранспортної системи (ГТС), не здатний гнучко реагувати на збільшення попиту на газ в Європі. Проте в РФ називають дуже смішні цифри на рівні 10-15 мільярдів кубометрів щорічно, що абсолютно не влаштовує Україну, оскільки для збереження рентабельності "труби" необхідно не менше 30 мільярдів кубів (за деякими оцінками, навіть цього обсягу недостатньо).
Крім того, припинення і навіть істотне скорочення транзиту ставить під загрозу забезпечення газом самої України, оскільки - ми маємо в цьому чесно зізнатися - не дивлячись на відсутність закупівель в РФ з кінця 2015 року, ресурс, що поставляється в нашу країну, значною мірою є російським за походженням і надходить до нас за схемою так званого "віртуального реверсу" - тобто європейські трейдери закуповують в РФ газ, який потім перепродають Україні, але відповідні обсяги, що йдуть транзитом через нашу територію, закачуються в сховища, не перетинаючи західний кордон.
В Україні розроблено урядову програму щодо збільшення власного газовидобутку з метою домогтися енергонезалежності нашої країни, але вона була провалена, і видобуток не тільки не збільшився, але й навіть трохи скоротився. Відповідно, без імпорту нам найближчим часом не обійтися.
Віддамо "трубу" в хороші руки
Транзит російського газу в Європу за п'ять років дії нинішнього контракту може принести Україні більше 7 мільярдів доларів (понад 2 мільярди доларів в 2020 році і близько 1,75 мільярди доларів в кожний з наступних років). У минулі часи, коли через вітчизняну ГТС прокачували 100 мільярдів кубометрів газу і більше, доходи були істотно вище, але і нинішніх скромних сум не хочеться втрачати.
Раніше в якості страховки від припинення транзиту розглядався варіант передачі української газової "труби" під контроль західної компанії - європейської чи американської, або цілого пулу енергетичних компаній.
Протягом декількох років виношувалися плани зі створення міжнародного консорціуму для управління вітчизняною ГТС, при цьому до окупації Криму та частини Донбасу йшлося про участь в такому проекті Росії, проте після згаданих подій РФ з цих планів була усунена.
Зараз, коли запуск "Північного потоку-2" стає реальністю, ідею консорціуму намагаються реанімувати. Так, під час виступу у Верховній Раді 18 липня міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що розглядається варіант створення такого консорціуму, "щоб забезпечити транзит газу через Україну". При цьому міністр не надав жодних деталей.
Але наскільки доцільною була б передача нашої ГТС під контроль західних партнерів?
Як зазначив у розмові з "Апострофом" експерт енергетичних програм Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп, передача "труби" під повний контроль іноземним компаніям означала б втрату контролю над нею з боку України, що недоцільно, враховуючи, що ГТС забезпечує не тільки транзит, а й газопостачання всередині країни. Однак, за його словами, управління "трубою" якимось консорціумом, безумовно, мало б сенс.
"Теоретично, якщо б західні компанії управляли "трубою", з'явилися б гарантії її подальшого використання, а також кошти для її підтримки", - сказав Прокіп.
Інше питання - наскільки такий сценарій є реалістичним, враховуючи те, як мало залишилося часу до закінчення дії транзитного контракту з Росією.
"Я дуже здивований, що президенту ніхто не порадив їхати в Німеччину не з фантазіями на тему зупинки "Північного потоку-2", а з реальними пропозиціями щодо участі німецьких компаній не тільки в управлінні, але, може бути, і володінні нашою "трубою", - сказав в коментарі виданню керівник спеціальних проектів науково-технічного центру "Психея" Геннадій Рябцев. - На мій погляд, участь німецької енергетичної компанії умовно з першої "п'ятірки", або французької компанії, або спільно німецької та французької компаній, або якоїсь американської - але не з числа спекулянтів, а з енергетичного пулу - стане єдиною гарантією збереження Україною статусу країни-транзитера газу, яку так хоче отримати президент".
Однак, судячи з усього, ці питання в ході візиту Володимира Зеленського до Німеччини не обговорювалися.
При цьому, за словами глави НАК "Нафтогаз України" Юрія Вітренка, який брав участь в переговорах, порушувалося питання співпраці двох країн у розвитку "водневої економіки". "Україна має значний потенціал для виробництва "зеленого водню" і його експорту до Німеччини, в чому зацікавлена сама Німеччина", - написав він у Facebook.
Постачати водень в Німеччину передбачається через ГТС - зрозуміло, після того, як по ній припиниться транзит газу.
"Але це досить віддалена перспектива - великий попит на водень виникне не завтра, а років через десять, - каже Андріан Прокіп. - І, для того, щоб такий проект запустити, потрібно, по-перше, вкласти кошти в подальші дослідження поводження газо-водневих сумішей в газотранспортній системі, по-друге, - вкластися в модернізацію та перебудову ГТС (під поставки водню), по-третє, - потрібні кошти для того, щоб створити потужності з виробництва водню".
При цьому, навіть, якщо наша "труба" з газової згодом перетвориться на водневу, до її експлуатації також доцільно буде залучити зарубіжних, швидше за все, німецьких партнерів.
Система зберігання водорода
Транзит = суверенітет?
Існує досить популярна думка про те, що Росія утримується від активних військових дій в Україні доти, поки зберігається транзит її газу в Європу через нашу територію, і, мовляв, припинення цього транзиту, яке пов'язують із запуском "Північного потоку-2", остаточно розв'яже агресору руки.
Відповідно, вважають прихильники такої точки зору, продовження транзиту навіть після початку експлуатації обхідного газопроводу, при тому, що сама "труба" буде у власності компанії з країни, з інтересами якої Росія схильна рахуватися (наприклад, Німеччини), стане певною гарантією ненападу.
До речі, такий підхід до проблеми, по суті, підтвердив глава "Нафтогазу" Юрій Вітренко, який заявив (все в тому ж пості в Facebook), що "інтеграція, яка передбачає, що Європа отримує енергоносії з України, є також важливим фактором безпеки України та Європи, оскільки це - фактор стримування повномасштабної військової агресії Росії".
Втім, на цей фактор особливо розраховувати не варто, вважає головний редактор видання "Апостроф", військовий оглядач Денис Попович.
"Я не бачу ніяких перешкод для гіпотетичного нападу, навіть якщо німці куплять нашу ГТС, тому що результати війни не на користь України не обов'язково призведуть до зміни її власника, - сказав Попович. - Що перешкодить росіянам і німцям, наприклад, дійти згоди про те, що "труба" залишиться у власності Німеччини?".
За його словами, Росії не заважали здійснювати агресію щодо України, ані Будапештський меморандум, ані інші угоди про непорушність українських кордонів, ані, власне, наявність тієї ж ГТС.
Він також зазначив, що концентрація російських військ біля кордонів України, що спостерігалася навесні цього року, яку варто розцінювати як підготовку до вторгнення, абсолютно не виходила з того факту, що транзит через нашу країну все ще триває.
"Гарантом суверенітету, крім президента, є армія і флот, аж ніяк не ГТС і те, в чий власності вона знаходиться. Якщо є сильна і досить технологічно розвинена армія, то будь-яка країна тричі подумає, перш ніж здійснити агресію, тому що її ціна може виявитися досить високою", - резюмував Попович.
