Запрошення знятися в комедії "Скажене весілля" актор Джиммі Воха-Воха спершу прийняв за жарт. Не до кінця хлопця переконали навіть 90 сторінок сценарію, але в Києві дійсно шукали чорношкірого француза, який мав зіграти нареченого студентки з України. Фільм режисера Влада Дикого вийшов на екрани в жовтні 2018 року і доволі скоро встановив рекорд по зборах. У 2019-му автори зняли другу частину з тим же акторським складом, але репутація проекту, всупереч цифрам в прокаті, вже помітно кульгала - раніше його неодноразово звинувачували в примітивності і жартах на расовому підґрунті.
Сьогодні Джиммі Воха-Воха зайнятий роботою в Парижі, але вже навесні має намір повернуться до України в пошуках нових ролей. Ми зателефонували акторові і розпитали його про спонтанний поїздці до Києва, зйомках без знання мови і якість гумору, рівню якого актор знайшов пояснення.
- Привіт, Джиммі. Як ти там?
Вітання. Все чудово, дякую. Поки в Парижі, накопичилося багато роботи в компанії (у 2015 році актор відкрив у Парижі свою компанію WaWaWork, яка спеціалізується на аудіовізуалізаціі - theLime), розгрібаємося. Паралельно займаюся питанням свого життя в Україні.
- Життя в Україні?
Так, я подумую над тим, щоб пожити якийсь час в Україні, спробувати і далі зніматися у вас. Було класно, чому б не продовжити? Та й, чесно кажучи, у вас там не так вже й багато чорношкірих хлопців та дівчат. Треба це виправляти (сміється). Як-не-як, країна прагне до Європи.
- І як ти займаєшся цим питанням? Підшукуєш якісь проекти? Вчиш мову?
О так. І це поки велика проблема. У мене навіть викладач є, але вона не говорить французькою, уявляєш? Мені доводиться вчити українську, перекладаючи його з англійської на французьку. І це сказитися можна.
- Але прогрес є? Як з вимовою?
Не питай. Жахливо. Просто жахливо (сміється). Так само і на зйомках було, коли я вчив з асистентами певні слова чи фрази. Вимова, наголос на різних складах - це все дуже важко давалося.
- Ох, на зйомках, напевно, треш був. Ти ж не розумів навіть фраз акторів у своїх сценах. Але давай спочатку ось про що: як ти взагалі потрапив до України? Пам'ятаєш як тебе запросили?
Звичайно, я взагалі подумав спершу, що це якийсь жарт. Почалося все з листа у Facebook. Кастинг-менеджер написала мені величезного листа, але ми не були в друзях один у одного і він висів якийсь час у фільтрі. Пізніше я знайшов його з іншими листами там і навіть не читав. Подумав, що це як завжди чиясь жаліслива історія з проханням переслати грошей або щось купити. Через якийсь час вона знову написала мені і запитала, як мені пропозиція щодо кастингу. Ого, думаю, треба було все ж прочитати.
Коли почали спілкуватися, я все одно не до кінця вірив ще. Думав, чому я? В Україну? Прикол якийсь. Але потім дізнався, що фільм знімає найбільша місцева компанія, мені прислали 90 сторінок сценарію - все це виглядало вже куди переконливіше. Мене попросили записати на відео одну-дві сцени і надіслати для режисера. Окей, я пошукав тут бажаючих підіграти мені, але з цим було туго і знаєш, що мені довелося робити? Це просто треш був. Грати перед камерою відразу декількох персонажів. Виглядало це дуже кумедно: "Привіт!", "Вітаю!", "Як ся маєш?", "О, я добре. А ти?" Божевілля (сміється).
- Уявляю.
Загалом, відправив, там начебто всім все сподобалося. Певний час вони ще обирали між мною та іншим хлопцем, а потім вже запросили на перші репетиції. Я прилетів у п'ятницю, репетирували всю суботу до вечора і це було щось неймовірне. Там я, до речі, вперше спробував вареники!
- Перший день і відразу вареники. Пощастило. Вимотався?
Ти знаєш, що не стільки фізично, скільки... ну уяви, я один, не знаю мови. Французькою говорить одна людина, ще пара англійською. Але сам треш ось у чому: ми знімаємо українською, між собою весь цей вулик розмовляє російською, я сяк-так намагаюся говорити з людьми англійською та тільки у перекладача можу запитати щось нормально французькою.
- У тебе вийшов інтенсив з мов.
Не говори. Під кінець дня враження було таке, що я в колі репетуючих дітей. Знаєш, як діти буває зійдуться і кричать оди перед одним. Кошмар. У моїх вухах це був вже просто суцільний шум.
- І це ж був твій перший приїзд до України, так? Ти знав, куди ти летиш так спонтанно?
В загальних рисах. Але ти знаєш, я люблю подорожувати, встиг побувати вже у багатьох країнах, і дуже люблю відкривати для себе все нове. Зазвичай я навіть не шукаю ніякої інформації про країну, в яку їду. Навіщо, якщо можна приїхати і вбирати все це на місці? Приїхав і вивчай собі. Головне знати, як зв'язатися з посольством, якщо що.
- І якими були перші враження?
Хм... дуже мало темношкірих у вас (сміється).
- Як вже є, вибачай. Ну а в цілому, що розповідав приятелям про Україну найчастіше?
Так відразу і не скажу. Та й часу дуже багато не було для прогулянок по Києву, практично весь йшов на зйомки. Але ти знаєш, що точно запам'яталося, так це архітектура. Особливо масивні радянські будівлі. І що мене дивувало, у багатьох з них досі живуть люди. А ще звернув увагу, що у вас дуже багато людей вже старшого віку. Не знаю, може, я просто опинився в таких місцях, але так мені здалося, що молоді на вулицях було значно менше.
- Це була зима, хто знає... перевір обов'язково цей нюанс, коли будеш в Україні навесні чи влітку. Окей, давай повернемося до фільму. На майданчику ти зустрічався з топ-зірками українського шоу-бізнесу - Потапом, Дімою Монатіком, Олегом Винником. Що скажеш про них?
Чесно скажу, не знав їх взагалі. Це вже режисер на зйомках сказав мені, мовляв, дивися, це найпопулярніші українські селебріті. Окей (знизує плечима). Я спостерігав за Потапом, він кумедний. Але і у нього, і у Монатіка з Олегом були дуже короткі епізоди, тому ми перетиналися буквально один раз, коли знімали тизер, здається. Вони приїхали, відзнялися і поїхали.
- Ех ти. І не знаєш "Ніно", "Вовчицю"? Це хітяри Олега Винника, він ними стадіони збирає.
Пфф, то давай врубимо в iTunes... (тягнеться за телефоном)
- Стій, стій. Це ти вже сам потім. Поїхали далі. Незабаром після прем'єри комедія "Скажене весілля" вийшла на рекорд по зборах, при цьому зібрала і чимало критики. Зокрема за примітивний гумор і жарти на расову тематику. Що думаєш з цього приводу?
Блін, навіть не знаю... розумієш, комедія - це важкий жанр. Розсмішити людей, ще й різного віку не так просто. Відповідно комедії часто бувають доволі примітивними, оскільки розрахунок йде на масовість, щоб гумор був зрозумілий більшості глядачів. Так, напевно, цей гумор примітивний, але це ключ до успіху. Це перше. Ну а друге - де є расова тематика, там завжди важко, адже у кожного є своя думка з цього приводу. Хоча в цілому ж суть картини не в цьому. Дивись, умовно кажучи, якщо ти знімаєш комедію про французів, тобі потрібно вивчити цих людей і знайти для жартів теми, які будуть їм близькі. Кухня, наприклад, небажання багато рухатися і ходити пішки... що ще?
- "Любов" до англійської мови?
І це також. Ти розумієш про що я, так? Жарти на цю тему будуть зрозумілі для них, адже це їх реальність.
- Так у цьому ж і проблема, Джиммі. Глядачів якраз і збентежила ця "реальність", в якій українців уособлює Василь Сердюк.
Я б не сказав. Просто справа тут ось в чому: у Франції, наприклад, дуже багато афро-американців, азіатів. В Америці те ж саме. Якщо ти був в Парижі, напевно, помічав, скільки намішано тут різних культур. У Лондоні аналогічно. Люди звикли до подібних союзів. Білий хлопець і темношкіра дівчина або навпаки. Це не проблема, це реальна картина. Будучи в Україні півтора місяці, чорношкірих хлопців або дівчат я бачив від сили чоловік 15-20. Виходить, по два-три на тиждень (сміється). Розумієш, до чого я? У фільмі немає ненависті конкретно до чорношкірого хлопця. Є якась форма занепокоєння батька через дочку, бажання зберегти їх ДНК... не знаю, що ще. Але це не расизм. Це різні речі.
- У тебе виникали якісь проблеми в Україні? На вулицях, у метро...
Ні. Єдине, ловив іноді на собі погляди окремих людей. Часом мене так розглядали, типу "хлопчику, ти як тут опинився взагалі?", "Ти заблукав?"
- Ну тепер тебе будуть ще більше розглядати, адже ти тепер зірка в Україні.
Я зірка?
- Слухай, у тебе Катя Осадча брала інтерв'ю. Все, ти в тусовці. Як з цим у Франції, до речі? Там знають про дві повнометражки за твоєї участі?
Ні, тут навряд чи хтось про них чув. Але до цього у мене були невеликі місцеві проекти, отже іноді впізнають, так. Маленька така знаменитість тут (посміхається). А в Україні фільми наробили багато шуму, так. Встановили рекорд. Я радий, що був причетний до цього. Мені подобається пробувати щось нове, створювати, розвивати.
- Кілька років тому, до речі, ти вчився на режисера і планував знімати. Як щодо свого кіно?
Так, мені і зараз все це дуже подобається. В майбутньому я б хотів знімати, але не комедії. Зніматися в комедії було цікаво, але знімати я б не хотів. Я думаю про драму і про формат телесеріалу. Є начерки сценарію, приблизне бачення картини, але ще треба багато попрацювати над цим. Якщо вийде, буде фантастично. Мені дуже цікаво спробувати себе в цій ролі.
- Раніше про репутацію комедії в Україні ми поговорили з Ірмою Вітовською та Антоніо Лукічем - актрисою та режисером фільму "Мої думки Тихі". Не пропускайте інтерв'ю про те, як народився найсмішніший фільм року і якою має бути хороша комедія.
- У листопаді в прокат вийшов фільм Агнешки Холланд "Ціна правди", історичний трилер про журналіста Гарета Джонса, який першим розповів світу про Голодомор 1932-33 років. Ми поспілкувалися з актором Олегом Драчем і розпитали його про нову картину, а також про проблеми та перспективи українського кіно.
Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал theLime, щоб нічого не пропустити.
