Моя російська буденна і брудна, а українська для мене, як святкова сукня,— Onuka

Фронтвумен українського гурту Onuka Ната Жижченко розповіла "Апострофу", чому присвятила новий етап творчості Чорнобильській катастрофі, що думає про Євробачення та поведінку Руслани, чому їй подобається SunSay та як ставиться до пропозицій від політичних партій.

— В який момент ви зрозуміли, що пора завершувати роботу в групі Tomato Jaws і створювати проект Onuka?

— Коли цей гурт зайшов у своєрідний глухий кут. У Павла Ленченка з’явився проект Cepasa, а мій брат Олександр Жижченко, який був з самого початку цього проекту, вирішив займатися студійною роботою. Тоді ми з Павлом залишилися вдвох. Вже було зрозуміло, що нам подобається абсолютно різна музика і у нас різні уявлення про те, як повинен розвиватися гурт і чого він має досягти.

Залишити Tomato Jaws начебто було моє рішення. Але для цього було дуже багато приводів. Якби це не сталося тоді, то все одно обов’язково б відбулося, але просто трохи пізніше.

— Назва проекту Onuka — данина вашему дідусеві, відомому майстру-виробнику музичних інструментів. У вас в родині є легенди чи знання про рід, які передають з покоління в покоління?

— У нас є багато історій свого роду, багато історій про дідуся. Не можу сказати, що є якийсь культ. Але особистість дідуся з нами і нині. Мій шестирічний племінник, який є дідусеві правнуком, також знає багато про свого прадідуся: як він виглядав, ким він був. Тобто постать дідуся в пам’яті настільки яскрава, що нібито він і нині присутній.

— У дитинстві ви об'їздили багато країн, виступаючи з оркестрами. Що з цього досвіду було найскладнішим і що найкориснішим?

— Це був дуже дорослий гастрольний графік. Це, напевне, найскладніший аспект моїх виступів з оркестром.У нас було по три концерти на день. Режим був дуже виснажливий. Тим більше, що гастролі треба було поєднувати з навчанням в загальноосвітній школі. В мене була досить серйозна гімназія, в якій були дуже суворі правила і суворі вчителі. Пояснювати, що мене постійно нема, тому що я на концертах? Це нікого не цікавило. Потім виявилось, що навчання та гастролі можна комбінувати, здавати екстерном і так далі, все одно графік був виснажливий.

Але набагато більше було позитивного. Я відчувала, що в якійсь мірі я не така, як усі. Я живу дорослим життям, можу заробляти на те, що мені потрібно, можу займатися тим, що мені подобається. Перед виходом на сцену, звичайно, були хвилювання, але там я перетворювалась на іншу особистість. В мені жили дві абсолютно протилежні людини.

— В одному з інтерв'ю ви говорили, що у вас з Євгеном Філатовим (лідер The Maneken, чоловік та колега Нати Жижченко, — "Апостроф") чіткий розподіл сфер впливу в проекті Onuka. У яких сферах останнє слово за Євгеном, а в яких — за вами?

— Ми працюємо як єдиний організм. В тому чи іншому аспекті останнє слово за кимось із нас.

Я — генератор ідей, назв, змістовного наповнення, концептуальної складової. Відповідаю за лірику, за вокальну мелодію. Євген, якщо казати спрощено, реалізатор ідей. Руки, які приводять мої музичні задуми, вподобання і бажання до того виду, який має бути. Він займається аранжуванням і саундпродюсуванням. Тобто відповідає за те, як звучить та чи інша пісня.

— Ви разом і вдома, і на роботі. Як ці сфери впливу поділяються в побуті?

— В буденному житті я відповідаю за все. А Євген просто приходить до дому під вечір, а потім вранці іде на роботу. Все, що стосується побуту, лягає на мої плечі. Мені це подобається, я дуже хазяйновита особистість. Люблю прибирати і приводити все до ладу.

Сварок через те, хто виносить сміття, в нас ніколи не було і не буде. Я за все це відповідаю, і так було з мого дитинства. Просто я дуже люблю чистоту і мені подобається постійно прибирати. Це полегшує наше сумісне перебування. Бо Євген до цього не здатен, мені здається.

— А хто планує дозвілля?

— У нас дуже багато друзів. І дозвілля планується само по собі, якщо в когось з’являється час. Дуже часто його "планують" собаки, тому що вони є майже у всіх наших друзів. Від них і залежить те, куди ми ідемо. Це ті моменти, коли ми можемо приділити час своїм улюбленцям і водночас поспілкуватися з приятелями.

— Ваш новий міні-альбом Vidlik присвячений Чорнобильській катастрофі. Що спонукало вас торкнутися цієї теми?

— Мій батько — ліквідатор. Я завжди цікавилася цією темою: і в школі, і в інституті. Навіть присвятила їй дипломну роботу. Періодично відправляюсь в своєрідні експедиції в Чорнобильську зону і в Прип’ять — за натхненням. У цьому році нещодавно знов була там. Взагалі, для мене ті місця — найулюбленіші на світі.

Мені здається, що Чорнобиль — це вічна тема, а не та, яку потрібно згадувати лише періодично. В нас в країні якось швидко все забувається, і ця катастрофа у свідомості наших людей також давно відійшла на периферію. Можливо, це пов’язано з політичними змінами. А коли щось важливе забувається, то через деякий час воно знову повторюється. Якщо Onuka своєю музикою зможе хоч трохи цю тему актуалізувати, я буду дуже рада.

— Для запису цього альбому ви освоїли рідкісний і складний інструмент терменвокс. Які ще експерименти плануєте?

— Терменвокс я, на жаль, ще не освоїла до кінця. Це були лише кілька нот, які мені вдалося записати. Все ж таки грати на ньому професійно — це досить важко. Потрібно навчатися кілька років. У мене немає на це багато часу. Але сподіваюсь продовжувати.

В цьому альбомі задіяні також інші інструменти, яких не було в нашій музиці раніше: ліра, цимбали і бугай.

Бугай — це інструмент, на якому повністю побудовано трек Vidlik. Це був мій задум. Він дуже вибивається з концепції. Погляди розділилися на протилежні: деяким цей інструмент категорично не сподобався, а деяким — навпаки дуже сподобався. Я такої реакції і очікувала. Можливо, видати цей трек в альбомі було таким спеціальним провокативним кроком. Я в ньому навіть не співаю жодної ноти. Щоб підтримати цю композицію, ми зняли відео, яке скоро вийде.

Робити невиправдані кроки — це метод від супротивного. Мені здається, саме він іноді і спрацьовує.

— У вас сучасна музика з використанням етноінструментів. Чи складно зберігати баланс, щоб не робити кальку з західної музики, але і не впадати в шароварщину?

— Успіх саме в тому, наскільки цей баланс витриманий. Все ж таки мені не хочеться перетворювати ONUKA в повністю єлектронний гурт, тому я використовую живі інструменти. Я не вважаю, що якщо в тебе в складі багато народних інструментів, то це не означає, що ви граєте шароварщину.

Подивіться на гурт "ДахаБраха", в якому самі народні інструменти і голоси. Але це ж не шароварщина. Це легко визначити завдяки якості музики. Головне — це гармонійне звучання.

— Ви викладали етномузики та етнокультуру в Центрі розвитку школярів. Чому вирішили присвятити цьому час? Чи плануєте розвивати цей напрямок?

— Це був одноразовий досвід, який тривав один семестр. Такий своєрідний виклик для мене. Я погодилася на цю авантюру, але коли закінчилося півріччя, вірішила, що поки що для мене це рано. Щоб викладати, мені треба ще самій довго вчитися. Тим більше, викладати семирічним дітям, це взагалі "задачка із зірочкою", я б так сказала.

Можливо, коли я вийду на пенсію, буду викладати щось, але точно не етномузику, тому що на моєму нинішньому досвіді далеко не попливеш.

Я навчаю дорослих учнів в індивідуальному режимі грати на сопілці. Це набагато простіше, тому що в цій сфері я вже досягла певного рівня, який я сама вважаю достатнім для викладання.

Наприклад, є учень, який працює діджеєм. Отже я йому пояснюю якимось діджейськими термінами. Цікаво спостреігати, як можно проводити паралелі між різними видами мистецтв і як людина починає все це розуміти. Він навіть читає вже ноти з листа, а це досить-таки не просто для початкового рівня.

— На одному з концертів ви сказали, що не любите говорити зі сцени з публікою. Для вас комфортніше працювати в студії, ніж на сцені?

— Ні. Одна справа виcтупати на сцені. А інша — спілкуватися з публікою. Хоча у виступах великих артистів це — єдине ціле, для мене поки що це різне. Коли ти щось довго репетируєш, а потім видаєш публіці — це твоя робота, твоя реалізація, твоє вираження. Коли тобі треба ще й розмовляти з глядачами, то це абсолютно інше мистецтво і його теж треба опанувати. До цього, мені здається, в людини мають бути природні здібності.

Я, наприклад, дуже закрита людина, інтроверт "80 рівня". Раніше для мене навіть привітатися з кимось — це був дуже хвилюючий момент. Не кажучи вже про спілкування з незнайомими. Згодом я зрозуміла, що це треба опановувати. Але спочатку мені здавалося, що розмови з залом руйнують магію музики, яка твориться на концерті. Наприклад, в спектаклі ж ніхто не вітається і не коментує.

Проте пауз між піснями теж не повинно бути. Коли ми готували перший сольний концерт ONUKA, ми зробили між піснями відеозвернення. І це був вихід із ситуації. На мій погляд, авангардне рішення.

Ми були в минулому році на фестивалі Sziget на виступі Роббі Вільямса. Я звернула увагу, що в нього дуже гарно обіграні моменти розмов. Він не розділяє, що ось зараз він співає, а потім буде контактувати з натовпом. Кожна пісня починалась десь 10 хвилин, тому що це був постійний діалог із публікою і він тримав величезну аудиторію. Це мистецтво бути великим артистом. А для тих, хто не володіє ним – іноді краще мовчати, ніж говорити.

— В одному з інтерв'ю ви сказали, що брати участь у відборі Євробачення - це принизливо, тому що довелося б конкурувати з друзями. Є конкурси, участь в яких було б прийнятною для вас?

— В нас люблять перекрутити зміст слів. Я сказала, що мені здається, було б принизливо для учасників стояти перед журі, яке в професійному плані набагато слабші, ніж ті артисти, що в даному випадку увійшли до фіналу.

Мені дійсно було б некомфортно конкурувати з моїми друзями. Я вважаю, що цей фінал був досить категоричний.

З одного боку добре, що вся країна дізналась про таких чудових виконавців. Це великий плюс організаторам відбіркового туру, які втілили ідею у життя. Але з другого боку мої нерви точно б не витримали цього бруду, який лився з усіх боків і в багатьох випадках був абсолютно незаслужений. Це зворотній бік медалі, який дуже неприємний і для мене непід’ємний.

Взагалі, я людина не для конкурсів. В дитинстві всі свої конкурси вже відіграла.

Звідки взагалі походить російське слово "соревнование"? Моя шкільна педагог російської мови пояснювала етимологію — це від слова "ревность". А це, я вважаю, тваринне почуття, як в стосунках між чоловіком і жінкою, так і в роботі.

Я б обрала залишитись в тіні, ніж комусь щось доводити.

— На Євробаченні стався скандал з фронтменом гурту SunSay через його виступи в Криму і Росії. Що думаєте про артистів, які поводяться подібним чином?

— Це важке питання, на яке не має остаточної відповіді. Всі звикли, що буває біле і чорне, але інколи це не так.

SunSay — це взагалі настільки світла людина, зовсім не прив’язана до якоїсь конкретної країни. Він багато подорожував, багато займався духовними практиками. Ця людина — космополіт. І те, що Руслана його так допитувала, я вважаю, це було занадто. А він, ніби перед розстрілом, стояв і виправдовувався. Знаючи його особисто, думаю, що це для нього було дуже неприємно і боляче. Він достойно відповів на всі її запитання. Він з Харкова, українець. В нього є як російськомовна, так і україномовна музика. Сказав, що буде їздити до Росії, тому що в його гурті грають самі росіяни, які там живуть. Це зрозуміла позиція.

Дивує те, як суспільство обирає собі ворогів. От, наприклад, Ані Лорак. Якщо всі ненавидітимуть її, а Сана почнуть захищати, це також буде неправильно. Хоча я все ж таки не розумію її поведінку в тому плані, що вона жодного разу це не прокоментувала, нічого не сказала про свою позицію. Дає в інтерв'ю якісь недолугі коментарі. Я ніколи не любила її творчість. Але після цього я її зневажаю як людину. Тому що людина без позиції — не людина.

Якщо в тебе позиція, як у Сана, то май сміливість про це сказати. Я поважаю його за це. А також за те, що він завжди був дуже нішевий артист і особливо не належав до шоу-бізнесу. І от пішов на той конкурс, зробив пісню, яка мала великий відгук слухачів.

Також є музиканти, які тролять тих, хто їздить до Росії. А самі туди насправді не їздять тому, що їх ніхто не запрошує і ніколи не буде.

— Ви отримуєте пропозиції виступити в Росії? А в Криму?

— Я не їзжу до Росії, хоча промоутери стоять в черзі, щоб зробити нам тур.

От нещодавно мене запросили до фестивалю "Стереолето", який буде в червні в Москві. Запропонували виступити на головній сцені з такими виконавцями, як Sigur Ros і Woodkid. Для музиканта мого жанру — це просто здійснення мрії, ідеальне місце, де можна було б зіграти свою музику.

Грати на українських інструментах, співати українською мовою в Москві — це черговий челендж. Але, враховуючи, як відноситься до цих виступів спільнота, ти не зможеш пояснити кожному, який сенс в цьому. Крім того, я не хочу туди їхати, мені буде фізично некомфортно знаходитися там, починаючи з літака. Я до того ж дуже темпераментна людина стосовно цих питань. І якщо мене зачепити, я можу просто вибухнути.

Тим, що Onuka не їздить до Росії, ми відрізаємо нереальну частину гастролей, за гроші з яких могли б жити мої музиканти і я.

Важка тема, я багато про це думала. Моя команда вмовляла мене поїхати на цей фестиваль, але я вирішила відмовитись. І рада, що послухала свою інтуїцію.

Хоча там є дуже велика аудиторія, яка мріє почути нас наживо і не може приїхати сюди. Слухачі, які в Росії захищають українську музику, вони ж також ідуть на певний музичний подвиг. Звісно, там є багато ботів, які зазомбовані і їм нічого не доведеш. Розумію, що їх більшість.

В Крим я не їду, бо мені здається, там зараз немає, для кого виступати. Думаю, там настрої ще гірші, ніж на Донбасі і в Росії. Бардак в головах.

— Минулого року ви не тільки були слухачкою на фестивалі Sziget в Угорщині, але й представляли на ньому Україну. Вас прийшло послухати багато іноземців. Як вважаєте, вони випадково зайшли на черговий виступ чи це дійсно ваші закордонні прихильники?

— Думаю, що і так, і так. Ми ще не настільки давно існуємо. До минулого року ми не мали виступів в Європі, щоб у нас там був свій слухач. Слухачі з інших країн з’являються, в першу чергу, завдяки інтернету. Наприклад, нам надійшло дуже багато відгуків і після Sziget, і після фестивалю EuropeanStadiumofCulture в Польші, на якому ми також заграли минулого літа.

На Sziget було зрозуміло, що Україна цікава для європейського слухача. Той концерт взагалі був мов випробування. Не було підготовленої публіки, ніхто не знав пісень. Також не було екранів для відеоряду, не було нормального сценічного освітлення, а це завжди є важливою частиною наших виступів. От це як раз той конкурс, де ти або щось доводиш, або провалюєшся. Мені здається, що ми цей іспит склали.

— Як ви вважаєте, чого не вистачає українській музиці, щоб з одного боку, не бути вторинною і не копіювати західну, а з іншого — не знаходитися на провінційному рівні?

— Зараз в українській музиці стільки різних явищ і імен, що можна сказати, що дечого забагато. Є артисти, в яких за останні два роки стався прорив і я б не сказала, що в них провінційний рівень. Вони абсолютно професійні.

Питання первинності і вторинності стосується всіх світових музикантів. Постійно повертаються то 1980-ті, то 1990-ті. Винаходити музичний велосипед, виявляється, досить складно навіть для світових артистів.

Мені не подобається в українській музичній дійсності, що будь-якго музиканта з власним сучасним саундом ставлять з кимось поруч і звинувачують у вторинності. Але це ж класно, коли порівнювнюють, наприклад, з Ройшен Мерфі, а не з Анжелікою Рудницькою. Maneken постійно називали українським Jamiroquai. Він вже декілька разів повністю змінив музичний стиль. Але все одно цей ярлик лишається в головах людей.

Музичні критики або пересічні громадяни пишуть, що мовляв The Hardkiss вторинний, а Onuka — це взагалі вкрадений саунд. Хто вони такі, щоб це писати? Якщо нас не будуть підтримувати вдома, то хто ж нас буде цінувати за кордоном?

Це стосується не лише музики. В нас звикли взагалі все тролити. Постійні нарікання на все, що зроблено в твоїй країні — це чистий деструктив. Я, наприклад, пишаюся тим, що в нас є The Hardkiss, Erised, Allois, Brunettes shoot blondes, TheManeken, Джамала. І цей перелік постівно поповнюється.

Більш того, вони вболівають за свою країну. На фінальному відборі Євробачення було 6 фіналістів. Двоє з них — The Hardkiss та Джамала, які зайняли лідуючі позиції, - несли в своїх піснях ідею, пов’язану з Україною. Про зміст пісні Джамали, яка співає про насильницьку депортацію кримських татар, вже багато було сказано. Але мені здається, що пісня Helpless гурту The Hardkiss — про те що, відбувається в Україні. Знайдіть приклад в світовій музиці, коли б хтось відомий співав про ситуацію у своїй країні. Такого майже немає.

— Ряд українських зірок шоу-бізнесу спробував себе в політиці. Чи є у вас таке бажання? Чи були пропозиції від партій?

— Мій брат сказав, що коли я "виросту", то буду міністром культури України. Посміялись.

Насправді, були пропозиції виступати за певні партії. Це для мене абсолютне табу. Ми цього робити не будемо навіть за потрійний гонорар.

Щодо просування в політику, то всі знають, що політика — справа брудна. Крім того, вона ще й дуже складна. Я в ній абсолютно нічого не розумію. Я аполітична людина.

Коли я вчилась в інституті, сталась Помаранчева революція. Всі були такі захоплені. Я тоді вболівала, але не дуже вірила, що це призведе до справжніх змін. Всі були такі довірливі, а ту довіру знищили. Якщо це відбудеться знову, тоді буде справді жахливо.

— Як ви ставитеся до мовної проблеми в Україні? Чи зазнає утисків російська мова?

— Притиснення російської мови 0151 це міф, який, мабуть, був розроблений, щоб до нас боялись їхати. Принаймні, в Києві більшість розмовляє російською.

Це дуже болісне питання. Нещодавно ми започаткували лейбл Vidlik. На ньому був випущений одноіменний перший реліз від Onuka. Так виявилось, що на сторінці лейблу адміністратор написала анонс російською. Сторінка тільки з’явилась. І несподівано дуже швидко звідкись взялись понад 100 коментарів, які стосувались не релізу, а того, що повідомлення написано російською мовою. Половина коментарів були дуже образливого змісту. Мене нецензурно посилали до Росії.

Я дуже жалкую, але я тоді вступила в полеміку. Потім все це видалила. Більше такого не робитиму, але тоді була дуже ображена.

Потім вночі ще про це думала і зрозуміла, що напевно ж людям настільки болить це мовне питання. І що коментарі були не просто заради тролінгу. Якщо більшість людей в країні не почне розмовляти українською, то мова може відмерти, як це траплялось багато разів в історії. А українська мова сторіччями утискалась — згадайте Валуєвські циркуляри і так далі.

У мене російськомовна родина. Я звикла розмовляти російською, але добре знаю українську. В житті розмовляю російською, так як Євген Філатов — з Донецька і взагалі не знав української. Зараз він її, звичайно, розуміє але вдома ми говоримо російською. Група також спілкується російською. Проте всі інтерв’ю я даю українською.

У мене була мета в минулому році перейти повністю на українську мову. На жаль, це не відбулося. Я вирішила: так станеться цього року. З Євгеном буду розмовляти російською, але з іншими — лише українською. Вона в мене більш грамотна, ніж російська, більш відфільтрована. В російській мові я багато лаюсь — 10% моєї мови є лайкою. Моя російська буденна і брудна. А українська для мене, як дорога святкова сукня, яку я одягаю лише на свята. Але ж можна бути завжди красивою — до цього я і прагну.

— Як ви ставитеся до ініціативи Олега Скрипки заборонити російський музичний продукт в українському ефірі?

— Мені здається, це маячня. В такому разі ті, хто співають англійською, також вилітять з цього ефіру. А їх більшість серед нового покоління людей. Коли ти щось забороняєш, це не означає, що ти звільняєш місце для того, щоб проросло щось інше, корисніше.

Якщо ми заборонимо пісні Земфіри, які є шедеврами, я не думаю, що естетичний рівень слухачів зросте. І навпаки, українська мова не означає, що якість музики гарантована. Візьмемо Оксану Білозір — от "класна" музика, оце був міністр культури! Та з таким міністром краще застрелитися.

Звичайно, кожна музика має свого слухача. У нас багато україномовних гуртів, які також співають російською. Так що, їх теж заборонити? Взагалі метод "заборонити все" - якийсь радянський і ні до чого доброго не призведе. Хоча я б заборонила шансон в ефірі. Добре, що немає українського шансону.