З початку війни на Донбасі пройшло 6 років, і український кінематограф тільки починає переробляти цей травматичний досвід. Поки режисери фокусуються переважно на документалістиці та жанровому кіно, але тема війни проникає і в артхаус, який дозволяє робити більш глибокі і неоднозначні висловлювання. Розповідаємо, як це вийшло у Валентина Васяновича, чий фільм "Атлантида" виходить в прокат 5 листопада і представляє Україну в змаганні за "Оскар-2021".
Дія стрічки розгортається в 2025 році, через рік після завершення війни на сході України. Випалена пустеля тримає в собі тіла сотень загиблих, і волонтери місії "Чорний тюльпан" (Евакуація 200) займаються їхнім пошуком та ідентифікацією. Колишній учасник бойових дій Сергій (Андрій Римарук) не бачить шляху в мирне життя, тому без роздумів береться за важку роботу. Серед холодних порожніх будинків, закритих меткомбінатів і розкладених рештків він раптово знаходить іскру життя - колишнього парамедика Катю (Людмила Білека), яка допомагає загиблим гідно закінчити свою війну.
"Атлантида" скроєна з довгих статичних сцен, в ній мало діалогів і динаміки. Герої - непрофесійні актори, і говорять виключно буденно: про зламані машини, про закопані міни, про те, як довго потрібно шукати тіла загиблих. Колишній розвідник і волонтер Андрій Римарук, парамедик Людмила Білека, патологоанатоми, військові, - всі ці люди бачили війну, і Васянович залучив їх саме тому, що їм не потрібно грати травму: вона вже з ними.
Оскільки герої не вчилися акторській майстерності, оцінювати їх так, як ми робимо це стосовно професіоналів, не виходить: занадто сильні їхні власні характери, які не вдалося приховати за канвою сюжету. І хоча любовна лінія Сергія і Каті часом виглядає непереконливо, а розмови - натягнутими, їхнього реального досвіду достатньо, щоб донести глядачеві важливий посил про цілющу близькість, невгасаюче прагнення людського тепла, захисту і самого життя.
Дистанція, відчуженість і невідступна присутність смерті роблять повоєнний Донбас Васяновича найбільш самотнім і безрадісним місцем в світі. Здається, ніби жити тут можуть тільки люди, яких травма зробила "невиїзними". "Тут заповідник для таких, як ми", - говорить герой своїй подрузі, і вона не задає зайвих питань, оскільки розуміє: ні людську душу, ні отруєну землю не можна вилікувати одним лише фактом перемоги. Це важливе послання людям, які наївно вважають, що перемога у війні перекреслить величезну рану на тілі України і в серцях людей, які з нею зіткнулися. У цьому сенсі фільм Валентина Васяновича є глибоко пацифістським. Ні, він не пропонує миритися з ворогом, і навіть будує величезну бетонну стіну, яка розділяє кордон України з Росією. Але викопані з землі рештки учасників конфлікту виглядають абсолютно однаково, нагадуючи про те, що війна завжди забирає більше, ніж віддає.
Хоча песимістичне майбутнє Донбасу може здатися пророчим, не варто забувати, що погляд Валентина Васяновича відображає саме сучасні настрої: навіщо воювати за зруйновану територію? Навіщо помирати за тих, хто не хоче порятунку? Навіщо допомагати тим, кому ковбаса по 2.20 важливіша за свободу і гідність? В майбутньому така риторика може змінитися, і песимізм "Атлантиди" - лише попередження про те, як байдужість співвітчизників може вплинути на учасників війни. При цьому раптове тяжіння, яке відчувають одне до одного герої фільму, виглядає як маніфест життя: навіть посеред випаленої пустелі його паростки будуть тягнутися один до одного, міцнішати, давати надію на порятунок.
Масового глядача фільм "Атлантида" може відлякати своєю монотонністю, натуралізмом і відсутністю яскравих драматичних сцен, які допомогли б відчути близькість до героїв. Але Васяновичу вдалося донести ідею про цінність кожного людського життя, а також показати людей війни, яким потрібна допомога і участь незалежно від її результату. Неважливо, які нагороди "Атлантида" отримала на міжнародних кінофестивалях, і які її шанси на "Оскар". Цей фільм потрібен насамперед українцям, яким поки тільки належить навчитися думати про війну, і тим самим взяти на себе частку болю тих, хто від неї постраждав.
- Читайте також 5 незручних запитань про військову драму "Черкаси" режисерові Тимуру Ященко. Автор фільму розповів про сюжет, приховані сенси, операторську роботу і акторську гру.
Найцікавіші історії та новини дня тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал theLime і дізнавайтеся про них швидше.
