Днями українському казкарю Сашкові Лірнику виповнилося 62 роки. Напередодні "Апостроф Lime" поспілкувався з письменником та сценаристом, дізнавшись кулінарні секрети митця та його думку щодо майстерності українських авторів. Також Олександр Іванович розповів про свої політичні переконання.
Сашко Лірник
Читайте також: Зрадниці Повалій та Успенська назвалися "україночками" і зізналися в любові до Росії.
- Вітаю. Як краще до Вас звертатися: Сашку, Олександре, Олександре Івановичу, пане Лірнику?
- Як хочете, але Сашко мені найбільше подобається.
- Гаразд. Сашку, нещодавно Ви в дотепній манері запропонували поціновувачам своєї творчості рецепт індика "Барига проклятий". Ця назва пов’язана з політикою? Зважаючи на те, що колись Ви вели кулінарні програми, і часто у Ваших книжках можна зустріти рецепти, яку страву вважаєте коронною?
- Назва випадкова, я кілька разів її змінював. Але полюбляю цукерки "Корівка" Roshen і так народилася назва. Обожнюю готувати, але у мене вдома зазвичай жінки хазяйнують. Та коли вже дориваюся до кухні, то творю свої шедеври. Колись на радіо FM щонеділі розповідав новий рецепт. Зазвичай експериментую, вигадуючи свої страви. Дуже люблю смажену картоплю, але найкраще я готую бограч. Улітку, коли ми відпочиваємо на базі, я традиційно у казані готую на 100-200 чоловік. Навіть думав відкрити свій концептуальний ресторан.
- Тобто у майбутньому Ви можете скласти конкуренцію Клопотенку?
- Клопотенко мені не рівня. Я готую смачно, а він готує попсу. Але нехай українських страв буде якомога більше. Клопотенко попсист, але не кулінар. Я був огидно вражений, коли він якось посмажив свої сандалі. Це зневага до людей. Шоу і попса не мають ніякого відношення до кулінарії. Я ось нову книжку написав і там буде розділ з моїми рецептами. Вони життєві, прості і дуже смачні. Так як я роблю, не робить ніхто. Моя кулінарія відшліфована роками і настояна на традиціях тисячоліть.
Читайте також: Радіоведучий посміявся над спробами Олега Винника провести концерт.
- Після хорошого обіду і казки добре пишуться…
- Ні, казки пишуться на голодний шлунок. Артист і художник мають бути голодними на час роботи, а особливо під час виступу. Наприклад, коли я вів весілля, то нічого не їв, а лише пив воду. Так можна продуктивно працювати, щоб людям було цікаво.
"Війна вічна. Завжди будуть люди, які хотітимуть нас знищити"
- Що для Вас важче: безпосередньо вигадати цікаву історію для дітей чи відтворити її?
- Це завжди індивідуально. Я ніколи не повторюю чужого, ніколи не читаю людям, а завжди все розказую з голови вживу. В цьому і є цінність і секрет, немає завченості, лише живе спілкування та імпровізація. До виступу ніколи не готуюся. У мене завжди була проблема, бо на телепрограмах є продюсер. І у всіх однакова система. "Давай ось тут ми посадимо дітей, будемо знімати, а ти їм розповідаєш…". Я не конфліктував з продюсерами, обходив їхні пастки і вмів настояти на своєму. Бувало, що програми закривали через кон’юктуру. Але мої програми мали найвищий рейтинг. Люди завжди відчували, що працюю для них, а не для продюсерів, режисерів, власників каналів тощо. Мені і з окупації писали, що мої казки рятують людей.
- Зараз діти поголовно сидять у мобільних телефонах, люблять сучасних фантастичних героїв, комп’ютерні ігри тощо. Як Вам вдається на певний час відірвати молодь від гаджетів, викликавши інтерес до козаків, характерників, героїв української міфології?
- Ми не втечемо від гаджетів. Але гаджети точно не заважають бути генієм. Я завжди бачу, що лишень починаю розповідати казку, то один, другий, третій відкладають у бік телефони. Бо ніщо не замінить живе спілкування. Важливо, і щоб сценаристи, письменники наповнювали інтернет цікавим контентом. Наприклад, сотні фільмів не дивляться, а мою "Пекельну хоругву" знову і знову передивляються. Так, вона на тлі "Скаженого весілля" не така понтовита і розкручена, але сучасні серіали – це переважно подивився і забув.
Читайте також: "Безуглити і арестнути": письменник вирішив збагатити українську мову.
- Казка про перемогу добра над злом, про перемогу України потрібна і дітям, і дорослим…
- Хочу сказати, що багато дітей, які мене читали і слухали, через війну емігрували з батьками за кордон. Вони вже там прижилися, діти пішли в місцеві школи. Зараз дорослі більше зацікавлені у моїй творчості. Також мені пишуть і телефонують хлопці з фронту, кажуть, що читають мої казки, які їм допомагають жити.
- А з війною все розпочалось із "Казок для бліндажа", так?
- Коли почалася війна і бомбардування, мені почали писати мами. Мовляв, що робити, бо діти бояться і не хочуть у бомбосховищах сидіти. І я почав записувати "Казки для бліндажа". Треба вміти зачепити душу, знайти потрібні слова. До мене також і бійці приходили із словами: "Можна Вам сповідатись, бо завтра нам у бій?". А я ж і не є священиком. Але людині потрібна людина і спілкування.
- Які казки найбільше полюбляють наші воїни? Чи звертаються до Вас за читацькими порадами?
- Будь-яка моя казка – це завжди розмова про любов, про вічне. На моїх виступах відбувається синергія. Мене здивувало, як наші воїни люблять казку "Івасик Телесик". Насправді казки зараз мало хто розповідає. Я звичайні відомі казки можу розповісти так, що будуть слухати з відкритим ротом. А казки, які прожили тисячоліття, вони не мають терміну придатності.
Наші воїни просять мої книжки. Дуже сподобалась їм "Книжка для дорослих". Хочу наголосити, що часто наші автори хочуть вразити читача, вплинути на емоції, але людям передусім треба лікувати душі. Це як дитина несе мамі забитий пальчик, аби вона його поцьомала.
"Якщо ти робиш вічні речі, то тут немає місця хайпу"
Читайте також: "На фронті не обираєш": Вакарчук провів для військових 290-й концерт і розповів, у яких місцях доводилося виступати.
- А яких слухачів зацікавити найважче? Чи були у Вас провальні виступи?
- У мене провальних виступів зазвичай немає, але був один випадок. Це там, де я не бачив людей. Артистка Степова влаштовувала благодійний аукціон в казино на Осокорках і мене запросили виступити. Була сцена, з якої глядачів не було видно. І у мене було відчуття, що я розповідаю в пустоту. Але незмінним є те, що зацікавити глядача – це передусім завдання виконавця. Якщо він це не може зробити, значить це поганий виконавець.
- Ви вірите в якісь прикмети і знаки перед виступом?
- У кобзарів є така прикмета: якщо під церквою ти співаєш, аби заробити гроші, то ти ніколи не заробиш. А якщо ти співаєш заради того, щоб співати, то гроші будуть, самі прийдуть. Головне – творчість і душевність. Цього ніколи не зрозуміти сучасним стендаперам, 95 Кварталу, які хайпують і хочуть зірвати оплески. Але якщо ти робиш вічні речі, то тут немає місця хайпу, який за годинку забудеться. Але у нас чомусь надають перевагу серіалам, кварталам, лайну всякому. Коли я звертаюся із пропозиціями зняти хороше кіно, його не пускають. Зараз знімають фільми неукраїнці для неукраїнців.
- А чому? Через відсутність ідеї? Як вважаєте, ситуація зміниться після нашої перемоги?
- Давайте не будемо зараз про це говорити. Війна вічна. Завжди будуть люди, які хотітимуть нас знищити. Нам треба відбитися і зберегтися. А щодо кіноіндустрії, то доки керує ця влада, українського кіно не буде. Але поки є такі вар’яти як я, світ зберігатиметься. Меншість завжди перемагає.
Я токсичний, мене влада ненавидить. Зазвичай стикаюсь із цинічною грою нижче пояса, коли йдеться про мої пропозиції. Коли, наприклад, п’ять експертів ставлять вищу оцінку, а один найнятий – найнижчу. І мені не вистачає крапелинки. Це спеціально робиться.
Читайте також: Співачка Олена Тополя пояснила, чому не випускає пісні про війну.
- Ваша книга "Доктор Крапелька" вкотре миттєво розлетілася. Вона для сімейного читання і правильного виховання дітей. Які життєві історії надихнули Вас на її написання?
- Мене вразив підхід до виховання дітей, коли я був у Фінляндії. Там діти не граються, а живуть. Тобто якщо іграшкова кухня, то там газ горить, якщо лялька вагітна, то всередині є дитинка. Це не є сюсюкання з дітьми, а виховання. І ось моя книжка написана як сімейна книга. У ній ті історії, які я сам бачив.
- А як Ви ставитеся до творчості Вашого колеги письменника Андрія Кокотюхи?
- Кокотюху дуже давно знаю. Його книги – це зовсім не мій жанр і не мій стиль. Але один раз ми навіть посварилися, він почав писати дивні речі про російську мову. Я його запитав, що це таке, а він мене забанив. Кокотюха є придворним сценаристом у одній кінофірмі. І я пам’ятаю його реакцію, коли моя "Пекельна Хоругва" виграла, а його робота – ні. Але мені з ним нема що ділити, у нього свій жанр.
- Чи поділяєте Ви думку Кокотюхи, що українські автори не вміють писати? Він критикував і Оксану Забужко, мовляв, вона забористо пише…
- Не знаю його думку. Але знаю авторів, які не вміють писати. Але я ніколи рецензій не пишу, бо не вважаю себе вправі комусь щось радити. А з Оксаною Забужко я знайомий, мені дуже сподобалася її книга "Польові дослідження з українського сексу". Із задоволенням її прочитав. У неї свій стиль. І я не вважаю себе метром, аби радити комусь, як писати.
Читайте також: "Вони просто відмахнулися": режисерку Цілик обурила реакція університету Карпенка-Карого на секс-скандал з викладачем.
А щодо дитячих книжок, то я не можу назвати автора, який гарно пише. Вони переважно сюсі-пусі, білочки, зайчики, котики, жучки для малюсіньких. Мені ж дуже подобався Костянтин Когтянц, Всеволод Нестайко. А щодо інших… не хочу нікого ображати. Українських письменників має бути дуже багато, щоб з них обирати найкращих. Їх буде два-три. А з поетів мені дуже Артем Полежака подобається, який копає глибинні речі. Геній є геній. Такі трапляються, слава Богу. Ну і я геній (сміється). Усі регалії до одного місця, головне, що ти цікавий людям.
- І трохи не про казки. На наступних виборах за кого голосуватимете?
- Я голосуватиму за ту людину, яка буде кориснішою для України. Якщо це буде Залужний, я проголосую за нього. Якщо буде Порошенко, то за нього. А Порошенка я просто щиро поважаю, бо бачив, як людина себе повела у важкій ситуації. У нього все є, він будь-який час може виїхати і жити на Багамах. Але він тут і своїми коштами допомагає фронту. І ще одна показова історія. Свого часу я дуже багато виступав у інтернатах, і поїхав якось на Вінниччину в інтернат, одночасно туди приїхала жінка, яка привезла дітям необхідні речі. І це була Марина Порошенко. Там я з нею і познайомився. Цього ніхто не показував по телебаченню. І цього для мене досить. Бо всі шоу Зеленських – це показуха.
