Наталія Гаріпова – українська комікеса, яка займається стендап-комедією. Жінка пройшла різні трансформації від КВК, сольних номерів, ток-шоу на телебаченні, а зараз зосередилася на чесній розмові з собою та глядачем через гумор. В інтерв’ю "Апострофу Lime" Наталія висловилася про стендап, пригадала виступи в Україні та за кордоном, а також відреагувала на скандал, спровокований Борисом Барським.
Наталя Гаріпова
Читайте також: "Пішов військовим медиком": сім'я загиблого учасника шоу "Екси" розповіла про його службу.
- Наталю, розкажіть про тур "Сорокєт". Як зустрічали глядачі Ваш стендап? Ваш "сорокєт" – це і про кризу середнього віку?
- Так. Це рефлексія на те, що було в минулому. Я як комік мала низку метаморфоз, але це все придумане, надумане і точно не про мене. А стендап-комедія – це про відвертість. В сорок ми можемо зрозуміти не лише себе, а й свою маму, дитину, оточення. Тур присвячений викликам, які стоять перед сорокарічною жінкою в роботі і в спілкуванні. Я розповідаю про травми, які наносили нам батьки, зокрема коли нас викачували яйцями, лікували дивними способами, водили семирічних дітей відпускати гріхи в церкву тощо. Діти переважно розвивалися самостійно, як пліснява. У турі я хотіла зафіксувати і ті зміни, які відбуваються в мені. Так як я з 29 років займаюся стендапом, то в мене зафіксовані всі стани: від я не відчуваю себе сексуальною до періоду народження дитини, життя під час війни, еміграції. Все це є в жартах.
- На Вашу думку, як загалом змінилася індустрія гумору? Раніше на сцені був затребуваний більше командний гумор, а останніми роками стендап набирає все більше популярності в Україні…
- Потреба в гуморі була завжди. Ми зростали на, Господи, прости, "Сміхопанорамі". Згодом з’явилися різноманітні шоу, які добре продавалися. Зараз якщо взяти, наприклад, "Ветерани космічних військ", то вони поодинці не виступають, але глядачі їх дуже люблять. А коли розпочалася війна, ми стали трішечки чеснішими до себе, почали глибше копати, гумор став осмисленішим. Командний гумор – це переважно замальовки з вигаданої реальності. Тут головне розсмішити глядача, а не пропрацювати якусь історію. Тому стендап-комедія під час війни стала дуже потрібною. Цей формат популярний у США та Британії. Я вважаю, що згодом буде велика прірва між людьми, які приходять на великі шоу, і людьми, які бачать відкритий мікрофон.
"Я завжди керуюся моральними принципами"
Читайте також: Письменника шокувало російське вбивство в Києві.
- Виступи в Києві, Львові, Івано-Франківську і в прифронтових містах суттєво відрізняються? Постійні обстріли не заважали Вам жартувати?
- У прифронтових містах особлива атмосфера. Люди, які прийшли на твої концерти, мають сміятись, аби зцілитися, бо це величезна потреба під час війни. У Запоріжжі, Дніпрі були просто неймовірні концерти. Складно було виступати в Харкові, бо якраз сталася трагедія в Сумах. В Одесі, якщо не знати, що війна, все прекрасно, в цьому місті я завжди відчуваю піднесення.
- Ви жартуєте на різні теми, близькі пересічній людині. А яка тема є забороненою для Вас?
- Я завжди керуюся моральними принципами. В комедії є просте правило – ти можеш жартувати про все, що відбувалося з тобою. Зараз наше суспільство достатньо травмоване, завжди треба думати, як обійти гострі кути. А загалом жартую про життя, не обходжу і політичні теми. Ляшко, Кличко, Зеленський, Єрмак та інші особистості також були героями моїх жартів.
- А вибачатися за свій гумор доводилося?
- Ні, не пам’ятаю.
- Невже не було інцидентів?
- Ой, на виступах були люди, які хотіли мене побити. Це п’яні чоловіки, про яких я жартувала. Але зазвичай у таких ситуаціях концерт стає ще цікавішим, з героїв із неадекватною поведінкою ми сміємось гуртом з глядачами. А загалом нормальну людину дуже важко зачепити жартом. Але є невгамовні люди, які не дають змоги проводити концерти.
Читайте також: "Це новий саундтрек "Холостяка"?": мережу повеселила пісня про Тараса Цимбалюка від учасниці "МастерШеф".
- Днями сталася неприємна історія із волонтером Сергієм Стерненком, якого, очевидно, намагалися вбити. Багато хто іронізує над цієї ситуацією. Як вважаєте, а на коміка, гумориста в Україні можуть напасти через "невдалі жарти"?
- В Україні можливе все. Але про такі страшні речі не потрібно говорити вголос, аби вони не сталися.
- А хто із закордонних гумористів є для Вас авторитетом?
- Я люблю Мета Райфа, Ділана Морана. А росла я на "Монті Пайтоні", це для мене вершина комедії. Із жінок – Емі Шумер. Є комедія, яка показує, що гумор може бути добрим і дуже смішним.
- Наталю, а Ваш топ українських стендаперів – який він?
- Вася Байдак, Антон Тимошенко, Аміл Насіров, Славік Мартинюк та інші. Якщо говорити про імпровізацію, то це Рома Міщеряков, Ігор Френкель, Данило Білий.
- А як часто Ви імпровізуєте? Чи поки що це для Вас із розряду "вау"?
- Я вмію імпровізувати, але часто боюсь це робити. Іноді справді відбувається якась магія з глядачем і це як рефрен до всього концерту.
Читайте також: 14 річниця весілля: Кейт Міддлтон та принц Вільям провели святковий день в Шотландії.
- Мені здається, що жінки-гумористи, жінки-стендапери завжди були недооцінені чоловіками. У Вас був такий досвід, коли відчували знецінення, ігнор, пасивну агресію?
- Звісно, було таке, але раніше. Я просто продовжувала працювати над собою. Як на мене, у комедії стерлося протиставлення "чоловік - жінка". Правда, я не часто ходжу по стендап-клубах, аби прослідкувати різні ситуації, бо переважно сиджу з дитиною вдома.
"Раніше гумористи працювали наосліп..."
- Чи були у Вас провальні виступи?
- Дуже важко було у Харкові. Я не можу назвати це провалом, бо в мене не кидали помідорами, не агресували, але сама атмосфера не давала змоги розслабитися. Все через війну. За час туру у мене було три дні жалоби.
- А свій перший стендап пам’ятаєте?
- Так, це був бар "Банка". Пам’ятаю, як перед виступом у мене розійшовся комбінезон, і я дуже засмутилася через це. Але пов’язала зверху худі і все минуло добре. Тоді був шалений відгук. І я зрозуміла, що треба йти далі. Якщо раніше стендапери працювали наосліп, виступали в різних місцях, не завжди придатних для цієї справи, багато пояснювали, що таке стендап, то зараз купа клубів та відкритих мікрофонів. До речі, Вася Байдак переклав книгу "Біблія комедії" Джуді Картер українською. Все це важливо. Є всі необхідні інструменти для людини, дотичної до цього мистецтва, а також за бажання можна закінчити курси.
Читайте також: Перша леді Естонії на зустрічі з Оленою Зеленською повторила її стиль.
- Тобто Ви вважаєте, що мистецтву стендапу можна навчитися?
- Лише якщо є почуття гумору і критичне сприйняття світу. Стендап – це формули.
- Наталю, а себе Ви вмієте продавати?
- Зараз трішки складна ситуація. У мене була перерва, два роки я займалась соціальними проектами, і тому мені треба заново намацувати свою аудиторію. До війни серед моїх глядачів були переважно жінки з дітьми, які виїхали за кордон.
- На святах у товстосумів доводилося виступати і за які гонорари?
- Всього і не пригадаєш. Одразу спадає на думку один із стендапів ще до народження дитини. Будучи вагітною я виступила на корпоративі в бізнесмена за 1,5 тисячі доларів. А зараз у мене дуже багато безкоштовних виступів.
"Стендап - це формули"
- Як волонтерство впливає на Вашу діяльність?
- Останній рік я допомагаю роті Оксани Рубаняк, другові із роти "Фаворит", бригаді на Запорізькому напрямку. Ми займалися багато чим, і дітьми, постраждалими від війни, і тваринами, також відправляли на лікування військових, співпрацювали з різними фондами. Зараз, до речі, буде конференція у Львові, кошти також підуть на благодійність.
Читайте також: "Наші козаки у надійних фешн-руках": блогерка розкрила дизайнера костюмів Ziferblat для "Євробачення-2025".
- Наталю, для Вас як для російськомовної людини українізація була важкою?
- Все відбулося закономірно і поступово, зараз я розмовляю українською. Нас зросійщували роками, пропагандистська машина постійно працювала. А зараз моя дитина дивиться лише україномовний контент. Потрібно розуміти, що навіть ті росіяни, які виїхали за кордон, все одно писатимуть про свій Арбат, Патріаршиє пруди тощо. А це також пропаганда. Особисто я з війною повністю українізувалася, хоча до 2022 року не зовсім розуміла навіщо це. Для мене ці процеси не були складними.
- Чоловік Антон підтримує Вас у цьому?
-Так. Антон білорус, але україномовний. І оточений друзями, які дотримуються такої ж позиції. Зараз це просто життєво важливо.
- Свій гумор випробовуєте на чоловікові?
- Ні. У нас зовсім різний гумор. Мені складно читати жарти чоловікові, бо він регоче не там, де мені треба (сміється). У мене є друзі-військові Андрій Юрков та Кирило Головкін, які мене чудово розуміють, ось з ними я можу пропрацювати ті чи інші жарти.
- А як Ви говорите про війну з донькою Поліною?
- Наприклад, вчора ми здавали російськомовні книжки, які в нас залишились. І я помітила, що Поліна б’є їх. Це багато про що говорить. Вона знає, хто наш ворог. Донька каже: "Мама, передай ЗСУ, що я їх люблю". Вона знає про хвилину мовчання, знає про військових, які загинули.
Читайте також: Як принцеса Шарлотта йде слідами своєї матері Кейт Міддлтон - ікони королівського стилю.
- А в Німеччині чим Ви займалися? Чи доводилося долучатися до роботи, не дотичної до творчості?
- Ні. Ми зробили тур "Доброго вечора, ми з України". Гроші передавали на потреби ЗСУ. Аліна Паш, Монатік, Джері Хейл, Олена Кравець, KAZKA та інші давали свої концерти. Українцям, які галопом втікали від війни в одній куртці, дуже хотіли за кордоном побачити і почути саме своїх. Будучи за межами України я дуже хотіла повернутися додому.
- Наталю, а що Ви думаєте щодо відповідальності гумористів? Нещодавно директор одеського театру "Маски" Борис Барський опинився в центрі скандалу через звернення до Володимира Зеленського про те, що треба "прибрати брудні лапи" від Пушкіна в Одесі. Його думками скористалася російська пропаганда. Як не стати інструментом у руках ворога?
- Відповідальність має бути. Барський, очевидно, досі не зрозумів, чому російські наративи мають піти з нашої країни. Одеса російськомовне місто, але над Одесою працювали набагато більше, ніж, наприклад, над Києвом. Туди вбухали неймовірні гроші на пропаганду. Я пам’ятаю, як на Приморському бульварі роздавали триколори, як по всьому місту були плакати "Наш язик - русскій" тощо. Одеситам часто потрібна допомога і люди культури, до яких належить Барський, мали б бути цією допомогою. Але, очевидно, висновки не зроблені.
