У четвер 12 серпня в Росії пройшло засідання Ради безпеки. За даними ЗМІ, відомствам було доручено розробити заходи щодо України, але при цьому в Кремлі навряд чи підуть на якісь радикальні кроки. У той же день Володимир Путін відправив у відставку з поста глави своєї адміністрації Сергія Іванова, призначивши замість нього маловідомого Антона Вайно. Російський історик і політолог ВАЛЕРІЙ СОЛОВЕЙ, котрий заздалегідь передбачив всі кадрові перестановки в адміністрації Путіна, в інтерв'ю "Апострофу" пояснив сенс цих рішень, а також розповів, чому Росія не планує масштабного військового наступу на Україну.
- З чим пов'язані відставка Сергія Іванова з посади голови адміністрації президента і призначення на цей пост маловідомого Антона Вайно? (про те, що рокіровка буде саме такою, Валерій Соловей повідомив у своєму Facebook ще 1 серпня).
- Я не бачу якихось специфічних конкретних причин для цієї перестановки, пов'язаних, наприклад, з Україною. По-моєму, вони вписуються в загальну тенденцію заміни старої групи еліти — так званих великих вельмож в оточенні Путіна — на технократів. Тобто на тих людей, яких просував Путін, які йому особисто віддані, і які відповідають за компетентність у своїй професійній області. Ця тенденція охоплює як уряд РФ, так і губернаторський корпус, а зараз — і вищий шар політичних адміністраторів. Я маю на увазі призначення нового глави адміністрації президента Росії.
- Тобто Путін будує вертикаль під себе і усуває людей, які, хоч і лояльні, але схильні мати свою думку?
- Так, ви праві. Я сказав, що один із головних критеріїв — персональна лояльність. А з ним пов'язана і персональна залежність від президента - тобто, він призначає людей, які зобов'язані своєю кар'єрою саме йому. А, скажімо, Володимир Якунін, який був першим відправленим у відставку серед "великих вельмож", Віктор Іванов, Ромоданівський, Бельянінов, а зараз ось Сергій Іванов — всі вони вважали, і, мабуть, вважають себе соратниками президента - тобто людьми, які знаходяться поруч з Володимиром Путіним, мають право на свою думку і, головне, - на частку політичної влади. Від них він поступово позбувається.
- У Росії збирають підписи за відставку Дмитра Медведєва. Наскільки це реально, і хто його може замінити на посаді прем'єра?
- Ви знаєте, є чимало осіб, які хотіли б замінити Медведєва на посту прем'єра. Наприклад, і Сергій Іванов, і віце-прем'єр Шувалов і ще, принаймні, кілька фігур. Але, наскільки мені відомо, Путін задоволений діяльністю Медведєва і прийняв рішення залишити його на чолі Кабінету.
- На засіданні Радбезу, якщо вірити російським ЗМІ, вирішили утриматися від яких-небудь радикальних заходів щодо України у зв'язку з подіями в Криму. Тобто Росія начебто вирішила утриматися від масованого наступу. За вашою інформацією, це так?
- Так, це відповідає дійсності. Більш того, я вже, так би мовити, на першому етапі розгортання цієї кримської кризи, написав (на своїй сторінці в Facebook, - "Апостроф"), що ніяких екстраординарних дій з боку Росії не буде, тому що вони були б не тільки безглузді, а навіть контрпродуктивні з точки зору інтересів Росії і вищого російського керівництва. Це була скоріше — або навіть виключно — вербальна ескалація.
- Навіщо тоді стягувати озброєння в Крим? Навіщо так витрачатися заради одного залякування?
- Ну от, ви самі вимовили слово "залякування". Вербальна ескалація виглядає більш переконливо. Тим паче, що вона адресована не тільки Києву, але і західним столицям, і, до того ж, підкріплена військовою міццю. Це — перше. По-друге, в Росії насправді є, принаймні у частини керівництва, побоювання, що Україна може спробувати військовим шляхом відбити Крим. І, нарешті, по-третє, є ідея Міноборони Росії перетворити Крим у такий собі незламний авіаносець російської могутності. Тобто, я думаю, що ці фактори і працюють.
- Чи варто в такому разі чекати наступу на Донбасі?
- Це зовсім не виключено — тим паче, там артилерійські дуелі тривають, час від часу мають місце загострення. Але в цьому, знову ж таки, немає ніякого сенсу з точки зору інтересів Росії. А чого цим можна домогтися? Та нічого! У стратегічному і навіть в тактичному плані загострення на Донбасі нічого не дає.
- На думку деяких маргіналів на кшталт Стрєлкова (Гіркіна), нинішнє становище Москву категорично не влаштовує. І капітулювати Кремль не збирається. Виходить — за цією логікою, — єдиним ефективним варіантом міг б стати масштабний наступ. Як вам такий хід думок?
- Це — цілковита нісенітниця. Ігор Стрєлков як людина заангажована видає власні фантазії за реальний аналіз. Насправді Росію цілком влаштовує збереження статус-кво. Більш того, вона робить деякі — і досить серйозні — кроки з перетворення Донбасу на щось на зразок другого Придністров'я. Ситуація підвішеного, замороженого конфлікту Москві підходить. Хотіли б, звичайно, при цьому домогтися, щоб Захід зняв санкції, а Україна в такому вигляді прийняла Донбас в свій склад. Але не можна мати відразу все. Ніяка війна не передбачається, тому що масований наступ суперечить інтересам Кремля.
- Якщо Москва робить ставку на Мінськ і на зняття санкцій, то якого прогресу вона реально розраховує досягти?
- Прогресу хочуть досягти дуже простого: Київ приймає до складу України Донбас на тих умовах, які вигідні РФ. З точки зору Росії, це було б найкращим рішенням конфлікту.
- Почекайте, це ж нереально, адже Київ не схильний йти на поступки.
- Абсолютно вірно! І Росія в нинішньому вигляді теж не готова змінювати свою позицію. Тому ситуація залишиться такою, якою вона є. Просто Росії потрібно якось зберегти обличчя перед західними партнерами, адже ми постійно бачимо переговори в Нормандському форматі, в складі Мінської контактної групи про те, що "будемо виконувати, виконувати". Але нічого не робиться, так? Тому кримський інцидент дуже хороший для того, щоб сказати, що "Україна — терористична держава, вона посилає диверсантів, з такою державою нема про що домовлятися". Ось ви, мовляв, західні держави, притисніть Україну, щоб вона прийняла російську інтерпретацію Мінських угод.
- А з точки зору Заходу як це виглядає? Адже ми бачимо, що вони не купилися на риторику Москви.
- Ні, але вони просять доказів. Якщо Росія пред'явить докази, що її версія кримського інциденту об'єктивна і правдива, тоді Захід, можливо, спробує чинити тиск на Україну. Захід чекає доказів, він хоче отримати факти, щоб там з'явилися хоча б спостерігачі ОБСЄ, щоб їх допустили до цих українських диверсантів або квазідиверсантів. Поки що Захід досить скептично ставиться до того, що говорить Росія щодо кримського інциденту.
- А ви вважаєте, що Україна могла бути до цього причетна?
- Я не знаю. Неодноразово читав у соціальних мережах міркування українців про те, що було б непогано щось зробити в Криму, розгорнути партизанську боротьбу. Але я дуже добре розумію, що між розмовами в соціальних мережах і діями пролягає дистанція величезного розміру. Не можу сказати нічого певного, але ясно бачу, що версії, які висуваються і російською, і українською сторонами, - не дуже переконливі.
- Чому непереконлива українська версія?
- А що українська сторона говорить?! Ви кажете, що є факти про те і те. Російська сторона теж каже, що є факти про те і те. Насправді факти не мають ніякого значення — важлива інтерпретація. А Захід вимагає: пред'явіть нам докази. Не знаю, які докази він визнає переконливими.
- На засіданні Радбезу йшлося про те, що профільні відомства найближчим часом мають розглянути якісь відповідні заходи по відношенню до України. Це пусті розмови?
- Знаєте, якщо б Росія хотіла б щось зробити, вона б якісь кроки зробила і дала б їм обґрунтування. Питання розгляду відповідних заходів — це відкладання проблем у довгий ящик.
