У середу, 2 листопада, український політтехнолог Тарас Березовець повідомив, що СБУ допомогла зірвати спробу державного перевороту в Чорногорії, яка була зроблена, судячи з усього, за участю російської сторони. До ситуації в Чорногорії минулого тижня була прикута увага всього світу, адже спроби державних переворотів – нетипова річ навіть для сьогоденних Балкан, які протягом XX століття закріпили за собою репутацію "порохової бочки Європи". Але нещодавні події руйнують практично всі міцно укорінені стереотипи про Західні Балкані, існуючі в тому числі і в експертному середовищі.
Російська пропаганда намагається представити історію відносин між Росією і Чорногорією як історію "міцних соціокультурних зв'язків", оскільки серйозну роль у становленні чорногорської економіки грали російські субсидії: не гордують згадувати про вливання в чорногорську економіку початку XX століття, згадуючи "світове братерство російського і чорногорського народів", що є, по суті, таким же симулякром, як "братство" з сербами.
На одній з центральних вулиць Подгориці красується пам'ятник Пушкіну, подарований мером Москви Юрієм Лужковим на початку 2000-х років, що не може не нагадувати його дії в Севастополі того ж періоду: відкриття "Російського дому" і створення філії МДУ як проекту "підтримки культурних зв'язків з російськомовним населенням колишніх союзних республік". Але за всім цим стоять і куди більш серйозні аргументи Росії, як, наприклад, Алюмінієвий комбінат Подгориці, де величезна частка акцій належить близькому до Кремля підприємцю Дерипасці. Церемонія приватизації одного з найбільших підприємств Чорногорії проходила в урочистій атмосфері за участю представників офіційної Москви.
Здавалося б, ситуація очевидна: російський капітал присутній у Чорногорії в більш ніж значних обсягах, Кремль апелює до "духовних скріплень", російський середній клас масово скуповує нерухомість на чорногорському узбережжі. Але не можна недооцінювати прем'єр-міністра Чорногорії Міло Джукановіча, з діяльністю якого прийнято пов'язувати набуття країною незалежності і стрімке зближення з НАТО, що завершилося приєднанням до Північноатлантичного альянсу навесні цього року.
Похолодання у відносинах між Чорногорією і Росією почалося не з рішенням Чорногорії підтримати санкції відносно Росії в 2014 році, а роком раніше, коли на кордоні Сербії і Чорногорії був заарештований громадянин РФ Дмитро Потрубач – фінансовий директор Комбінату алюмінію Подгориці, підозрюваний у крадіжках електроенергії в особливо великих розмірах.
Однак, небажання Росії миритися з тим, що Чорногорія поступово перестає бути російською сферою впливу, вилилося в антизахідні протести в Подгориці в жовтні 2015 року, спрямовані проти НАТО та уряду Джукановіча, що закликали Сербію і її "старших братів" допомогти ображеному в найкращих почуттях чорногорського народу, адже бомбардування Белграда 23 березня 1999 року завдали руйнування і на території Чорногорії.
Тим не менш правлячим елітам Чорногорії не становило за труднощі розгадати, хто саме стоїть за цим нагадуванням про події кінця двадцятого століття: "Думаю, що після повідомлень Міністерства закордонних справ Росії більше немає сумнівів у тому, що російська політика на боці організаторів акції протесту, а їх мета - перешкодити вступу Чорногорії в НАТО", - заявив Мило Джуканович.
У ході протестів, які МЗС РФ пов'язує північноатлантичної інтеграцією, що набирає обертів, мали місце затримання, після чого Брюссель закликав сторони до діалогу і співпраці. І тим не менш, місії ОБСЄ, які базуються на території Західних Балкан, заявили про те, що ні фінансова, ні фізична участь Росії в організації заворушень у чорногорській столиці не знайшла достатніх підтверджень. Незабаром, однак, їм довелося переглянути свою позицію з цього питання: в день парламентських виборів у Чорногорії, 16 жовтня 2016 року, були затримані громадяни Сербії, які, за даними прокуратури, готували державний переворот. За словами госпрокурора Чорногорії Милове Катнича, взяти участь в перевороті планували кілька сербських парамілітарних груп, в тому числі організація "Сербські вовки" Олександра Синджелича, фінансована РФ на регулярній основі, а також Братислав Дикич, голова сербської жандармерії в 2009-2013 роках. Історія отримала розвиток через публікацію сербським прозахідним виданням Danas інформації про те, що візит до Белграда секретаря Радбезу РФ Паструшева – не що інше, як спроба не допустити розголосу арештів і депортації громадян Росії, причетних до організації невдалого державного перевороту в Чорногорії.
Сербія, що вже довгий час балансує між Заходом і Росією, ясно дала зрозуміти: від своїх подальших намірів зближуватися з Євросоюзом уряд Вучича відмовлятися не планує. Спроби почати нову главу у відносинах з НАТО були зроблені Сербією ще в 2006 році, коли проєвропейськи орієнтований сербський президент Борис Тадич підписав угоду з НАТО, зробивши Сербію частиною програми PartnershipforPeace. У 2011 році, під час президентства Тадіча, Міжнародному трибуналу по колишній Югославії був виданий генерал Ратко Младич, який перебував у міжнародному розшуку і був обвинувачений в геноциді мусульманського населення в Сребрениці, що стало очевидним сигналом як для Москви, так і для Брюсселя.
Томіслав Ніколіч, наступник Тадіча, і прем'єр-міністр Сербії Олександр Вучич також не виправдали надій Кремля, багато в чому залишаючись послідовниками вже обраного курсу: Міністерство оборони Сербії виступило із заявою про те, що поважає північноатлантичний вибір Чорногорії, в той час як міністр оборони Чорногорії Міліца Пеянович-Дюришич стверджувала, що питання вступу Чорногорії в НАТО – це питання виключно чорногірського суверенітету, і ніяких втручань ні з боку Сербії, ні з боку Росії країна не стерпить. У серпні 2016 року у Белград з офіційним візитом прибуває віце-президент США Джозеф Байден, який заявляє про початок нового етапу у відносинах Сербії та Сполучених Штатів, пов'язаного з підписанням договору про екстрадицію. Всі вищеперелічені чинники зумовили спроби замаху на Олександра Вучича.
Спроби Росії утримати за собою хоча б частину Західних Балкан фактично зазнали краху. Як повідомив 2 листопада український політтехнолог Тарас Березовець, який співпрацює з Адміністрацією президента, це відбулося не без допомоги СБУ. За словами Березовця, співробітники СБУ стежили за сербами, які воювали на боці бойовиків ДНР і ЛНР і вчасно передали важливі відомості західним колегам, які зуміли зірвати переворот, спрямований проти прем'єр-міністра Міло Джукановича, що підтримує прозахідний курс держави.
Але РФ не залишить спроб дестабілізувати ситуацію на Балканському півострові: 18 серпня 2016 року російські пропагандистські ресурси вибухнули повідомленням про те, що Гаазький трибунал виправдав Мілошевича. Такі висновки були зроблені на підставі тексту обвинувального висновку по справі Караджича від 24 березня 2016 року, де сказано, що він не був причетний до етнічних чисток в Сребрениці. Але на Слободана Мілошевича відповідальність за Сребреницю ніколи не покладалася. Подібні публікації – єдиний доступний Росії інструмент у підігріванні великосербських настроїв на території всієї колишньої Югославії. А це означає, що далі буде.
