Цього тижня прес-служба президента України Петра Порошенка повідомила, що в розмові з канцлером Німеччини Ангелою Меркель сторони домовилися про зустріч міністрів закордонних справ країн "нормандської четвірки" в кінці листопада. Раніше про проведення таких переговорів домовилися на жовтневому саміті в Берліні лідери Франції, Німеччини, України та Росії. Передбачається, що глави МЗС чотирьох країн мають ухвалити проект "дорожньої карти" по Донбасу – тобто порядок імплементації пунктів Мінських угод, щодо якого є суттєві розбіжності. У середу німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєер навіть назвав дату переговорів – 29 листопада. Втім, напередодні його російський колега Сергій Лавров заявив, що поки не бачить сенсу в проведенні зустрічі, оскільки у сторін немає консенсусу щодо змісту "дорожньої карти". Старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк розповів, які перспективи майбутньої зустрічі і що заважає сторонам домовитися про "дорожню карту".
Головна проблема імплементації Мінських угод полягає в тому, що сторони по-різному трактують підходи та етапність виконання самого документу. "Дорожня карта" мала б бути певним компромісом між Росією, Україною та представниками Німеччини та Франції стосовно виконання політичного і безпекового компоненту.
Заява міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова свідчить про те, що сторони навіть не напрацювали сам проект документу. Наскільки я знаю, в українській стороні, в експертних колах іде зараз активна робота щодо створення проекту "дорожньої карти". Найближчим часом будуть проходити закриті експертні обговорення, де будуть напрацьовуватись пропозиції. І наскільки я знаю, там в першу чергу обговорюється саме безпековий момент.
Отже, в чому різниця між українським і російським підходом? Росіяни наполягають на виконанні політичного компоненту. Українська сторона в першу чергу вимагає завершення безпекового переговорного процесу, верифікації відведення зброї. Інші представники "нормандського формату", судячи з того, що говорять в дипломатичних колах, більше підтримують комбінований підхід, коли процеси досягнення безпекових і політичних компонентів будуть проходити паралельно.
Які є проблеми? У першу чергу ми тут говоримо про різницю підходів, поки не досягнута домовленість про певну єдину формулу. По-друге, ми говоримо про відсутність умов для ухвалення політичного компоненту. І в Росії, і на Заході розуміють, що в нинішніх умовах виконати цей політичний компонент неможливо, ми перейшли в зону політичної турбулентності. І по-третє, це відсутність геополітичного консенсусу між Заходом та Росією. Основна проблема полягає в тому, що цей конфлікт є тривимірним: ми ведемо переговори на певному регіональному рівні, а країни "нормандського формату" не можуть виробити формули без урахування змін підходів США чи Російської Федерації.
Мій особистий прогноз: все ж таки до кінця року ця зустріч відбудеться, як і було анонсовано, але, можливо, на ній будуть лише розглядатися певні проекти "дорожньої карти". Наскільки я знаю, готуються чотири проекти "дорожніх карт". Українська сторона готує свій проект, Росія – свій, ФРН та Франція готують свою "дорожню карту", яка за різними оцінками і буде взята як основна. Ну, і окремі райони Донецької та Луганської областей теж готують своє бачення.
Але наразі зі слів Лаврова ми бачимо, що жодного проекту цих документів не надійшло на розгляд. Тому я думаю, що на цю зустріч "нормандської четвірки" будуть винесені спочатку пропозиції. Саме обговорення може затягнутися на наступний, 2017 рік. Але ця "дорожня карта" і не може бути прийнята до кінця цього року. Максимум, там можуть бути надані певні пропозиції або рекомендації. Швидше за все, це буде продовження і відтермінування переговорного процесу, оскільки українська сторона, очевидно, зайняла таку роль і виконує функції відтермінування.
Можливі альтернативи – це відновлення активних бойових дій, якісь певні провокації або підключення третіх гравців – Сполучених Штатів Америки. Все залежить від того, яку лінію поведінки вибере адміністрація Трампа. Насправді я не думаю, що розширення формату якимось чином вплине на виконання Мінських угод, хоча сам "нормандський формат" не показує своєї життєздатності. Має бути переговорний процес на геополітичному рівні між Заходом та Росією. І українське питання в цьому комплексі виступає одним із головних елементів переговорного меню. Але ми не можемо робити ніяких прогнозів, бо ми не знаємо, яку лінію поведінки вибере Дональд Трамп. Якщо це буде лінія конфронтації, то, звичайно, для нас це буде означати повернення до військової риторики або відновлення активних бойових дій, оскільки рішення про надання летальної зброї або іншої військової підтримки може категорично змінити баланс сил.
Скоріше за все, наступні переговори міністрів в "нормандському форматі" будуть безрезультатними. Ми, можливо, почуємо якесь більш збалансоване бачення ФРН і Франції стосовно "дорожньої карти", ми побачимо незмінну лінію Кремля, який буде наполягати на виконанні політичного компоненту, на ухваленні рішень щодо амністії та окремого закону про вибори. Українська сторона, звичайно, буде наполягати на забезпеченні безпекового компоненту, розгортанні місії ОБСЄ. Дилема буде зависати в повітрі, поки в ключових країнах не пройдуть вибори. Тому всі чудово розуміють, що самі ці переговори можуть завершитися нічим.
