Дональд Трамп оголосив, що визначився з кандидатурою на посаду держсекретаря США. Ним став голова американського нафтогазового гіганта ExxonMobil Рекс Тіллерсон. Фігура суперечлива з багатьох сторін.
Як і у Трампа, у Тіллерсона відсутній будь-який досвід державної служби, у тому числі на дипломатичному поприщі. Це робить його, з одного боку, "дзеркальним" відображенням самого Трампа, здатним мислити з президентом на одній хвилі бізнес-інтересів. Але Тіллерсон не просто бізнесмен, він займався одним з найбільш "геополітичних" видів бізнесу – енергетикою. Це не може не позначатися на його поглядах на стратегічну важливість відносин США з тією чи іншою країною. А враховуючи, що його компанія є найбільшим гравцем сфери, час поговорити про конфлікт інтересів.
З іншого боку, він, як і Трамп, людина поза системою, а отже, не пов'язаний кон'юнктурними зобов'язаннями, які супроводжують процес вибору кандидата на таку високу посаду. Зупиняючи свій вибір на Тіллерсоні, Трамп може керуватися міркуваннями лояльності кандидата, а також наявності зв'язків, які може принести така людина, як голова глобальної корпорації.
Примітний коментар Трампа про Тіллерсона в Twitter – йому, мовляв, як голові великого бізнесу, не звикати спілкуватися зі світовими лідерами. Дивлячись що розуміти під "спілкуванням". Ще нещодавно Трамп обіцяв прикрити наймасштабніші в історії міжнародні проекти щодо вільної торгівлі, переглянути обов'язки і ролі всередині НАТО, а також, по ходу справи, взаємини США із союзниками і країнами. Настрій, скоріше, на конфронтацію, ніж на спілкування.
Але, допускаючи такий широкий круг змін, Трамп все-таки розуміє (а якщо ні, йому підкажуть), що кількість ворогів може бути обмеженою, а справжніх – взагалі не більше одного.
І тут вимальовуються два сценарії, досить грубих, зважаючи на початкову стадію їхнього формування, але про які варто думати Україні вже сьогодні.
Нещодавня телефонна розмова Трампа з президентом Тайваню, всупереч тривалій політиці визнання "одного Китаю", може бути передвісником наміченої конфронтації з КНР. У США є значні бізнес-кола, які в цьому зацікавлені, і саме до них апелював Трамп у своїй виборчій кампанії.
У цьому випадку Трамп буде зацікавлений принаймні в нейтралітеті Росії та Індії. А отже, не можна виключати, що на російському треку Трамп піде на системний компроміс, запропонувавши Москві те, що не є для нього пріоритетним. На жаль, до цього списку майже напевно потрапляє Україна.
Формально США не підуть на визнання Криму російським, повторивши прецедент з невизнанням балтійських країн у складі СРСР, може навіть збережуть санкції самі, але при цьому: не будуть вимагати єдності політики санкції від європейських союзників, не будуть виступати гарантом стримування Росії, скоротять фінансову допомогу Україні, у тому числі ту, що стосується підтримки в рамках МВФ. При цьому наявний рівень військової допомоги Україні може зберегтися.
Так Трамп частково приміряє Конгрес зі своєю політикою, не особливо нервуючи цією допомогою Росію. Для України це програшний варіант, оскільки залишає нашу країну фактично сам на сам з агресором, що в багато разів перевершує нас у військовому відношенні. Вибір Тіллерсона держсекретарем, який на короткій нозі не тільки з російськими політиками, а також з низкою політичних і бізнесових важкоатлетів у Південно-Східній Азії, в цьому випадку настільки зрозумілий і прямолінійний у своїй логіці, що здається навіть занадто очевидним.
Тому напрошується протилежний варіант, при якому Трамп-президент у принципі не збирається дотримуватися того, що обіцяв Трамп-кандидат. Лінія Адміністрації Барака Обами на ізоляцію Росії буде замінена на лінію відкидання її з позицій на всьому пострадянському просторі. Швидше за все, через розблокування там конфліктів. У цьому випадку ключова роль у формуванні та проведенні зовнішньої політики буде відведена Пентагону. Таке вже траплялося при президентах Ейзенхауері, Ніксоні і під час першої Адміністрації Рейгана.
Держдепартамент буде на других ролях, але вибір кандидатури тут теж має свій сенс. Тіллерсон не дипломат, не політик, "вторинність" не вдарить по його самолюбству. Його вибір може означати ще одне. У команди Трампа є сценарій, в якому США гратимуть не проти Росії, а проти Путіна, і Тіллерсон може стати ключовою контактною постаттю зі "змінщиками".
У світлі останніх подій не можна також виключати гіпотетичну ймовірність, що Трамп президентом і не стане. Цей сценарій наразі повністю в руках спецслужб США, оскільки безпосередньо пов'язаний з питанням впливу Росії на американські вибори. У цьому випадку можна буде говорити про масштабну політичну кризу в самих США, і її результат змусить переглянути багато сьогоднішніх припущень.
