Сьогодні, 12 лютого, виповнюється рівно два роки з моменту підписання в столиці Білорусії других Мінських угод. Задумані як політичний механізм припинення військового конфлікту на Донбасі, за фактом Мінські угоди розтягнули війну ще на два роки, адже Росія інтерпретує їх на свій лад. Що приніс Україні цей "мирний процес", і чи варто чекати Мінська-3, розбирався "Апостроф".
Що підписали
Необхідність апгрейда перших Мінських угод (підписані 5 вересня 2014 року) виникла в січні 2015 року, коли на Донбасі відновилися активні бойові дії. Лідерам «нормандської четвірки», крім РФ звичайно ж, стало зрозуміло, що потрібно домовлятися про припинення вогню заново. Зміцненням української позиції в переговорах тоді зайнялася канцлер Німеччини Ангела Меркель. Напередодні зустрічі в Мінську фрау Меркель розмовляла з президентом Обамою, і як писали тоді німецькі та американські ЗМІ, лідерами Німеччини та США розглядалося питання надання Україні летального зброї в разі провалу мирних переговорів.
Така підтримка для України не входила в плани Кремля, тому і провалу в переговорах не було. Дійсно, Путіну нічого не коштувало наобіцяти Європі приборкати бойовиків, а як буде насправді - це вже інше питання. У підсумку після 17 годин переговорів лідери України, Росії, Німеччини та Франції погодили два документа: "Декларацію щодо виконання Мінських угод", в якій власне і задекларували, що Мінськ-1 потрібно виконувати і "Комплекс заходів з виконання Мінських угод" в якому було описано, як саме його потрібно виконувати. При цьому декларацію лідери "нормандської четвірки" не підписували - "запевнили словами" (в цей момент Путін, напевно, розплакався), а комплекс заходів скріпили своїми автографами учасники тристоронньої контактної групи: Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов, представник ОБСЄ Хайді Тальявіні і лідери бойовиків - Захарченко і Плотницький.
Згідно комплексу заходів, з 15 лютого 2015 року на Донбасі наступав режим тиші, потім сторони конфлікту повинні були відвести від лінії зіткнення важке озброєння, почати діалог про місцеві вибори, звільнити полонених, відновити роботу банківської системи в ОРДЛО, в загальному Схід України на папері повертався до мирного життя.
Але це на папері, в реальності було Дебальцеве. Лише через 6 днів після підписання Мінська-2 бойовики заявили, що зайняли місто, яке, до речі, за цими ж угодами мав контролюватися ВСУ. "Ми тоді й не сподівалися, що орки відступлять, - розповідає "Апострофу" боєць Нацгвардії Сергій, який виходив з оточення в Дебальцевому. - А навіщо їм було йти? Ми дійсно опинилися в оточенні, вони гатили з усього чого тільки можна, і думати про те, що сепари раптом залишать свої позиції через якийсь папірець, який незрозуміло що гарантує, було б наївно. Упевнений, що Путін в Мінську говорив про якийсь мир, а в цей час виходив на "перекури" і, зв'язувався зі своїми генералами, координуючи м'ясорубку в Дебальцевому ".
Згідно з даними Генштабу ЗСУ, в боях за Дебальцеве загинуло 136 українських воїнів та ще 331 солдатів було поранено.
Що дав Мінськ-2
Підрахувати точну кількість жертв після підписання других Мінських угод досить складно, але їх число зростає кожен день. Наприклад, в перші три місяці після Мінська-2 в конфлікті загинуло 400 осіб, а всього з початку бойових дій, за даними ООН, загинуло близько 10 тисяч.
Але якщо люди на Донбасі продовжують гинути, а мінський механізм з примусу до миру не працює, чому Україна продовжує за нього триматися? Головним аргументом, який приводиться в захист угод є той факт, що обстрів на лінії зіткнення стало менше. Однак військовий експерт Олег Жданов пояснив "Апострофу", що це зовсім не "перемога". "Зниження інтенсивності на лінії зіткнення досягалося одностороннім припиненням вогню з боку ВСУ на підставі наказу або розпорядження верховного головнокомандувача. Ми зазнавали втрат, терпіли обстріли, максимально не відповідали і лише завдяки цьому знижувалася інтенсивність бойових дій. Як найкращу оцінку цим угодам, можна привести слова Ангели Меркель, яка сказала: "Мінськ не працює". Угоди не дали абсолютно нічого, не принесли ніякої користі ", - підкреслив Жданов.
Другий аргумент - Мінськ-2 дав час для переозброєння української армії і, відповідно, дозволив її посилити. "А де це переозброєння? Що ми поміняли? Я не вважаю п'ять "Кугуарів" і 10 КрАЗів новим переозброєнням. Подарунок американців станції контрбатарейної боротьби теж не переозброєння армії, тим більше ці станції знаходяться на складах в пунктах постійної дислокації і навіть не в зоні АТО . Так, ми розгорнули армію, але це було в другій половині 2014 року, коли проходили три перших хвилі мобілізації. А ще на 30-40% ми збільшили кількість органів управління в ЗСУ, тобто бюрократична машина виросла на 40% ", - додав Жданов.
Нарешті третій аргумент - економічний. Мінські угоди є своєрідним списку санкційним індикатором: скільки вони будуть діяти, стільки Росія їх не виконуватиме, а значить ні про яке зняття санкцій не може бути й мови. Поки ця схема працює. Кожні півроку, коли перед ЄС постає питання перегляду санкцій у відношенні РФ, лідери європейських держав посилаються на пункти Мінська-2, приходять до висновку, що Москва їх не виконує і, продовжують санкції. Але скільки буде працювати така схема - невідомо, адже після виборів у Франції та Німеччині до влади в цих країнах можуть прийти люди, які не "підсписували словами" Мінських угод і ніяких гарантій не давали.
Що далі?
У розмовах "не під запис" багато військовослужбовців ЗСУ лають Мінськ-2 як стримуючий фактор, який не дозволяє вести наступальні операції і адекватно відповідати на артилерійські обстріли бойовиків. Більш того, Мінськ-2 на сепаратистських сайтах лають і лідери бойовиків, причому аргументи аналогічні. Втім, експерти впевнені, що, якщо зараз просто поховати ці домовленості, Україні буде тільки гірше. «Якщо Україна відмовиться від угод, з урахуванням політичних тенденцій в Німеччині і Франції, Україна може опинитися недалеко від тієї ситуації, коли в конфлікті звинуватять обидві сторони, і ще й ми отримаємо санкції. Такий варіант вкрай небажаний», - розповів "Апострофу" політолог Андрій Золотарьов.
На даний момент наріжний камінь реалізації Мінська-2 - це політична частина угод. І хоча перший пункт - "негайне і всеосяжне припинення вогню", очевидно, що режим тиші стане наслідком політичного компромісу. Цей компроміс - проведення виборів на окупованих територіях. Але на проведення виборів в умовах, коли державний кордон на Донбасі - прохідний двір для козачків, відпускників, співчуваючих Новоросії та кадрових російських військових, в Україні ніхто не піде. Правда, в тексті угод врегульовано прикордонне питання, але рішення проблеми записано в таких нечітких формулюваннях, що зрозуміти його неможливо.
Отже, в 9 пункті "Комплексу заходів з виконання Мінських угод" сказано: «відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів». Тобто вранці-вибори, ввечері-кордон. Хоча незрозуміло, навіщо тоді бойовикам потрібно віддавати кордон України, якщо після виборів їх становище стане легітимним. Але опустимо цей момент. Далі сказано, що завершитися відновлення контролю над кордоном має «після всеосяжного політичного врегулювання». Що значить це «всеосяжне політичне врегулювання», пояснюється тут же в дужках. Виявляється, що це - «місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей». Таким чином, виходить, що Україна в перший день після виборів повинна почати повертати собі кордон, і тут же завершити цей процес.
Більше того, щоб провести такі вибори, потрібно спочатку змінити Конституцію, надавши Донбасу особливий статус. "Політична частина Мінських угод виявилася непідйомною для України і просто не знайшлося політичного ресурсу для її реалізації. Згадати хоча б події під Верховною Радою з вибухом гранати (тоді депутати обговорювали президентський законопроект про надання особливого статусу Донбасу, -" Апостроф "). Перше ж наближення до реалізації політичної частини обернулося гострим політичним конфліктом ", - додає Золотарьов.
Сформована патова ситуація змушує українських політиків розглядати варіанти закриття проекту "Мінськ-2". Так, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука вже заявив, що Мінські угоди можна переписати.
«За ці два роки Мінські угоди взагалі не вдалося імплементувати. Тому що перший пункт - це безпека. Без першого пункту розмовляти про другий, третій, двадцять п'ятий - це нелогічно. У той же час, я думаю, що мінські угоди можна переписати. З моєї точки зору вони, на жаль (або це було зроблено навмисно, або випадково, не знаю), виписані таким чином, що не мають єдиного трактування. І в цьому величезна проблема, тому що кожна зі сторін трактує їх по-своєму. Тому я, наприклад, цілком допускаю, що їх можна і переписати», - зазначив Тука.
А нардеп Єгор Соболєв допустив і Мінськ-3 як вигідний для Путіна варіант. "Він (Путін, -" Апостроф ") кров'ю змушує українців погоджуватися на Мінськ-1, Мінськ-2, а зараз я думаю, буде - Мінськ-3", - наголосив Соболєв.
Втім, військовий експерт Олег Жданов упевнений, що Україні необхідний зовсім інший підхід. "Потрібно змінити "нормандський формат ". Як це зробити? Простим одноосібним рішенням: заявити на весь світ, що у нас відбувається. Це громадянський конфлікт або зовнішня агресія. Це вирішить мільйон проблем і зніме купу питань, особливо, з боку наших західних партнерів, в тому числі, і Вашингтона. Після цього рішення ми спокійно сідаємо за стіл переговорів і шукаємо шляхи виходу з кризи: військовим шляхом або дипломатичним. Порошенко на всіх майданчиках каже, що у нас зовнішня агресія, але обіцяти - не означає одружитися. Одна справа говорити, а інша - видати офіційний документ і спеціальне звернення в ООН за фактом агресії РФ. Це дві величезні різниці, як кажуть в Одесі ", - пояснив військовий експерт.
У той же час старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк, погоджуючись з тезою про те, що мінський формат не працює, в проект Мінськ-3 в найближчому майбутньому не вірить.
"Зараз Порошенко не думає про нові формати, а про те, як максимально тривалий час зберегти владу. Для української влади ситуація складається так, що зміна міжнародної ситуації, невизначеність на Донбасі, невигідність Мінського процесу сприяють сильним "яструбиним" настроям в політикумі і серед еліт. Ці постійні провокації можуть підштовхнути українську сторону до активної фази війни. Тому я схиляюся до того, що нас не чекає Мінськ-3, а чекає нове загострення конфлікту, нова війна", - резюмував експерт.
